Частина шістнадцять

Марта довго дивилась на екран телефону і не могла зрозуміти, хто серед ночі може їй писати. Це точно хтось знайомий, бо знає її ім’я.    

     Подумавши трохи дівчина повільно вимкнула телефон і поставила його на зарядку. Хто б то не був, але пора спати. Вже пізно, а завтра знову довгий і важкий день.

-     Як ти? Привіт! – почула Марта за спиною, коли заходила вранці в хамам.

Дівчина повернулась і побачила Омера, що спокійно дивився їй прямо в обличчя.

- Привіт. Я в порядку, – механічно відповіла Марта і попрямувала далі, до спа-салону.

- Чекай, Марто, - зупинив її хлопець. – я вчора писав тобі і..

- Ти? Ти писав мені вчора? Коли? – Серце загупало в скронях. То це він прислав оте повідомлення. Серед ночі. І знав же, що у Марти вихідний.

- Так. Трохи пізно. Але ж ти прочитала. Я бачив, – очі хлопця переможно блиснули

-  Прочитала і подумала, що це за нахаба пише мені так пізно,– крізь зуби відповіла Марта.

-  Але ж ти не спала ще? – наполягав хлопець посміхаючись, - тому я вирішив…

-  Дуже недоречне рішення, щоб ти собі знав, – обірвала його Марта.

-  Я хвилювався за тебе. – додав Омер тихішим голосом. – Я не хотів тебе образити. Вибач.

     Марта повернулась до Омера усім тілом і дивлячись прямо в його прекрасні очі чітко вимовила турецькою:

-     Дай мені спокій, Омере. Будь ласка. – і швидко попрямувала до спа-салону.

     В голові вирували різні думки, серце калатало, як після бігу, але зовні дівчина не виглядала схвильованою. Тільки рішучою і діловою

    «Подумати страшно, він вирішив, що може отак запросто лізти до мене з питаннями. От права велика Абла, усіх їх треба тримати на великій дистанції. Дуже далеко. Два слова йому сказала, він вже тут, як тут…» - вирувало в дівочій голові. Марта не могла заспокоїтись. А десь глибоко в серці бриніло « я хвилювався за тебе». Чого це він хвилювався? Морочить голову. Отак прямо зранку цей молодий хлопець вибив її із звичного стану і цілий день вона думала тільки про нього. Вона зовсім не виходила із спа-салону, навіть на обід. Перекусила кавою із печивом і так і сиділа надувшись в хамамі цілий день.

- Я дивлюся, тобі не пішов на користь твій вихідний, – спробував кепкувати Шабан, - надулась, як гуска і не розмовляєш ні з ким. Щось сталося, друже?

- Дай мені спокій, - механічно вимовила Марта.

- Ти вже може всьоме це повторюєш сьогодні. Усім одна відповідь. Ти не присобі. Я ж знаю Марту. Вона приємна товариська дівчина. А ти хто? Агов! Хто Ви, тітонько, - намагався розштурхати її Шабан. Але думки Марти тримали її міцно. Просто деякі слова потрапляючи в її свідомість і деформувались під міцністю її переконань.

«Так я тітка, він правий. Я не дівчинка ромашка, якій можна говорити, щоз ахочеш і писати їй коли тобі заманеться. Я тітка для нього. Я запросто могла б бути тіткою йому, де він набрався тієї сміливості, отак запросто зі мною…»

- Марто! Ти глуха? Я вже десять хвилин до тебе звертаюсь, а ти наче не чуєш, - сердився Шабан.

- Я чую, Шабане. Скажи но мені, у вас тітки якого віку?

- Тобто? - не зрозумів хлопець.

- Кого ви називаєте тітонькою?

- Старших жінок. – спокійно відповів Шабан.

- Таких, як я? – запитала Марта, ризикуючи отримати неприємну відповідь.

-  Як ти? – перепитав Шабан і засміявся. – Яка ж ти тітка? Ти абла! Абла знаєш хто? Абла – це старша сестра. Ти абла, бо за віком трохи старша. Тейзе, тобто тітка, це вже набагато старша жінка. Наприклад мати твоєї матері…

-  Мати твоєї матері? – здивувалась дівчина. – Так то ж уже бабуся.

-  Ну так. В Туреччині ваших бабусь називають «тітонька». А чого це тебе так зацікавило? – дивувався хлопець

-  Не знаю. Просто так, – зітхнула Марта.

-  От ти дивна все ж таки Марто, буває, як спитаєш щось. – усміхнувся

Шабан

-  Так, ти правий. Мабуть я дивна. А ти зміг би серед ночі писати повідомлення малознайомій одруженій жінці? – почервонівши знову запитала Марта.

-  Ого! Тебе хтось переслідує? – зацікавився чоловік. – Ти тільки скажи. Я швидко приведу до тями твого залицяльника.

-  Залицяльника? – здивувалась дівчина, - чому це ти вирішив, що то залицяльник.

-  Ну, а хто ж? Я б писав тільки жінці, яка б мені сподобалась. А якщо вона заміжня, то треба, щоб дуже подобалась, бо можна й проблеми отримати за такі повідомлення.

-  Яка глибока філософія, - зітхнула Марта,- а про повагу ви тут щось чули?

-  Та, - якось дивно вимовив чоловік. – чули звичайно ж, але…Коли ти починаєш сумувати за людиною, то це ж, як спрага. Коли ти хочеш пити, ти ж не думаєш, чи достатньо граціозно тримаєш пальчиками стакан із водою?

     Такого Марта не чекала. Витріщившись на чоловіка, з яким вона бачилась день у день, дівчина розсміялась. Це ж треба. Філософ. А Марта й не здогадувалась.