Частина десята

МІШЕЛЬ

     Того вечора Марта слухала Мішель і співчувала їй. Дівчина страждала від краху власних ілюзій, від незнання звичаїв країни, в якій опинилась. Але  Марта підозрювала, що найбільше - від нестачі любові.

- Чого ти так рвешся до тієї Анталії? Живіть тут. Ніяких планів, ніяких проблем. Роботу він має. А змогу вибрати квартиру ти мала б уже сьогодні, – радила вона подрузі, щоб хоч якось її заспокоїти.

    Людина, що все життя прожила в рідному місті страждає від проблем, невідомих тому, хто покинув батьківське кубельце в юному віці. Кому треба було вчитись за сотні кілометрів від дому, той не страждав би так, як Мішель від зміни оточення. Для Мішель усе в цьому містечку було проблемою. На своєму надцятому поверсі столиці вона не чула ні криків двірників, ні гуркоту сміттєзбиральних машин. Вона не страждала від запахів сусідської кухні ,чи вихлопів авто. Це не означає, що всього цього там не було, але те, до чого звик, не турбує. А в турецькому суспільстві, де люди живуть дуже-дуже щільно дівчина просто задихалась від відсутності особистого простору.

- Отак ми і вирішили в минулому сезоні,- сумно відповіла Мішель. - І я швиденько вибрала невеличку квартиру, Емінові ближче до роботи, на першому поверсі, щоб не нюхати сходки. Вибирала, щоб не дорого і не подумала, що в дешевих квартирах дешеві люди.

     Сусідами Еміна і Мішель виявились курди в найприроднішому своєму прояві. Чоловіків Мішель не бачила жодного разу, ті були на роботі зранку до вечора. А от жіноцтво цілий день було у неї перед очима. Їх спільний невеличкий двір жінки вже зранку заставляли великою кількістю своїх речей: мисками, газовим балоном з плиткою, якимось старим столиком, безліччю ковдр, на яких цілий день розважались їхні діти. Жіноцтво неквапливо виконувало нехитру кухонну роботу: чистили картоплю, баклажани, квасолю та інше. Між речами з часом почали утворюватись купи сміття, які вони періодично прибирали, але ті купи знову утворювались. Діти галасували і не замовкали ні на хвилину. А ввечері вмикалась музика і весь оцей галас повторювався знову вже в музичному супроводі. Той сезон Мішель майже взагалі не спала. Покинувши роботу в готелі, дівчина гірко шкодувала. В приміщенні готелю вона мала тишу і спокій. Шумно було тільки під час заїзду, або виїзду груп туристів. А от вдома у неї шарварок не припинявся. Потихеньку речей у сусідів стало більше, вони витягли канапу і крісла на подвір’я і безсоромно чаювали майже під вікнами у Мішель. Якогось вечора Емін, глянувши на зблідлу дружину, яка лежала нерухомо втупившись в стелю, пішов до сусідів, щоб трохи заспокоїти їх. Але єдине, чого він досяг – жінки відтягли свою канапу від вікна Мішель. Музику зробили трохи тихішою, але не вимкнули.

- Тоді я вперше подумала про розлучення, – гірко усміхнулась Мішель. – Я знала, що не зможу так довго терпіти.

- Я розумію тебе, -  співчутливо підхопила Марта.

- І терпіти немає чого. Бо нема чого чекати. Еміна все влаштовує, розумієш?

- Звичайно, – тихо погодилась Марта. – Його й раніше все влаштовувало.

- Отож! І я не маю ні сил, ні грошей, щоб витягти його з тієї дірки, в якій він живе,– з відчаєм вигукнула Мішель.

- Ти маєш звідти переїхати. – рішуче мовила Марта. – Так можна й здуріти. Ти не зможеш там ні логічно мислити, ні повноцінно відпочивати. Ти можеш пожити деякий час у нас, – запропонувала вона.

- Ми вже поміняли квартиру. – заспокоїла її Мішель. - Я витримала там тільки сезон, а минулої осені ми почали знову шукати квартиру. Я вже сама шукала квартиру. Емін працював, а я щодня ходила дивитись квартири. Це просто жах, в яких дірках вони живуть. Сім’ями!

- Ріелтор міг і брехати, заохочуючи тебе,– заперечила Марта. – Ми теж поміняли вже втретє, і всі квартири були гарними.

- А чого міняли? – зацікавилась Мішель.

- Не знаю, навіть. Перша квартира була літньою, тому ми переїхали восени в звичайну. А через рік чоловік знайшов кращий варіант і ми тепер уже декілька років живемо в одній. Мене теж не все влаштовує, але твої проблеми дійсно серйозні.

- У тебе все чоловік вирішує? – спитала Мішель.

- Так, я б не хотіла поринати в цей турецький побут. Та й не розуміюся я на цьому.

    Мішель уважно дивилась на Марту і мовчала. Вона теж не хотіла б «поринати у побут». Хай би її чоловік привів у чистеньку квартиру і посадив на гарненькому балкончику, то вона була б щаслива. Але все не так. Емін не розумів, що потрібно, щоб дружина була спокійною. Про «щасливу дружину» Мішель вже й  не згадувала. Вона змушена була використати гроші зі свого рахунку. Колись вона мала автомобіль і надіялась, що знову сяде за кермо вже в Туреччині. Але життя внесло корективи і Мішель, віднайшовши більш-менш прийнятний варіант житла, змушена була зачепити ті гроші. І це теж засмутило її. Все було не так, як гадалось. Не так, як планували вони із Еміном. Хоча…не так, як думала Мішель. Що думав Емін вона тепер навіть не уявляла.

    - А сьогодні в масажному салоні був скандал і бійка, - зітхнула дівчина і Марта здивовано поглянула на неї.

    - У нашому хамамі? – перепитала здивовано Марта.

    - Так. Наша патронеса, виявляється, полюбляє такі ігри, – гірко мовила Мішель, все ще думаючи про своє.

- Тобто? Що це означає? – схвильовано мовила Марта. – Ти можеш мені нормально пояснити? Що за бійка? До чого тут господиня хамаму?