1. Спокій. Просто басейн

Середа, 8:46 ранку. Аеропорт «Лутон» працював, як заведений годинник — аж поки стрічка сканера не зупинилась із характерним хрипом. На екрані — об’єкт, який точно не вписувався в типову схему ручної поклажі. Круглий, об’ємний, ніби контейнер для пельменів на велику родину. Усередині — щось гумове, щільно згорнуте. Поруч — чотири каністри.

— Це у вас що за апарат? — спитав офіцер, не надто зацікавлено, як людина, яка бачила в житті і барабан, і човен.
— Басейн, — відповів чоловік, взутий у пляжні шльопанці, в яскравих шортах з фламінго і майці, на якій великими літерами красувалося: Let me chill, bro.
— Що саме?
— Надувний басейн. З водою. І дві качки, між іншим. Світяться в темряві.

Пауза. Усе склалося так швидко й нелогічно, що повисла тиша на три секунди. Потім офіцер Браун, ветеран служби безпеки, просто кивнув колезі — мовляв, дивись сам.

Басейн і справді був надувний. Акуратно складений, з інструкцією, перемотаний резинкою. Каністри були підписані ручкою: “вода 1”, “вода 2”, “на всяк випадок”, “запасна качка”. У рюкзаку — дві пари надувних окулярів, рушники з надписом “Мальдіви”. Хоча квиток — до Анталії.

— Вам не здається, що це трохи... забагато? — ввічливо уточнила старша офіцерка, з чашкою ще теплої кави, яку довелося залишити заради цієї сцени.
— Я просто більше не довіряю готелям. У них завжди “басейн на території” — а по факту, калюжа з жабою. А тут — мій. Персональний. Я знаю, яка в ньому вода.

— Ви намагались взяти з собою в літак двадцять літрів води?
— Так, але все по-чесному! Чотири каністри, по п’ять кожна. І це питна вода, до речі.

— За правилами дозволено до 100 мл на контейнер. І не важливо, що це за вода, — відповіла офіцерка вже автоматично, як по скрипту.

— Але качки ж сухі! — сказав турист з інтонацією людини, яка щойно розкрила велику лазівку у системі безпеки.

Усі троє працівників подивились одне на одного. Вони ніби намагалися вгадати: це спроба протесту, невдалий стендап чи просто людина, яка щиро вірить у право на особистий релакс. Сам турист стояв із виглядом першокласника, в якого відбирають найулюбленішу іграшку перед дзвоником.

— Я можу просто лишити басейн у камері зберігання? — обережно запропонував він.
— Можете залишити і качок, — відповів Браун.
— А воду?
— Її можете… випити. Якщо наполягатимете.

На прощання турист пообіцяв, що наступного разу купить “складний ставок із вбудованим фільтром”. Бо то вже не вода — а складна технічна конструкція. Хоча навіть йому стало зрозуміло: справжня відпустка починається не з пляжу чи готелю, а з усвідомлення, що частину багажу таки доведеться залишити — хай навіть це басейн.

📌 У наступній історії: «Мікрохвильова піч у ручній поклажі»
🔔 Бо гарячі наміри не витримують зустрічі з холодною інструкцією.