5. Пудингова змова

Коли пані Людмила прийшла на контроль безпеки в аеропорту Гамбурга, вона мала той вигляд, якого досягають лише обрані — спокійна, впевнена і трішки сяюча. В руках — невеличкий візочок на колесах, який гойдався так радісно, ніби сам теж знав, що всередині успіх.

— Що у вас у валізі? — поцікавилась офіцерка, поглянувши на рентгенівський монітор.

— Акція, — відповіла Людмила, з усмішкою людини, яка щойно зекономила, але виграла більше.

— Перепрошую?

— 48 баночок пудингу. Дванадцять — ванільних, дванадцять — шоколадних, двадцять чотири — з карамеллю. У магазині була знижка. Я ж не могла пройти повз!

— І ви вирішили… взяти це все з собою? У ручну поклажу?

— А як інакше? У мене рюкзак і ця валізка. Лечу до доньки, а онуки — фанати пудингу. У Франції з цим — біда. Те, що в них там, — то не пудинг. А ці — справжні. Німецька якість!

Офіцерка відкрила валізу — і звідти повіяло дитячими спогадами, ароматом ванільної мрії й консервованої материнської турботи. Баночки були запаковані як для міжгалактичного перельоту: в шкарпетки, газетні вирізки і навіть у тришарову плівку з натяком на любов і обережність.

— На жаль, пудинг — це рідина. Обмеження: сто мілілітрів на контейнер.

— А в мене?

— Сорок вісім баночок по сто двадцять п’ять. Це… шість літрів.

— Так, але ж це не вода! Це їжа! Ви ж не п’єте пудинг з соломинки?

— На жаль, офіційно — це гелеподібна речовина.

— То, може, я дам вам ложку, і ми разом “зійдемо на норму”? Десять штук — і вже краще.

Офіцерка мовчала, валізка мовчала, але баночки, здавалося, благали про милість — дивились прямо у серце.

Частину баночок дозволили залишити. Решту — запропонували здати в багаж або... роздати. Людмила вибрала останнє. Бо пудинг, як і радість, — на те, щоб ділитись.

Через пів години вона вже була легендою терміналу. Діти отримали по баночці ванільної, студенти — шоколадної, а двоє пілотів урочисто взяли по карамельці “на удачу”. Один охоронець навіть зізнався, що то був найсмачніший конфіскат за всю його кар’єру.

На посадку Людмила йшла з шістьма пудингами в руках і сорока двома новими знайомими — усміхненими, липкими і щасливими.

📌 У наступній історії: «Гіпсована нога з сюрпризом»
🔔 Під виглядом травми ховається набагато міцніше пояснення.