Частина шоста.

РЕМІ

     Ремі разом з Армою тихенько спустились до СПА салону. Ремі вся трусилась і сьорбала носом. Арма кивнула Марті, нібито питаючи, «Чекає?», та заперечно хитнула головою і Арма тут же штурхнула Ремі під бік:

- Та не реви, ти. Все закінчилось. Мурді розпочала масаж. Ти врятована! –засміялась вона. Дівчата попрямували до комірчини з білизною і Марта, перехопивши переляканий погляд Ремі, посміхнулась їй.

- Дякую, мадам - вимовила Ремі самими губами.

Вона вперто називала її мадам. Незрозуміло, чому вона вирішила так її називати, але якщо отак продовжиться, то Марта скоро відчуватиме себе господинею борделю. А що? Окремі кімнати є, роздягнені люди і наймані дівчата теж. Паралелів, хоч відбавляй. І зовсім не смішно.

     Наступного дня Мурді довго обдумувала, яким чином заспокоїти Ремі і за звичкою прийшла до Марти за порадою.

- Я хочу, щоб вона спокійніше відносилась до людей в хамамі, – пояснювала Мурді слабкою турецькою, - а то вона не протягне до кінця контракту. Вона як навіжена возиться з старими клієнтками, соромиться чоловіків і боїться аблу. Так вона не зможе працювати. - засмучувалась Мурді.

     Марті хотілось допомогти дівчатам, але як. Господиня і у неї не викликала ніяких позитивних емоцій і почуттів. І взагалі вона сумнівалась, що хтось міг їй симпатизувати. Невихована, груба і нестримана жінка набагато гірше ніж чоловік. У цьому дівчина переконувалась при кожній зустрічі із господинею хамаму. Навіть її добрі слова не викликали довіри і відвертості. За перший місяць Марта склала про неї чітку думку і була абсолютно розчарована в її обіцянках. Тому, що до всіх інших «чеснот» Абла виявилась ще й любителькою пліток, які сама ж і любила розпускати.

- Ти давно знаєш Ремі? Ви з одного міста?- поцікавилась Марта, такою ж недосконалою турецькою.

- Та ні, я поняття не маю звідки вона така нездара. Масажі вона ніколи не робила, працювати вона не вміє, усього боїться. Вдома від неї одна тільки користь - це молитви. Вона, мабуть, працювала десь при храмі. Вона знає усі церемонії і танці. Знає багато молитов і вміє правильно прохати богів. Дівчата люблять її. І я теж. Але в хамамі з нею просто біда. Коли нас відправляли сюди на роботу,  наш менеджер говорив, що буде іще одна дівчина і її треба буде навчити. Але щоб така? Я не знаю як мені бути. Вона погано спить і їсть. Часто плаче. А іноді мені здається, що вона взагалі не розуміє, де вона і що відбувається. Літає десь у хмарах.

- А ти знаєш, хто вона? Чому тут?

- Я знаю тільки, що її чоловік програв усе, що в них було. У них багато боргів і вона змушена була їхати на заробітки.

- Змушена? Ясно. Через те вона і плаче. Уяви, щоб твій чоловік все програв!

- Та, Боже збав, що ти сестро. Навіть не вимовляй таке вголос. Це ж як чума. У неї ж і дочка є. Зараз живе у батьків Ремі. Отакий жах. – бідкалась Мурді.

- Ти вже з нею майже місяць разом. Невже нічим вона не вирізняється від інших? – продовжувала цікавитись Марта.

- Я ж кажу чим. Вона - не масажист. І взагалі не заробітчанин.

- Мурді, люба, оце я і без тебе зрозуміла. – мовила Марта

- Зрозуміла? Як ти могла зрозуміти, сестро? Це ж я тобі все розповіла, - засперечалась раптом Мурді.

-Ні-ні, я не про це. Я зовсім про інше,- спокійно мовила Марта. Вона бачила, що немає сенсу доводити Мурді те, що здалеку видно. Що Ремі  відрізняється від них. Мурді може образитись, якщо сказати про виховання або одяг. Чи про поведінку. Ремі усім інша. Своїми тихими посмішками,  своїм тихим голосом, своєю затаєною тугою. Якось Марта застала її в комірчині для брудних рушників. Вона гірко плакала і притискала до себе якусь фотографію. Вона тоді мовчки принесла їй холодної води, а доки Ремі пила воду, Марта гладила її по голові, як дитину. Нічого не питаючи, тихо сказала, «Не плач, Ремі. Все мине. Трохи почекай.» Можливо вона і не зрозуміла Марту, бо турецька не була її сильною стороною, але ж треба було якось її заспокоїти.

     Пізніше дівчата розповіли Марті, що то була фотографія її дочки. Після роботи Арма і Епі сходили в капаличарші (критий ринок) і купили там рамочку. Тепер фотографія дитини стоїть на тумбочці Ремі і вона більше не ховає її. Марта була приємно вражена тим, як тонко дівчата відчули її страх втратити хоч тоненьку ниточку з дому. Здається, ну що та фотографія? В телефоні море тих фотографій. Але ця - була привезена звідти і тому така дорога. Ця старомодність замішана на дитячій лякливості і вірі богам трохи дратувала дівчат, але всі вони без слів з повагою відносились до інакшості Ремі. Нікому і в голову не приходило глузувати над нею, або щось їй роз’яснювати. У кожного свій світ, хтось живе в кольоровому, а хтось в чорно-білому. Чиєсь життя схоже на миготіння духмяних квітів, а чиєсь сіре  і одноманітне. Кожен вибирає по собі, хтось червоні чобітки на підборах, а хтось валянки. Вони живуть реаліями, а Ремі живе у якомусь, тільки їй відкритому світі.

- Я думаю, що тобі треба попросити у Ремі допомоги, – почала свою думку Марта.

-  Допомоги? Якої? Я й сама, нівроку дівчина. А з неї яка помічниця? – поспішила заперечити балійка.

- Мурді, нам важко, бо ми обидві погано знаємо турецьку. Але іншого шансу поспілкуватись у нас нема. Я тобі скажу, а ти постарайся зрозуміти мою ідею.