Частина сімнадцять

Марта із затаєною радістю слухала Мурді і у неї з душі ніби звалився велетенський камінь. Вона, як наяву бачила, як красива і спокійна Ремі йде між квітучими лугами і її натхненне обличчя усміхається назустріч кожному. Як її гарнющі очі випромінюють бажання допомогти, а її прекрасні вуста посміхаються щастю. Бо саме вона, оця Ремі, була народжена дарувати радість і спокій. Як чарівна пташка Фенікс, що приносить тихе щастя, радість і зцілення. ЇЇ невдачі, її розбите серце не зламали Ремі і вона зуміла в рідному краю повернути собі гармонію і рівновагу. Можливо тому, що її доброта і любов до ближнього завжди була більшими, ніж її турбота про себе та думки про свої жалі і невдачі.

А Ремі в цей час і справді була в лузі. Хвилювались ранкові трави на вітру. Луг майорів різними кольорами. В повітрі витали п’янкі пахощі різнотрав’я і лугових квітів. Здалеку було чутно як шелестів водоспад і щебетання пташок. Ремі повільно йшла стежкою до водоспаду і вітер ніби видував сумне минуле із її пораненої душі. І от уже, і лиха господиня хамаму, і темна кімната для масажу, і навіть зрадливий Нйоман, здавалися сном. Дійсність набувала яскравих кольорів і магічних ароматів. Дівчина піднімала обличчя до сонця і пошепки повторювала молитву вдячності і любові.

Вдячність – ось секрет гармонії і спокою. Вдячність новому дню, своїм друзям, батькам, Господу. Вдячність кожного дня і щохвилини. Вдячність сонцю, що зігріває наші стомлені тіла, вдячність дощу, що напоює наші спраглі вуста, вдячність вітру, який висушує найгіркіші сльози. Ремі завжди знала це, але не вміла поділитись такою важливою таємницею. Тепер це знаємо і ми з вами. Будьмо щасливими і вдячними кожному дню і кожній хвилині. Будьмо вдячними кожному своєму другові і кожному ворогу, кожній радісній і сумній події. Зрештою, у цьому світі, під таким теплим нашим спільним сонцем, шлях до щастя і рівноваги лежить через вдячність. І ви навіть не сумнівайтесь.

Десь у велетенському мармуровому хамамі Марта потішено притискала до грудей такий цінний для неї лист. Вона теж починала розуміти, яку вселенську таїну відкрила для неї ця балійська квітка. Без будь яких пояснень, без лишніх слів. Виявляється такий незрозумілий і похмурий турецький хамам приніс в її життя таку довгоочікувану рівновагу і розуміння щастя. Як легко жити, розуміючи, що всі її болісні пошуки були пустими і непотрібними. Що важливе завжди було із нею і ніякі  «господині» не здатні відібрати у нас наше відчуття задоволення собою і своїм життям. І тепер вся їх метушня за грошима, статками постає іще в більш смішній і неприємній формі. Занадто пожадливий ніколи не насититься, ніколи не знає відпочинку і спокою. Можливо, саме в цьому і полягає їхнє особисте пекло? Ні відпочинку, ні спокою, ні задоволення. А як результат - нерозуміння унікальної краси сьогодення, нерозуміння цінності кожної хвилини, кожної події, кожної зустрічі. Будьмо розважливішими за них. Зупинімось і подякуймо Всесвіту за кожну хвилину нашого життя.

Марті захотілось негайно повернутись додому і обійняти свого коханого і подякувати йому за їхнє таке приємне життя. Але робочий день іще не закінчився і марно було мріяти про зустріч. Треба було йти і працювати, а отже, твердо пообіцявши собі бути вдячною вдома увечері, Марта взялась до роботи.

Як добре, що сьогодні їй все вдавалось і, до кінця робочого дня, Марта не втратила ні гарного настрою ні енергії. У неї було море планів на романтичний вечір і вона вже уявляла, як вони удвох…

• Я слухаю, - радісно мовила в телефон, що раптово задзвонив. Чоловік

не повинен був дзвонити, мав просто приїхати о десятій і забрати її.

    Але життя підносить нам сюрпризи. Засмучена Марта, закінчивши розмову зрозуміла, що з романтичним вечором доведеться почекати. У коханого на роботі були проблеми і він попередив, що не тільки не зможе забрати Марту, а, навіть, не знає, коли точно повернеться. Марта зітхнула і попленталась нагору, щоб дізнатись о котрій буде останній автобус, хоч би не спізнитись. Повертатись пішки сьогодні не хотілось. Радісні плани відмінено, а отже і настрій трохи зіпсувався. Дівчина розуміла, що нічого страшного не сталось, тому намагалась справитись із сумом. Одні плани можна змінити на інші. Значить, сьогодні у неї буде більше часу побути наодинці і з собою і подумати. Чи не прекрасно? Вона приготує собі улюблену каву і всядеться на балконі зі своїми думками або із книжкою. За хвилину Марта заспокоїлась. Присвятити вечір читанню і справді була чудова ідея. Шабана не було, нової групи також і Марта вирішила ще раз перечитати лист від Ремі. Вона зручно умостилась у крісло і потонула в позитивних емоціях аж раптом хтось тихенько увійшов до салону.

• Марто, маєш хвилинку?

Марта здригнулась, вона думала то Шабан порядкує в масажних кабінках, але ні, в кабінках була тиша, а при вході стояв Омер. Хлопець швидко зайшов до СПА салону і встав так, щоб його не видно було в камеру відеоспостереження на рецепції. Марта посміхнулась. Боїться. Чого вони всі тут, як перелякані. Вона і сама мало не стала такою. Психологічний тиск наче й непомітний, але який же результативний.

• Що ти тут робиш? – запитала спокійно. – У тебе немає чим зайнятись?
• Я шукав тебе, - тихо відповів Омер і не зрушив з місця. _ Нам треба поговорити.
• Треба? – дівчина посміхнулась вдруге, - Необхідно, хочеш сказати?
• Так, необхідно. – скоромовкою мовив хлопець
• Говори, - швидко дозволила.
• Не тут, я хотів тебе провести додому сьогодні і..
• Ти зовсім нерозумний? –перебила його Марта, - чого це тобі мене