42. Горщик з пророщеною картоплею

У ранковому потязі “Київ — Тернопіль” один з пасажирів втискався в купе, тримаючи великий глиняний горщик із зеленою, живою, гордою картоплею. Земля трохи сипалась на підлогу, паростки тяглися до вікна, і все це виглядало як трансплантація частини городу прямо в вагон.

— Це ви що, сніданок із собою? — пошуткував провідник.

— Це не їжа. Це майбутнє. Я везу бабусі на город.

— І це має бути в горщику?

— Вона просила живу. Сказала: “Не неси просто бульби. Привези таку, щоб з нею вже можна було говорити”. Це — Маруся. Названа на честь бабусиної сусідки. Та теж трохи гілляста.

Горщик стояв на сидінні поруч, загорнутий у стару вишивану хустку. Пасажир дістав з рюкзака пляшечку води, злегка зволожив грунт, поправив паростки.

— Ви що, її плекаєте?

— Вона — на межі нового життя. Після Тернополя вона піде в землю. Але зараз — у неї екскурсія. Бабуся каже: “Нехай побачить світ. Бо потім буде сидіти в бруді й лише слухати дощі”.

У вагоні спочатку посміхались. Потім одна жіночка попросила потримати картоплю “для енергії”, інша сфотографувалась із нею, додавши в Instagram: “Її звати Маруся, і вона проросла для мрій.”

На зупинці в Хмельницькому хлопець вийшов на перон, тримаючи горщик на грудях, як дитину. Підлітки підморгували, одна бабуся навіть перехрестила картоплю.

— А як ви її перевозите?

— Дуже обережно. У мене навіть пасок є. Я пристібаю її, коли поїзд їде швидко. Безпека — понад усе.

Провідник не витримав і запитав:

— А навіщо бабусі така екзотика? Не легше купити?

— Ні. Вона каже, що вирощене “в місті” — має інший характер. Не боїться шуму, світла, галасу. А на її городі така картопля стане головною серед інших.

— Там у неї вже є кабачок з Печерська і цибуля з Оболоні. Це буде елітна грядка. Столична. Але з серцем.

📌 У наступній історії: «Скриня “з піратським скарбом” (муляж)»
🔔 Істина не в золоті. Вона в листах із серцями й трішки мідяках.