34. Комплект музичних тарілок, які дзеленчать

У вагоні нічного поїзда “Прага — Будапешт” атмосфера була, як годиться: шурхіт ковдр, запах курячих бутербродів і поодинокі спроби заснути під “стукіт коліс”. І раптом… дзеньк! дзеньк-дзеньк!

— Що це таке? — роздратовано прошепотів хтось із третього купе.

— Це мистецтво, — пролунав у відповідь голос із купе №4. — Це моя інсталяція. Називається “Ритми маршруту. Версія залізнична”.

Пасажир десь за тридцять, в окулярах і шапці в стилі “берет із антенкою”, їхав із набором музичних тарілок, закріплених… уздовж свого ліжка. Вони були підвішені на невидимій волосіні, і при кожному русі вагона — особливо на поворотах — дзвеніли.

— Я їхав цим маршрутом шість разів. І зрозумів: у кожному повороті — є музика. Я просто зробив її чутною.

— Це заважає!

— Це збагачує. Ви почуєте — і ніколи не будете їхати так само.

Кожна тарілка мала наклейку: “до-мажор”, “поворот на Надьканіжа”, “думка про дитинство в зошиті з математики”. Сусіди, спершу роздратовані, з часом почали вслуховуватись. Одна пасажирка навіть сказала:

— Це як дзен, тільки з жовтим металом.

Контролер заглянув у купе і, замість “білети, будь ласка”, запитав:

— Це що, перформанс?

— Це поїздка, в якій кожен віраж — частина симфонії.

Один хлопець записував звуки на диктофон, інший запропонував влаштувати голосування: “залишаємо тарілки чи знімаємо їх на наступній станції?” Перевагу отримало “залишаємо, але з таймінгом”.

— Я вимикаю о 23:00. Це мій компроміс із реальністю. Але з 6:00 — знову концерт.

У Будапешті пасажир зібрав тарілки, обережно загорнув у фліс і сказав:

— У цій поїздці народилась нова композиція. Назву її “Поворот на Кестхей. Частина друга. З ковбасою”.

📌 У наступній історії: «Музичний глечик з Узбекистану, який грає сам»
🔔 Коли навіть посуд має голос. І не мовчить, коли ти з ним у літаку.