Частина 11

МІШЕЛЬ  

     В обличчя Мішель вдарило світло і вони мимоволі прикрила очі рукою.  

- Не світи дівчині в обличчя, телепню, - вигукнув той, що був тверезіший і відібрав ліхтарик у товариша. - Вибачте, дівчино.  

- Дай мені спокій, я хочу розглянути її хвіст, - намагався відібрати ліхтарика Денис.  

- Заспокойся вже, – сердився інший.  

     Мішель бачила, що Денис був вищий за свого тверезішого товариша і його важко було вгамувати, тому вирішила просто втекти.  

    - Я все одно вже йду, - мовила тихо і приязно. – Ти можеш посидіти тут із ним трохи. Хай прийде до тями.  

    - Я можу просити, щоб Ви не йшли? – ввічливо запитав хлопець. – Він зараз посуне за Вами. Ви можете недовго побути тут? – з надією подивився на неї знову.  

    На Мішель дивились гарні сірі очі, по східному звужені. Чіткі брови і акуратна борідка надавали його привабливому обличчю серйозного виразу.

-  Я – Рінат, - швидко представився хлопець і подав їй руку для привітання.   

 - Мішель, - прошелестіла дівчина одними губами і знову присіла на своє місце. Їй було байдуже. Хай роблять, що завгодно, тільки б її не чіпали. Але захмелілий Денис раптом заспокоївся і вже сидів на пірсі опустивши голову донизу. 

- Вставай, герой. – штурхав його товариш. – Пішли в готель.   

  - Дай мені спокій, - вже абсолютно притомним голосом відповів Денис. – Дай провітритись. Тут приємно. Це ти так пахнеш? Він підняв голову і підсунувся ближче до Мішель, щоб теж спертись спиною на рекламний щит. Дівчина швиденько відсунулась і встала на ноги. Раптом Денис відкрив очі і спокійно сказав їй:   

-  Не бійся, я нормальний. Трошки захмелів, але я не агресивний. Ти сиди тут, я тобі не заважатиму. 

- Та, без проблем, - відповіла Мішель. Вона раптом подумала, що могла б скупатись і в одязі. Дуже хотілось. – Я плаватиму, а ти сиди. Тверезій.

- Вона русалка, я ж казав, - звернувся Денис до товариша.  - Ні, - заперечила Мішель, дивлячись на море, - на жаль, я звичайна дівчина.   Хлопці були молоді ще й напідпитку, але дівчина вирішила  ризикнути і все ж таки освіжитись.  
- Хлопці, я лишу біля вас речі, добре? Хочу освіжитись. В темноті потім можу не знайти свої речі. Ви почекаєте мене тут? – вона поглянула на Ріната, тому що він здавався їй адекватнішим. Але відповів їй Денис.  
- Звичайно. Я тут трохи посиджу ще. Ви можете скупатись. І ти теж, Рінате, освіжись і побудь біля неї, – мовив він тоном старшого брата, - вже майже ніч. Може зустрітись якийсь дурень під градусом, та налякає.  
     Хвилину вони мовчки переглядались і потім вибухнули сміхом. Рінат і Мішель стоячи на пірсі  сміялись з Дениса, а він сміявся голосніше за них. Мішель стало легко і радісно. Приємні молоді люди, тепла ніч, казкове море і такий доречний жарт, ніби перегорнув чорну сторінку сьогоднішнього дня і змінив декорації на більш романтичні. Дівчина не соромлячись швиденько скинула шорти і футболку та в одній білизні шубовснула у воду. Ці молоді відпочивальники і не таке бачили, вона і не думала соромитись через білизну. Тим більше, вони ніколи більше не зустрінуться.  
  Мішель із задоволенням попливла до буйків і зупинилась тільки, коли відчула дотик міцного шпагату. Дівчина розкинула руки зірочкою і лягла на воду. Небо мерехтіло мільйоном зірочок. Спокій і тиша. В темному морі відзеркалювалось темне небо. Повна гармонія.

