19. Шлях кота

Поїзд Київ–Львів вирушив за графіком. Вагон №6, місце біля вікна. Пасажир — чоловік у футболці з написом “Мій кіт — мій коуч”, у руках — звичайна спортивна сумка. Але не минуло й п’яти хвилин, як він витяг із неї скручений ковролін, акуратно розмотав і розклав по проходу купе.

— Це що, серйозно? — спитала провідниця, глянувши на візерунок у вигляді котячих лапок.

— Це котодоріжка. Дорога додому. Мій кіт Фіделій дуже чутливий. Якщо приїду без його маршруту — буде депресія.

— Але ж кота з вами нема.

— Він чекає вдома. Я фотографую, надсилаю йому. Потім стелю перед ним, він нюхає і розуміє — я був в дорозі.

Пасажири, що проходили повз, намагались не наступати на доріжку. Деякі перепитували: “це для медитації?”, інші — “це Wi-Fi сигнал веде?”

— Килим має довжину точно як маршрут купе — 3,2 метра. Саме стільки кіт ходить від ліжка до миски. Якщо він не відчує дорогу — він не пробачить.

— Він що, лев?

— Ні. Просто інтелектуал.

Один дідусь спитав:

— А чому лапки йдуть у зворотному напрямку?

— Це символ повернення. Моя подорож — його чекання. Мистецтво — в деталях.

Через деякий час килим став локальною точкою інтересу. Люди фотографували, двоє студентів зняли TikTok “Прохід кота у плацкарті”, одна бабуся впевнено пройшлася по килиму, проказуючи:

— Щоб і мій Барсик мене так чекав.

Провідниця залишила ситуацію “як є”, щоправда, просила згорнути ковролін перед виходом у туалет.

— Бо якщо ще хтось впаде на "шлях кота", то мені ж пояснювати.

На зупинці в Підзамчому чоловік ретельно склав килим, запакував, дістав телефон і написав повідомлення:

“Фіделію, маршрут збережено. Я повертаюсь.”

Коли поїзд прибув до Львова, він першим вискочив з вагону, вдихнув повітря й прошепотів:

— Дорога пройдена. Час її показати тому, хто вміє слухати без слів.

📌 У наступній історії: «Залізний трон у багажнику»

🔔 Кожен король подорожує з троном. Або хоча б з його муляжем.