Розділ 8

Аеліта дійшла до місця призначення. Вона роззирнулася по сторонах, але нікого не побачила. Дівчина ще раз перечитала повідомлення, щоб впевнитися чи це правильне місце і час. "Напевно, запізнюються" подумала вона, сідаючи на вже звичну їй лавку. Руда поправила за вухо пасмо свого волосся і ввімкнула планшет. Ще раз коротко проглянувши свої дані зібрані за час турніру, Аеліта кивнула, посміхулася і включила Ютуб.

Дівчина так захопилася черговим відео, що не зразу помітила як прийшли Фай і Артур. 

- Ти мене чуєш?! - останній спробував привернути увагу Аеліти.

- Га...? - вона виключила планшет і підняла голову. - Ви запізнилися. - сказала радше як констатацію факту, ніж як докір.

Артур не відразу почав говорити. Натомість він певний час ходив комірчиною, так наче обмірковував щось. Це здивувало Аеліту, оскільки вона вважала, що Артур взагалі не думає. Фай тим часом просто стояв у кутку. Ніхто і не помітив одразу, як він вийшов з кімнати.

***

- Вітаю, Червоноок. 

Шу трохи підскочив від несподіванки. Він явно не очікував ні того що хтось саме зараз звернеться до нього, ні тим паче того, що згадають його старе прізвисько. Хлопець повільно обернувся.

- Це ти... - біловолосий ледве приховував тремтіння у голосі. - Це ти той, хто зламав Луїнора. Фай.

- Давно підслуховуєш? - він підійшов трохи ближче до Шу.

Хлопець опустив плечі. Власне Фай був правий, але він не хотів відповідати. Тому просто змовчав.

- Чому ти назвав мене моїм старим прізвиськом? - він врешті наважився спитати.

Замість відповіді Фай просто певний час оцінював Шу з голови до ніг, чим заганяв останнього у збентеження.

- Тому що ти мені тоді більше подобався. - нарешті видав. - Чому відмовився від тої сили, яку мав?

- Це було того не варте. - відповів надто різко ніж хотілося би.

Фай злегка посміхнувся.

- Впевнений? - він підійшов ще ближче. - А та дівчина так не думає.

- Яка дівчи... - до Шу дійшло, що Фай говорив про Аеліту. 

Хлопець зблід. Настільки, наскільки може і без того бліда людина. Він все зрозумів, ще тоді коли підслуховував, проте до останнього сподівався сам не знаючи на що. Зараз усі сумніви розвіялися. Шу не став сперечатися чи розпитувати. Він просто опустив голову і пішов.

***

Хлопець взяв черговий предмет і кинув його об стіну. Його зазвичай охайна кімната перетворилася на суцільний хаос. Він взяв ще одну річ і збирався її кинути, але зупинився в останній момент. Натомість Шу сів на коліна. Сльози стікали по його тремтячих рукам. Окрім ледь чутних схлипів в кімнаті було зовсім тихо.