17. Сіно за викликом

Пором "Adriatica Star" вирушав з Барі до Неаполя. Черга на посадку рухалась повільно, поки до рампи не підкотила візок із трьома повноцінними тюками сіна, обмотаними плівкою, на якій маркером було написано:

“Для Джуліо. Не чіпати. Він нервує, якщо не пахне рідне.”

— Що це у вас? — запитала співробітниця порому, трохи відступаючи від аромату, що вже щедро поширювався по доку.

— Сіно. Перевірене. Висушене. Прямо з гір під Монте-Сант’Анджело. Для мого козеняти. Його звати Джуліо.

— Тварина подорожує з вами?

— Ні, він зустрічає мене в Неаполі. Я йому тиждень сіно обирав. Він розбещений. Не їсть магазинне. Треба, щоб хрустіло і тріщало, як листя під ногами в жовтні.

— А навіщо три тюки?

— Перший — на день приїзду. Другий — на випадок, якщо він запросить гостей. Третій — святковий, із домішкою м’яти. Джуліо любить свята.

Охоронці порому були не готові до сільськогосподарської логіки у пасажирському режимі, але в правилах не було прямої заборони на сіно. Проте підозру викликало... третє тюко — той самий "святковий". Він був тугіший, пахнув по-особливому і мав приховану кишеню з нотаткою: "тільки якщо в нього поганий настрій".

— Ви впевнені, що це просто сіно?

— Звісно. Хіба щось пахне краще за сіно після дощу?

— Ну… джин із лимоном?

— Це суб’єктивно.

Після перевірки сканером і вручну (двома алергіками і одним романтиком) сіно визнали небезпечним для навігації лише в разі займання, і порадили перевозити в багажному відсіку поруч із лопатами для аварій.

— А якщо Джуліо не відчує його запаху одразу після трапу?

— Тоді... Неаполь не дізнається, що таке істерика козеняти.

Під час поїздки пасажир постійно перевіряв температуру в трюмі. Після прибуття він першим вибіг на палубу, обійняв Джуліо (якого йому справді привезли на мотоколясці) і розгорнув один тюк під сонцем, кажучи:

— Оце — справжнє возз’єднання. Козел і його сіновий мир.

📌 У наступній історії: «Барабанна установка у салоні автобуса»

🔔 Ритм руху. Біт на колесах. І один водій на межі нервового зриву.