    «А цей Рінат такий нічого собі. Приваблює» - подумала дівчина .- Мабуть від дівчат відбою немає. Та й Денис вродливий». Хоча молодий татарчик подобався їй таки більше. Невисокий, кремезний з округлим обличчям і красивими сірими очима. Коли він сміявся, то демонстрував ідеальну низку зубів, яка додавала йому привабливості. Не можна було назвати його красенем, але в середині в Мішель раптом прокинувся якийсь полохливий клубочок, який вже дуже давно не нагадував про себе.  
«Дурепа, - критично міркувала дівчина. – Чоловік її не хоче, то вона на дитину поглядає». Від таких думок стало незатишно і боляче. Виступили сльози і Мішель мусила підняти голову, щоб витерти їх. За два кроки від неї на шпагаті з буйків гойдався Рінат і посміхався.  

-  Надіюсь, не злякав тебе. – перепитав квапливо. – Бачу, ти замріялась.

-  Ні, все нормально. – вимученим голосом відповіла дівчина з жахом відчуваючи, що голос зраджує її.  -  Ти плакала? – перелякано запитав хлопець. – Вибач, що отак підліз. Я не подумав, що ти хочеш побути на самоті.  
     Він відштовхнувся від шпагату і наблизився до дівчини. Солона вода, солоні сльози і красиве молоде обличчя навпроти. Рінат дивився на неї із таким співчуттям, що Мішель рвонула по воді йому назустріч і припала до його вуст.  
«Нервова дурепа»,- пульсувало в голові. – «Ти зваблюєш дитя»  
    На відміну від розгубленої і засмученої Мішель, хлопець одразу достойно прийняв гру і прийняв поцілунок Мішель із вдячністю, ще й поцілував її у відповідь. Його поцілунки були, як із шовку. Це велике «дитя» виявилось ніжним і чуттєвим чоловіком. Коли Мішель, засоромившись, відпустила його вуста він турботливо підтримав її за руку і, хвильку повагавшись, потягнув до себе.  
- Вибач, вибач…У мене зараз важкий період. Я трохи неврівноважена. Вибач, будь ласка. – залепетала Мішель, згораючи від сорому. Хлопець спокійно дивився їй в очі і посміхався.  
- Та, нічого, – повільно відповів, посміхаючись одними очима. – Ви, дівчата, дивні істоти. Мені сподобалось.  
     Він якось змінився в одну мить. Із заклопотаного товариша він перетворився на звабника. Сірі очі сяяли сміхом і симпатією до Мішель. У місячному сяйві і краплинках морської води його плечі видавались ще ширшими, а його привабливість іще магічнішою. Він дивився на неї і чекав. Чого? І Мішель знову не втрималась і наблизилась до нього. Вона із шаленим задоволенням дивилась в його очі і її полохливий клубочок в животі виростав і перетворювався на щось велике ніжне і нещадно хиже. 
    - У тебе міняється обличчя, - тихо сказав Рінат. – Ти справді русалка. І справді гарно пахнеш. Ти можеш знову мене поцілувати, якщо хочеш.  
    - Ти хто? У тебе привабливий східний розріз очей. Татарин? – вгадувала Мішель, ледве утримуючи свого внутрішнього звіра з останніх сил.  
    -  Ні, що ти! Ми нащадки Салавата Юлаєва! – вигукнув він із гордістю  
  - Господи, хто це, якби ж я знала, -  белькотіла Мішель не відриваючи погляду від його ідеального рота.  
    - Це дуже важливо? – поцікавився хлопець пестячи пальцем її скроню  
    - Ще не знаю, - мовила дівчина і наблизила свої вуста до його.  
     Поцілунок тривав вічність, наповнену яскравими феєрверками, що вибухали в голові у дівчини. Отямилась вона, стоячи ногами на морському дні, і міцно обіймаючи хлопця. При чому, притискалась до нього вона, а хлопець просто не відсторонювався.