2. Мікрохвильова у рюкзаку

Рейс на Вільнюс мав бути без несподіванок. Типовий ранок у зоні безпеки: взуття в лоток, ноутбук окремо, пасажири — в стані перехідному: між сном і легким нервом. Але все текло рівно до того моменту, коли на стрічку став турист із рюкзаком, який більше нагадував банківський сейф, ніж звичайну ручну поклажу.

— Покладіть, будь ласка, рюкзак на стрічку, — ввічливо, як годиться, мовив охоронець.

— Обережно, там техніка, — відповів турист з особливим виразом тривоги на обличчі.

— Ноутбук?

— Ні. Мікрохвильова.

— …Даруйте?

— Мікрохвильова піч. Невеличка. Подорожня. На 750 ват. Без гриля, якщо вам цікаво.

Контроль завис. Охоронець перевів погляд на колегу, мовляв: “Твоя зміна, брате”. Пасажир тим часом розстібнув рюкзак, обережно, майже з ніжністю, дістав звідти компактну мікрохвильовку Samsung — чорну, акуратно обмотану рушником, із турботою, гідною пакування порцелянової вази. Усередині, в камері — пластиковий контейнер з рисом, зафіксований для уникнення трясіння.

— А навіщо вам це, власне?..

— Досвід, — зітхнув турист. — Готелі — це завжди рулетка. Пишуть “кухня в номері”, а по факту — чайник і три виделки. А я, знаєте, люблю бути готовим.

— Ви розумієте, що ми не можемо провозити електроприлади з нагрівальними елементами?

— А якщо я клятвено обіцяю не вмикати її в літаку? Ну, максимум — щоб супчик підігріти.

— Це вам не гуртожиток, сер, — втрутився другий офіцер.

— Але ж пічка ручна! — наполягав пасажир. — Я перевіряв. І борщем, і часом.

Тим часом підійшов старший зміни — з таким виглядом, ніби перед ним не кухонний прилад, а пристрій, здатний приготувати омлет… з небезпекою. Інструкція, приклеєна до дна пічки, була прочитана вголос. Експрес-огляд на наявність вибухівки — стандартна процедура. Усе чисто. Але, на жаль — це ще не гарантія провозу.

— Згідно з правилами, ви можете:

1. Здати її в багаж.
    
2. Лишити тут.
    
3. Надіслати поштою.
    

— А їсти мені що? — спитав турист з сумішшю гіркоти та голоду.

— Є сендвіч з автомата. Він теплий… ну, майже.

Пасажир пішов із виглядом людини, яка щойно втратила частину своєї ідентичності. В голові вже крутилися нові плани: наступного разу заховати пічку в валізу зі стікером “масажер”, або ж шукати готель із реальною духовкою. Але бодай контейнер з рисом йому повернули. Холодний, щоправда. І з певним натяком.

📌 У наступній історії: «10 літрів борщу в пляшках з-під коли»
🔔 Бо справжні традиції не завжди вміщуються в 100 мл.