47. Орбітрек у тамбурі

Ранковий “Краків — Львів”. Пасажири розбрелися по купе: хто одразу в обійми подушки, хто — за чаєм, а хтось... до кардіо. Бо між другим і третім вагонами, в самому тамбурі, стояв орбітрек. Справжнісінький.

— Це ще що за агрегат? — здивувався провідник.
— Це не агрегат. Це ритуал. Я тренуюсь щодня — незалежно від координат.
— А як ви його сюди... впхнули?
— У розібраному стані. Склав прямо на пероні. Шістнадцять хвилин і два гудки — і все готово.
— І що, ви справді збираєтесь...
— Їхати і тренуватись. Інакше ніяк. Без навантаження понад сорок хвилин — і я задихаюсь нудьгою.

Тренажер стояв, як укопаний, притиснутий до стіни, закріплений багажною стяжкою. Спортивний чоловік у формі з написом “Дисципліна — нове задоволення” вже почав рух. Здавалося, не потяг везе його, а він — іде попереду.

— Ви не заважаєте, часом?
— Хіба що тим, хто тікає від себе. А я — повертаюсь.

На зупинках люди визирали в тамбур, здивовано кліпали. Один хлопець навіть спитав:
— Можна мені?
— Якщо є змінне взуття й серце не проти — вперед.

П’ятнадцять хвилин — і той уже пітніє, мов після митного контролю:
— Це було... чесно.

У сусідньому купе жінка бурчить:
— Таке враження, що ми в спортзалі. Ще й без вентиляції.
— Але ж дух натхнення — присутній! — вигукує чоловік із тамбура.

Провідник дозволив крутити педалі до 23:00 — “якщо не скрипить, бо одна пасажирка вже ритм рахує і заснути не може”.

Перед Львовом тренування завершилось. Чоловік витер піт, зняв стяжку й мовив:
— Ми завжди щось вигадуємо, аби не почати. Але найкращі історії — ті, де все ж починаєш. Навіть якщо у тебе лише тамбур.

📌 У наступній історії: «Квіти у горщиках, розставлені по сидіннях»
🔔 Бо якщо ти залишиш їх вдома — вони сумуватимуть. А тут — цвітуть і слухають попутників.