4. Пантро

- Допоможіть йому повернутися до кімнати, - почув Коре.

Голос ласкавий, тихий, улесливий, навіть солодкий. Біля його брудних, мокрих туристичних черевиків зупинився хтось у блискучих чорних шкіряних чоботях. Коре підняв голову. Штани напрасовані. Навчив його колись його наймач на ім’я Зерон, розпізнавати якість тканини і пошиття, походження і місце знаходження. Дороге якісне вбрання заможного, високоурядовця. Пальто, шарф, гладенько пголене підборіддя, й щічки, які блищали як чоботи. Обличчя кругле, усміхнене, такі люди завжди викликали довіру у натовпу.

Солдати підбігли, допомогли підвестися, змусили шкутильгати до кімнати. Військовий котрий розпочав допит став біля шафи. Місце за столом зайняв блискучий незнайомець. Біля дверей застигли два чоловіка у одностроях. Коре сів на свій стілець. Біль у нозі потроху вщухав простріляні м'язи й шкіра швидко відновлювалися, штанина і черевик просякли кров’ю, тепер були липкими.

 Блискучий чоловік мовчки розглядав затриманого. Коре мав справу і не з такими поважними людьми, і не тільки людьми. Як казав його теперішній працедавець і друг: якби хотіли вбити, зробили б це відразу, а поки розмовляють, є можливість щось дізнатися. Урядовець мовив:

- Мене звати Пантро, я радник президента.

Ось так, чесно й відверто. Не якийсь там слідчий у справах космічних порушників, не агент відділу протикосмічного захисту, а справжнісінький радник справжнісінького президента. Прибулець вирішив що йому буде краще, якщо на відвертість він відповість якусь правду:

- Коре Лу, ветеран армії Братерства Трьох Світів. Військовий лікар. Прилетів провідати своїх батьків, - сказав і голову похилив. Говорив копроконською, як умів десь використовуючи слова міжгалактичної. Та урядовець його зрозумів.

- Батько відрікся від вас? – запитав урядовець із правдивим співчуттям.

Коре кивнув. Цей радник здавався добрим співчутливим другом. Коре тільки подумки повторював собі, не розслаблятися, не довіряти.

- До чого тут мутанти? - запитав Коре, - Адже батько певен, що я потвора з нижнього світу.

- Вони самі вигадали мутантів. А як ще їм пояснити той туман який забирає дітей.

- За мого дитинства дітей забирали щодесять років. Ви знаєте що це обить Братерство?

- У нас немає вибору. - Корде Пантро приклав руку до серця, - повірте якби ми могли якось припинити це, ми б це зробили. Але на жаль це плата за безпеку.

- Безпеку? - здивувався Коре, - Планеті щось загрожує?

- Так, Ракірла століттями оберігає нас від тіней.

- Тіней Братерство давно перемогло. Я застав їх залишки. Ракірла давно збанкрутувала й не займається охороною планет. Хто ж зі старих ракірлянських платформ зиває цивільні кораблі які наближаються до Копроконе. Хто глушить зв'язок з космічною сіткою.

- Ми не можемо зв'язатися з тими божевільними платформами, хіба намагаємося першими знайти потерпілих й заховати від ракірлянців, так хоч щось вдається дізнатися про великий світ, - відповів радник, й додав, - але ви третій, кого ми встигли врятувати. Болота вигоріли вщент, ваш корабель підірвали.

- Це якесь злочинне свавілля! – обурився Коре, - Скільки років тут живуть ті, хто прилетів до мене.

- Двадцять. - відповів Пантро. – Вони підписали документи про мовчання. Ви також мусите підписати такі документи, бо й вас вб'ють.

- А ваші вчені не хочуть побудувати якусь, хоча б примітивну ракету? - З відчаєм запитав Коре.

 Радник подивився на нього зі співчуттям. Та відповісти не встиг. Двері відчинилися, й у кімнату зайшов перший радник президента. Обличчя другого радника вмить скривилося, наче з'їв щось дуже кисле. Зашипів крізь зуби,

- Ввварко?

- Радий тебе бачити Пантре, - посміхнувся генерал, - скучив за мною?

Охоронники біля дверей завмерли, наче манекени.

Варко не криючись спокійно підійшов до Коре. Коре підвівся. Бойові товариші стали один проти другого, вдивляючись у обличчя.

- Варко? – здивовано запитав Коре.

- Коре, - стверджував копроконський генерал.

Обнялися.

- Що ти тут робиш? Друже, - дивувався Варко.

- Твій лист врешті мене знайшов, коли я відновив стару пошту. Прочитав й пригадав дитинство, наче пелена з очей спала, і я прилетів. А ти мене тут дочекався? - Коре тримав Варко за плечі, наче боявся що бойовий товариш знову десь зникне у нескінченому космосі.

- Ми з Наком зустіли нашого сержанта й він сп'янілий розповів секрети про юних рекутів, що ми не клони, не штучно створені солдати, а викрадені діти. Та ти у листі усе прочитав, - посміхався генерал, - от ми прилетіли й потрапили тут у пастку. А твій корабель також підбили? Й підірвали, засранці.

- Отакенна діра у обшивці, уявляєш, - розвів руками Коре, - отакенна. А то була хороша космічна яхта. Я її у друга позичив, ну як позичив, взяв, думав віддам коли повернуся.

- Вони нищать усе космічне що потрапляє на поверхню Копроконе, - із сумом у голосі відповів Варко.

- То пан радник про вас із Наком говорив, двадцять років. Якщо ви не знайшли виходу, тоді я вже не знаю.