Частина тринадцята

     Час – це так важливо. Час лікує. Час змінює реальність. Час дає людині можливість прийняти, здавалось би, неприйнятне. Закінчуючи роботу у першому сезоні Марта була зовсім не в захваті від хамаму та від його господині. Але посидівши зиму вдома, вона вирішила що наступний сезон теж працюватиме. Не хотілось йти знову до хамаму, але не маючи громадянства, мало куди можна було влаштуватись. Спокійна дощова зима примирила її з дійсністю і трохи заспокоїла. А на початку квітня Марта вирішила відвідати хамам і поцікавитись роботою. Зрештою, влітку була така спека, що перебувати в прохолодному спа-салоні було куди приємніше, ніж будь-де. І ще одне, що спонукало Марту до дії - бажання зустрітись із дівчатами із Балі, Вона надіялась, що зможе щось дізнатись про Ремі. Вона якось дивно перейнялась її долею. Взимку вона переписувалась із Шабаном, із Мурді і із Мішель, і приблизно знала, як у них справи. Але ніхто нічого не знав про Ремі. Чи залишилась вона із Нйоманом, чи таки дала собі шанс? Чому те було таким важливим, Марта не розуміла, вона просто відчувала, що має дізнатись.

     Шабан планував продовжувати працювати і настирно кликав її теж. Чоловікові здавалось, що вони зможуть продовжувати співпрацювати  і йому не прийдеться знову когось навчати. Хоча вирішувати, звичайно ж, буде не він.

     Мішель перебувала в пошуку себе, змісту свого життя і впадала все в глибшу депресію. Щоденні розмови телефоном почали вже виснажувати Марту, але вона намагалась хоч якось підтримати подругу. В останній розмові вона обіцяла Мішель зробити список того, що на її думку робить жінку справжньою і дає їй сили та розвиток. Марта думала над цим списком цілий ранок. Зрештою вийшов не список, а якийсь текст із побажань і порад. Перечитувала його і правила вона вже тисячу разів, але він все одно її не влаштовував.

     «Розмовляти спокійно і м'яко, слухати, не перебиваючи. Носити благородні відтінки. Завжди тримати вдома пляшку червоного вина на випадок несподіваного приходу гостей або якщо раптово нахлинула меланхолія. Пам'ятати про те, що безліч аксесуарів добре виглядають лише на новорічній ялинці. Накопичувати гроші. Вивчати історію мистецтв. Знайти свій парфум. Навчитися пов'язувати чоловічу краватку, навчитися красиво носити шарфи. Пам'ятати про те, що якість має бути понад кількість. Ніколи не підвищувати голос. Найчастіше носити сукні, знайти своє кафе і пити по суботах латте кожен разу за одним і тим же столиком. Пам'ятати, що акуратні руки і чисте взуття необхідні складові доглянутості. Навчитися говорити - ні. Максимально завищувати планку, перш за все це стосується вимог до самої себе. відключати телефон на час вечері з сім'єю. Підібрати сині джинси, що ідеально «сядуть» по фігурі. Носити кросівки тільки зі спортивним костюмом. Оксамит, шовк, кашемір, бавовна - так. Синтетиці-ні, і ще раз ні. Дарувати близьким людям приємні дрібниці просто так. Запалювати в будинку свічки з зимовими ароматами. Гуляти в будь-яку погоду. Цінувати себе і свій час. Вміти насолоджуватися моментом…» .

     Все це було і важливо, і не дуже. Щось головне вона упускає. Щось невимовно цінне. Колись, спілкуючись із однією розумною людиною, вона почула дивні речі про жінок. Тоді для неї було відкриттям, що світом правлять жінки. Тоді молоденька Марта сміялась і думала, що людина просто хоче їй полестити, бо ж із Марти буде колись жінка. І зараз, згадуючи ту розмову, Марта вже вкотре жалкувала, що не сприйняла всерйоз ті слова і уроки. Як часто ми проходимо повз важливі речі, бо не маємо ресурсу зрозуміти їх і осягнути їх користь. Скільки таких слів не досягли цілі, скільки «уроків» не вивчено, скільки очевидного не побачено. Тоді їй здавалось, що людина жартує.

    - Я бачив, як гинуть світи, Марточко. Це відбувається завжди однаково.

Якщо жінка ховає свою душу - вона не дає чоловікові жодних шансів полюбити себе. Вона перестає бути об'єктом любові і стає об'єктом бажання. Самкою. Якщо жінка не відчуває свою душу - вона не може зрозуміти: куди їй, з ким і навіщо? І тоді неминуче стає торговкою фетишем, рабою соціальної реклами, що пропонує стандарти жіночої фетиша. Вдала торгівля - хороший видобуток. Але навіть самим диким і темним чоловікам треба на когось молиться, хоча вони самі не розуміють цього. Їм хочеться бачити в жінках божественне, тоді божественне пробуджується і в чоловіках. Любов робить чоловіка лагідним, живим, справжнім. Якщо чоловікові нікого полюбити - чим йому зайнятися в цьому світі ?! Для чого йому жити в світі, в якому немає любові? У ньому дуже холодно жити. Хочеться вогню. У сексі немає вогню. Вогонь - це не алхімія тіл. Це алхімія душ. Чоловік і сам не може зрозуміти - чому він не запалюється. Адже він тоді теж не в ладу зі своєю душею.

     - Як шкода, бідолашні чоловіки, - сміялась тоді Марта, - виявляється у них нема інших занять, крім, як любити жінок?

     - Уяви собі, дитинко. У жінок є заняття і без вогню, це - продовження життя. Для того щоб справлятися з цим завданням абсолютно не потрібно відчувати душу. Природа робить все сама. Притягує когось - когось відштовхує. А далі чоловік відчуває, що він все зробив, дав своє насіння, але жінка іще чогось хоче. Вона сприймає згаслого чоловіка як невдячну істоту. Адже вона для того щоб бути поруч з ним, сховала і зрадила найцінніше що в ній є, свою душу. Засунула її кудись подалі. І вже інстинктивно розставила пастки фетиша. Вона відчуває, що чоловік їй конче щось таки винен за цю жертву, і що він просто «невдячний покидьок». А він і сам не відає, що тут не так. В його очах один німе запитання: «З ким твоя душа?» А вона ж теж не відає, що тут не так. Чути свою душу не вчать в інститутах.

     - Якось все це звучить, ну зовсім безнадійно, чи що. – морщила милого носика Марта. – По Вашому, жінкам належить таємне, чоловікам явне. Жінкам приховане, чоловікам проявлена дійсність. Чоловіки явно правлять цим світом, жінки таємно?