Частина четверта

ХАМАМ

Сьогодні велика Абла особисто роздавала обід. Це було майже весело. Вона зойками і вигуками підганяла товсту і неповоротку куховарку Фатіму,

- Хайди (давай), душе моя, давай дитинко, ворушись. Швидше ж повертайся, люди зголодніли, - примовляла вона голосно, щоб усі почули і оцінили, яка ж то вона  турботлива господарка, як піклується про своїх працівників.

    Можна ж було ці м’ясні піде замовити зранку і вони були б готові вчасно, а не в другій годині дня, коли вже всім працівникам дійсно животики підвело.  Але тоді б не було шоу «щиросердна господиня». Абла проворно накладала в залізні підноси свіженькі хрусткі піде, а Фатьма пітніла і пихтіла, намагаючись не відставати від господині.

     Про ці залізні підноси треба розповісти детальніше. Коли Марта побачила їх вперше, то остовпіла і довго дивилась на них.  Підноси були залізні і блискучі. На кожному підносі були чотири квадратні виямки. Дві більші і дві менші. Збоку спеціальна довга виямка для ложки і виделки. До чого тільки не примушує нас життя? Як людина, що все життя їла з гарного посуду, Марта довго не могла до нього доторкнутись. Було неприємне відчуття, що вона втрапила до американської в’язниці. Саме в руках у в’язнів в кіно вона бачила такий «посуд». От тобі й маєш. Це добре зіпсувало їй настрій. Так, вона погоджувалась на ненормальний, у прямому значенні, робочий день з дев’ятої ранку до дев’ятої вечора, бо такі вимоги ставила господиня. Вона змирилась із тим, що їй  не можна протягом дня підніматись до загальної зали, що не можна спілкуватись з іншими людьми і ще із низкою інших дурнуватих вимог. Але це стало вражаючою подією. Вона не змогла пообідати перший раз і на вечерю не пішла. Вона не уявляла, як вона їстиме з того підноса.

 – Мінош, голубонько моя, помийно ложки швиденько, не вистачає! - гукала Абла до іншої жінки, яка щойно закінчила обідати. Міне не відрізнялась швидкістю думки і дивилась на господиню дожовуючи піде. Її погляд говорив, але ж я обідати сюди прийшла, а не ложки мити. Абла, не довго думаючи, ляснула Міне по сідницях.

 – Давай, Міне, давай, квіточко моя, швидше, не стій пеньком!

    І Міне, ніби прокинувшись, почала швидко мити ложки, вилки і підноси, що були в раковині.

 – Отак, абло? – запопадливо перепитувала вона і це не дивувало б, якби Міне не мала вже всі за 50 років.

     Присутність великої Абли, що з громовими вигуками носилась кухнею, спонукала людей, до швидкого обіду і кухня спорожніла набагато швидше ніж завжди. Коли господиня залишила кухню, стомлена Фатіма присіла на стілець і безпомічно роздивилась довкола. Ніби все не так і страшно. Брудного посуду залишилось небагато, вона встигне до кінця робочого дня. Але й натомилась вона.

     Куховарка Фатіма не звикла отак швидко повертатись, для неї то було занадто. І не дивно. Ви чули колись таку грубу приказку - ширша чим довша? Виявляється, це можливо, – зустріти таке красномовне підтвердження приказки. Квадрат на коротеньких, ніби слонячих, ніжках. Низенького зросту з коротенькими обрубочками руками Фатіма мала видатний бюст і сідниці моделі «ДжейЛо плаче від заздрощів». Як їй вдавалось рухатись із таким тілом, залишалось загадкою. Особисто Марта взагалі вперше бачила таку фігуру. Фатіма приїхала із якогось ближнього села і вже не перший рік готувала для найманців хамаму. Не важко здогадатить, що вона дуже любила попоїсти. У неї був завжди гарний апетит і веселий настрій. Не можна сказати, що її меню відрізнялось особливим смаком або вишуканістю, зовсім ні. Але їй, явно, дуже смакувало все, що вона готувала.  В ній навіть прокидалась якась незрозуміла жадібність, коли вона стояла на роздачі обіду. Раз-по раз вона відкидала з тарілок уже накладені макарони назад у кастрюлю, ніби то забагато поклавши. Ці дивні рухи загнали б вас у ступор і примусили б заворожено слідкувати, як вона жонглює макаронинами, кількість яких була зовсім неважлива.

     Фатіма багато в чому була схожа на свою господиню: голосно розмовляла, грубо жартувала з чоловіками. Складалось враження, що обидві вони зростали десь на лісоповалі серед шуму бензопилок і юрби незайманих цивілізацією людей.  Вона могла весело і голосно щось розповідати своїх колезі по кухні, грюкаючи кухонним молотком по грудці солі, що лежала на столі, за яким всі обідали. Вона не помічала, що тарілки в людей аж підскакують від її грюкання. Якщо ви зробите їй зауваження, вона радісно сміятиметься, бо почуття гумору вона теж мала особливе.

РЕМІ

Коли Ремі прокинулась, мати поспішила повідомити їй, що батько погодився, щоб вона дружила з Нйоманом. Вона втішено клопоталась біля дочки і намагалась її розрадити. Жінку знову здивувало, що Ремі зовсім не зраділа новині. Вона змучено посміхнулась матері і попросилась до храму.

Боги більше не відповідають їй, не чують її але вона намагатиметься до них  докричатись. Крім богів нікому вона не може довірити свої сумніви і болі. Батьків вона не зможе так засмутити. Досить уже того, що вона наробила. Вона віднесла в храм багато фруктів і солодощів, але серце її не заспокоїлось і вперше вона не пішла на зустріч з Нйоманом. Вперше за ці солодкі два місяці. Вже пізно ввечері, повертаючись додому, вона зустріла свою давню подругу Ліліс і вони розговорились. Ліліс виходила заміж і радісно повідомила цю новину Ремі.  Дівчата поділились новинами і Ремі з жахом почула, що Ліліс  давно знає, що Нйоман її чоловік. Почервоніла і присоромлена вона запитала звідки та дізналась і Ліліс  спокійно відповіла, що Нйоман давно вже хвалиться скрізь, що вони із Ремі пара. Це було невимовно. Такої підступності Ремі не чекала. Їй навіть повітря забракло.