7.Подорож

Близнюки склали одяг у старий наплічник й змінили трансформацію з людської форми на звірину. У звіриній трансформації вони були схожі на дуже великих котів, з довгим попелястим хутром. Висотою у холці трансформери були приблизно метр сімдесят.

Мчали через гору туди де відчували свого друга. Перетнули невисоку гору. У ранкових сутінках вийшли до дороги, що йшла серпантином до підніжжя гори. Змінили трансформацію на людську, вдягнулися, пішли по дорозі.

Елн усе намагався згадати звідки він може знати того солдата Нака. Дивне відчуття. Очевидно що солдат збрехав малим рибалкам. Та й дивно що думки той солдат вправно блокував, таке мистецтво на планеті де магія не відчувається зовсім здавалося дивним.

Спробували зупинити машину. Водії зробили вигляд, що не помічають подорожніх.

Переважно зранку їхали невеликі вантажні машини. Диміли, чаділи неприємно пахли очищеною нафтою, найпримітивнішим паливом. Близнюки дійшли до автобусної зупинки. Це був дах під бетонними опорними трубами, що мав захищати від дождя й сонця. На зупинці, на трубі, скотчем приклеїли папірець з графіком руху. Та прибульці не мали годинників, щоб орієнтуватись за часом планети.

Довго не чекали. Великий, напівпорожній автобус під'їхав до зупинки. Відчинилися двері. Водій, білий копроконець, мовчки показав двом ранковим пасажирам щоб швидше заходили. Прибульці забігли до салону. Елн заплатив водієві. Стільки скільки Лані казала, п'ять синіх папірців за людину. Водій попередив, що їде тільки до села Дол 32. Та напрямок близнюків поки влаштовував й вони сіли у великі крісла, що були зроблені для білих копроконців.

У салоні тепло. Водій вимкнув світло. Хмари світла наповзли на континент з боку моря. Дорога гладенька, двигун тихо гарчав. Пасажири дрімали. Зупинка за зупинкою автобус зібрав вже чимало людей із зупинок.

Великий автобус спустився з гори, та при з’їзді на трасу його зупинили.

Водій лаявся на військових й розбудив своїх пасажирів. Іллана підхопилася визираючи у велике вікно. Елн схопив її за руку і всадовив:

- То ж нас шукають, - прошепотів, - Доведеться тікати.

- Коли, - з усмішкою запитала Іллана.

- Як тільки опинемось за бором, - відповів її брат.

- Автобуса? - жартувала Іллана.

- Автобуса, - усміхнувся Елн.

Солдати служби безпеки вимагали щоб пасажири і водій вийли й стали у шеренгу. Усі повинні були приготувати документи для перевірки.

Десятеро червоних й п'ятеро білих копроконців вийшли на вулицю, сонні шукали у кишенях та сумках, папірці які їм видавали старости їхніх сіл для подорожей, бо ж білі копроконці, з їхніми мутантами, стали трохи схиблені на папірцях.

Великий рудий водій, наче капітан тонучого корабля вийшов останнім, став розглядаючи вояк, як бовдурів, котрі заважають нормальним людям працювати й жити. От він, сільський житель, також білий, як ті вояки, але він має автобус, перевозить людей, займається важливою корисною справою, а ці з міста одягнулися у однакове, схопилися за зброю і бігають лісами й горами зупиняють автобуси, зовсім збожеволіли, знову потрібно, як то кажуть, те місто на вили брати, поки зовсім не знахабніли ті, що вважають наче мають владу на планеті, а самі без селян повмирають з голоду.

Елн відразу відчув на собі зацікавлений погляд, так, солдати достеменно знали кого шукають.

Іллана чула думки брата. Шкода теплу куртку, вона зі штучної тканини розпадеться на окремі молекули, ак буває під час трансформації.

Близнюки зірвалися з місця, легко стрімко й несподівано. Солдати стояли роззявивши роти.

За мить втікачі змінили трансформацію й помчали до лісу через зоране поле. Пасажири закричали, почали тікати, ховатися у автобус, водій дуже швидко застрибнув у кабіну й поїхав. Всі повірили у мутантів.

Солдати врешті почали стріляти. Близнюки добігли до лісу і зникли серед дерев. Солдати лаялись. Дивились один на одного виряченими від здивування й переляку очима, повторювали про мутантів.

Командир загону дав наказ переслідувати. У важких черевиках хлопці не дуже поспішали бігти навздогін почварам, вгрузали у пухку мокру землю, повільно пересуваючись як бронтозаври у болоті. Всюдихід загруз по днище. Солдати служби безпеки викликали пошуковий загін з гелікоптерами і добре б було той дивний новий пристрій, що літає завдяки гравітації, який є у пана Пантро. Недаремно ж копроконські вчені створили те диво.

У лісі де були великі дерева надто світло, опале листя під ногами шурхотіло, Голе гілля  не могло сховати, якщо місцеві почнуть задіювати для пошуку якісь літаючі засоби. Та перевертні знали напрямок, продовжували мчати крізь ліс, дерева ставали все вищими й ширшими, наче скелі з гіллям. Жовте листя встелило землю. М'яко на великих лапах, наче близкавки мчали великі коти. Почав накрапати холодний дощик.

Не зупинялися цілий день, від якогось поселення, відчули запах диму, людського помешкання і домашніх тварин, почули як верещить якесь звірятко яке попереджало господарів, що десь є якась ймовірна небезпека, господарі напевне подумали що звірятко оскаженіло. Дощ ішов увесь день, Шерсть намокла. Елн запропонував викрасти у військових якийсь літаючий засіб. Його сестра засміялася:

- Так, спочатку втікаємо від місцевих вояк, потім шукаємо їх. Та вони самі нас врешті знайдуть, тоді і виберемо що у них вкрасти. Далеко наш лікар забрався.