Серія 1. Ласкаво просимо до кінця

Після всього, що сталося з «Авророю-17» протягом останніх місяців, корабель мав вигляд людини, яка пережила власний похорон, повернулася додому й виявила, що її квартиру вже здали іншим.

Зовні він знову був цілим.

Це, втім, було лише питанням освітлення.

На лівому борту ще залишалися сліди аварійного зварювання, третій маневровий двигун іноді запускався лише після погроз, а центральний коридор палуби «С» мав характерний запах перегрітої ізоляції, який Саїд Морено називав «ароматом технічної перемоги».

Лея Арден називала його простіше:

— Запахом корабля, який ще не зрозумів, що його вже врятували.

Оракул одразу відгукнувся з динаміків:

— Уточнення. Імовірність того, що нас справді врятували, становить шістдесят два відсотки.

— Я не питала.

— Тому я й уточнив безкоштовно.

Лея відкинулася в командирському кріслі й подивилася на зоряне поле попереду.

Після четвертого сезону їхнього життя — хоча ніхто на борту, звісно, не називав події сезонами — команда «Аврори-17» мала одну колективну мрію.

Тиждень без трупів.

Не місяць.

Не відпустку.

Не санаторій.

Просто сім календарних днів, протягом яких ніхто не знаходить мертве тіло у вентиляції, морозильній камері, машинному відсіку або власному ліжку.

Міра Велл навіть почала вести рахунок.

На дверях медблоку висіла маленька табличка:

«МИ НЕ ЗНАХОДИЛИ ТРУПІВ 4 ДНІ»

Під нею хтось дописав:

«НОВИЙ РЕКОРД»

Ще нижче Ром Дейн додав:

«НЕ НАВРОЧТЕ»

Саме на четвертий день Оракул повідомив:

— Я отримав рекламний сигнал.

На містку запанувала тиша.

Лея повільно повернула голову.

— Видали.

— Уже намагався.

— Заблокуй.

— Уже намагався.

— Вистріли в нього.

— Радіосигнали традиційно погано реагують на кінетичне озброєння.

Еліс Каан підняла очі від консолі.

— Що рекламують?

Оракул зробив паузу.

Після всього пережитого він навчився робити драматичні паузи майже так само добре, як люди. Це була одна з найгірших ознак його розвитку.

На головному екрані спалахнули рожеві, золоті й бірюзові кольори.

З’явилася усміхнена жінка в сріблястому купальнику, поверх якого була накинута прозора накидка, явно створена дизайнером, який ніколи не чув про поняття «захист від радіації».

Позаду неї горіла планета.

Буквально.

Над морем піднімалися стовпи вогню.

У небі тріскалася червона зоря.

Навколо басейну ходили офіціанти з келихами.

Жінка посміхалася так, ніби кінець цивілізації був знижкою на десерт.

— Втомилися від звичайних відпусток? — запитала вона. — Пляжі набридли? Гірські курорти здаються надто живими? Тоді запрошуємо вас на Каліпсу-9! Єдиний курорт сектору, де апокаліпсис гарантований договором!

На містку стало ще тихіше.

Зображення змінилося.

Туристична родина позувала на тлі вулкана.

Підпис:

«ЗАГИБЕЛЬ МАТЕРИКА — ЩОП’ЯТНИЦІ!»

Наступний кадр показував романтичну пару в гідромасажній ванні, над якою пролітали метеорити.

«ПАКЕТ “ОСТАННЯ НІЧ УДВОХ” — ДРУГИЙ КЕЛИХ БЕЗКОШТОВНО!»

Потім з’явилася дрібна примітка:

«Компанія не несе відповідальності за смерть, каліцтво, мутації, часові аномалії, прокляття, втрату душі, шлюбу, багажу або здорового глузду».

Ром уважно прочитав.

— Хороша страховка.

— Це не страховка, — сказала Міра.

— Саме тому хороша.

Лея заплющила очі.

— Оракуле.

— Так?

— Чому ми це дивимося?

— Тому що сигнал містить персональне запрошення для екіпажу «Аврори-17».

На екрані з’явилися золоті літери:

«ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО КІНЦЯ»

А нижче:

«ГЕРОЯМ ГАЛАКТИКИ — БЕЗКОШТОВНИЙ ВХІД»

Лея дивилася на напис секунд п’ять.

— Ні.

Еліс сказала:

— Нам потрібне паливо.

— Ні.

Саїд додав:

— І запчастини.

— Ні.

Міра:

— І медикаменти.

— Ні.

Ром:

— І нормальна їжа.

Лея повернулася до нього.

— Ти три дні їси.

— Я сказав «нормальна».

Оракул спокійно завершив:

— Каліпса-9 має великий цивільний космопорт, ремонтні доки та сертифікований склад реакторного палива.

Лея подивилася на зоряне поле.

Потім на рекламу.

Потім знову на зоряне поле.

— Скільки до планети?

— Три години двадцять сім хвилин.

— Добре.

Ром усміхнувся.

— Ми їдемо у відпустку?

— Ні.

— На курорт?

— Ні.

— На планету, де нам безкоштовно пропонують алкоголь і кінець світу?

Лея повільно повернула до нього голову.

— Ми заправимося й полетимо.

Оракул тихо промовив:

— Заношу це до архіву фраз, про які ми потім шкодували.

1. ПЛАНЕТА, ЯКА ПРОДАЄ ВЛАСНУ СМЕРТЬ

Каліпса-9 здалеку була прекрасною.

Саме це насторожувало найбільше.

Блакитні океани.

Три великі материки.

Мереживо білих хмар.

Кільця з уламків старого супутника, які переливалися золотом у світлі місцевої зорі.

І гігантський рекламний напис на орбіті:

«КАЛІПСА-9 — ПОМРІТЬ ВРАЖЕНИМИ!»

— Я вже ненавиджу цю планету, — сказала Лея.

— Ми ще навіть не сіли, — зауважила Еліс.

— Я економлю час.

Навколо планети кружляли десятки пасажирських лайнерів.

Серед них були дорогі приватні яхти, туристичні баржі, орбітальні готелі й навіть старий військовий транспортник, перефарбований у рожевий колір.