3. Борщ у пляшках

Пасажир на ім’я Ігор з’явився на контролі ще до сходу сонця. З вигляду — звичайний чоловік: років під п’ятдесят, у темно-синій куртці й зосередженим поглядом. У руках — одна спортивна сумка, з якої просвічувалися... пляшки Coca-Cola, заповнені чимось густим, рубіновим і підозріло домашнім.

— Що у вас у сумці? — перепитав охоронець, глянувши на червонувату рідину з фрагментами капусти, що плавали на рівні логіки сну.

— Борщ, — чесно, навіть із деякою гордістю, відповів Ігор.

— …Даруйте?

— Домашній. Десять літрів. Без м’яса, бо піст. Але з душею, повірте.

Сумка виглядала не як підозрілий багаж, а як міна добробуту. П’ять дволітрових пляшок були щільно набиті борщем — справжнім, буряковим, щедрим. З лавровим листом, часником, шматочками картоплі, які застигли в рідині так само нерухомо, як пасажири, коли чують “рейс затримується”.

— Це… не можна, — почав охоронець, хоча сам виглядав так, ніби вже уявляв миску, ложку й тихе "ммм..." десь у бабусиній кухні.

— А чому не можна? Це ж не горілка, не бензин, не щось нелегальне. Це борщ! Його навіть не треба гріти. Хоч зараз їж.

Ігор прямував до Таллінна — до дочки, яка, за його словами, давно не їла нічого “по-людськи”. В Естонії, мовляв, суп є, але борщу немає. І душі там у їжі нема. А цей борщ він варив півночі — з любов’ю, з тиші ночі, з думками про родину, Батьківщину і складну логістику ручної поклажі.

— Ви не могли перевезти його в контейнерах?

— Це найкраща тара! Пляшки з-під коли — герметичні, дешеві й, головне, непомітні.

— Саме тому ми вас і зупинили. Вони занадто непомітні, — зітхнув охоронець, ніби шкодуючи, що не може просто прийняти це за домашній гостинець.

Після коротких, але щирих переговорів, три пляшки було вилучено — ліміт рідини в ручній поклажі ще ніхто не скасовував. Дві інші — Ігор урочисто відкрив прямо на місці. Взяв ложку з кришки термоса і, не кваплячись, почав обід. У черзі хтось аплодував. Жінка поруч навіть попросила рецепт.

— У наступну поїздку беру вареники, — сказав Ігор на виході. — Вони хоч не рідкі.

📌 У наступній історії: «Чучело тещі як емоційний багаж»
🔔 Коли почуття настільки важкі, що їх треба задекларувати.