Частина дев'ята

 МІШЕЛЬ

     Сьогодні в СПА салоні було спокійно. У вихідний день груп було небагато, а до Мартиного салону заглядало іще менше. Вона піднялася в основний зал, трохи покрутилась там, випила чаю. Помітивши уважний погляд менеджера підійшла до рецепції і запитала, чи потрібна її допомога зверху, в масажному салоні. Отримавши заперечну відповідь, повернулась в СПА салон. Можна було розслабитись і трохи відпочити. Шабан бігав десь по справах, отже Марта мала спокій і час обдумати вчорашню їхню розмову із Мішель.

     Дівчина, не на жарт, схвилювала її. В голові Мішель все змішалось; і особисте і робоче. Але основним посилом тієї сповіді було її велетенське розчарування. Її зусилля і старання у цій країні здавались дівчині марними. І, здається, вчора вона не вперше це зрозуміла.

     Марта уміла ділити на два, як то кажуть. Але всі ці емоції, що вона спостерігала вчора, потрібно було ділити аж на чотири і все одно було зрозуміло, що Мішель помилилась із вибором. Помилилась із вибором міста, країни, чоловіка. Саме так безнадійно виглядала вчора її розповідь.

     Мішель розповіла усе з початку. Весілля у них з Еміном не було. Молодята вирішили не витрачатись на цей захід, тим більше родичі Мішель, навряд чи приїхали б. У Еміна теж були свої складнощі. Цю спільну ідею вони обговорювали кілька разів і таки вирішили обмежитись скромною церемонією реєстрації. Щаслива наречена покинула свою прибуткову роботу в Москві і перебралась до турецького містечка. Радувало, що в ресторані, де працював Емін, надавали житло, а отже не потрібно було винаймати квартиру. Мішель продала свою машину і вже підраховувала, як гарно вони проведуть цей сезон. Звичайно ж, вона теж працюватиме і вони разом снідатимуть на балконі та пити ранкову каву в променях сонця. Звичайно ж, вона буде люблячою дружиною і готуватиме коханому смаколики. Мама його далеко і він давно вже відвик від таких розкошів. Звичайно, вона справиться. Вона ніколи не вміла готувати випічку чи складні страви, але вона навчиться.

     Чим більше дівчина планувала, тим кращим здавалось майбутнє. Чому ж насправді, все виявилось іншим. Ні не протилежним, аж чорним. Просто зовсім іншим. Мабуть, Мішель не зовсім розуміла, куди вона приїхала і хто такий Емін. Така бажана і довгоочікувана робота в готелі, виявилась повним провалом. Мішель була зовсім не готова обдурювати туристів, а ще більше її бентежили чайові від клієнтів готелю.

     - Як це - обдурювати? – перепитала Марта. Вона сиділа вдома майже два роки і тому з цікавістю слухала розповідь подруги.

    - Та, звичайно, так, як і тут, – коротко відповіла Мішель – Брешеш дивлячись в очі, що вона встане після нашого масажу і піде в балерини. Люди такі наївні і обмежені.

    - Ну чому наївні, Мішель? У багатьох є гроші і вони хочуть себе побалувати. Наші балійки роблять зовсім непогані масажі.

    - За триста баксів один масаж? – скривилась Мішель.

   - Але ж такі масажі беруть не всі. Це по –перше. А по – друге, якщо людина віддала ці гроші і ще й подякувала, то хіба я можу називати її наївною. Можливо вона отримала і справді неперевершені відчуття, пережила позитивні емоції?

    - Думай так. Так думати – правильно. Насправді ж, це - просто обман.

     Наприклад, в готелі, не вистачало рушників, або нових простирадл. Люди приходили і приходити з вимогами до Мішель. Але її адміністратор, говорив, щоб вона не переймалась, бо то пусте. Вона не розуміла, як так можна з людьми, що заплатили гроші. У відчаї дівчина покинула роботу в готелі.

     Чому усе в житті Мішель, останнім часом, набуло темного кольору безнадійності? Навіть там, де можна було віднайти позитив, Мішель не могла його знайти.

     Коли після весілля вона зрозуміла, що так і житиме в цій кімнатці ложману з одним ліжком і  мікроскопічним балконом в господарчий двір, то проплакала цілий день. Прощавайте ранкові чаювання і кавування із коханим. З п’ятої години ранку починався рух в господарчому дворі. Гурків, голосні розмови працівників і сморід з кухонної витяжки викликали бажання бігти в місто, на пляж - куди завгодно, аби тільки не сидіти в чотирьох стінах, так званого, сімейного гніздечка. Більше того, харчувались вони із чоловіком теж в приміщенні його ресторану, де годували усіх працівників. І Мішель відчувала себе якоюсь жебрачкою, яку годували із милості. Емін працював в ресторані, його там поважали і він любив свою роботу. Але вона, Мішель, чому вона повинна кожного разу приходити туди і тремтячими від сорому руками накладати собі їжу? Те, що здавалось благом, виявилось катуванням. Ну не готова нормальна людина постійно, по три рази на день харчуватись «в хазяїна» під поглядами інших незнайомців. Іноді Мішель накривав тупий відчай і вона просто не виходила з кімнати. Але тоді переляканий Емін, кидаючи роботу, повертався в ложман і допитувався чому вона не їсть. Їй погано? Болить живіт чи може нудить? Може вагітна? І відчай накривав дівчину знову. Як пояснити елементарні речі, яких не існує в його житті? Емін втішав і просив почекати. Коли вони переїдуть в Анталію, усе зміниться. Вона сама вибере собі квартиру і все буде так, як вона хоче. Але їсти потрібно було сьогодні і Мішель почала рішуче діяти. Якщо немає плити, щоб приготувати їсти, то вона ж може їсти зранку тости. А якщо придбати якісний тостер, то можна в ньому навіть рибку запікати. От і вечеря буде. Але реальність виявилась не такою простою. Зранку зробивши собі каву і тости, Мішель опинялась перед вибором: або вона снідає в пахощах власного тосту в замкненій кімнаті, або ж вона відчиняє вікно і «насолоджується» «ароматами» з витяжки кухні ресторану.