Частина перша.

   ХАМАМ

  Наша героїня родом із України, назвемо її Марта, і сьогодні вона потрапить до хамаму вперше. Доля привела її туди, щоб розкрити перед нею усю багатогранність культури, про яку до цього дня, вона майже нічого не знала. Отже, вона вперше зайшла до хамаму, а ми зайдемо разом із нею. Згадувані події відбуватимуться у невеличкому містечку, де хамам був переважно для туристів і працював тільки у сезон, але це не позначилось на ньому зовні. Навіть цей туристичний хамам справляв неабияке враження. Велика мармурова будівля масштабністю своєю нагадувала храм. З вулиці, через громіздкі величні двері, одразу можна було потрапити прямо до велетенської зали. Мармурова підлога із візерунками нагадувала бальні салони у палацах аристократів. Простора прийомна зала була прикрашена, викладеними блискучою золотою мозаїкою, велетенськими колонами. З масивного білого купола-стелі через кольорові скляні вічка в сонячний день до зали потрапляли промені сонця: голубі, рожеві, жовті, червоні.  Дивовижно. Велично. Красиво.

     По обидва боки від центру зали були розміщені іще два зали для прийому відвідувачів, в правому дальньому куті притулився міні-бар. Маленького зросту чоловічок метушився там, розливаючи чай і соки для відвідувачі. У залі було спекотно і коротконогий бармен часто витирав білою хустинкою, що стирчала з його кишені, спітніле чоло.

     Мармурові стіни, мармурова підлога, мармурові колони –  просто мармурове королівство. Гарно. З великої зали через велетенські двері можна потрапити безпосередньо в хамами. Усього їх було три. Два менші, прямокутні і один велетенський восьмигранний.

     Все це нагромадження мармуру на диво достовірно демонструвало східний колорит і дух Сходу. Вітіюваті узори на стінах, мармурова підлога і ліжаки створюювали чудову атмосферу. Тонкі аромати і ніжні пахощі линули з хамамів до великого залу, кожного разу, як прочинялись масивні двері. Невимовно!  Приємне місце для роботи, а нашій героїні обіцяли, що всього навчать. Потрібно перекладати відвідувачам необхідну інформацію і намагатись заохочувати до купівлі косметичних і оздоровчих процедур. Будуть вчити, годувати і ще й платня є - рай та й годі! Швидко познайомившись з усіма, вона зрозуміла, що найманих працівників в Туреччині називають еліманами. Їх було багато в цьому хамамі. Жінка з Естонії та дві англійки були старшого віку, молодь з Киргизстану – зовсім молоді. А ще дівчата з Балі, дві туркені і росіянка.  

     Почалось навчання. Було весело. Киргизи смішно розмовляли російською, росіянки трохи соромились, туркені були дуже товариськими. Дві неділі навчання промайнули непомітно. Їй потрібно було опікуватись туристами, що розуміють російську. Виявляється, що таких груп було так багато, що тільки для них необхідно було 9 перекладачів.  А ще були групи туристів, що розуміють англійську, німецьку і групи турків. Така робота - це щось абсолютно нове для неї і незнайоме.

     Трохи привідкриємо завісу таємничості нашої героїні. Півтора року проживши в Туреччині, їй так і не вдалось самостійно оволодіти турецькою мовою. І насправді, це неможливо. Не слухайте тих, хто каже, що мова легка і «вона сама вивчила». Це неправда. Так, можна самому навчитись правильно вітатись, купувати яйця на базарі і розраховуватись в магазинах. Але до знання мови то має дуже наближене відношення. Доки ви не знайдете доброго вчителя і не станете сумлінно щоденно займатись, ви не зможете розмовляти правильною турецькою мовою. Для самостійного вдосконалення мовних навичок є багато шляхів. Можна читати щоденну пресу, дивитись турецькі серіали з субтитрами, благо їх багато і вони цікаві. Або ж ви можете знайти собі сезонну роботу, щоб отримати щоденне спілкування з носіями мови. Хоча останній шлях таїть в собі небезпеку. Найманими працівниками найчастіше влаштовуються неосвічені селяни з навколишніх гірських поселень. Спілкуючись з такими носіями повний сезон, а це більше шести місяців, ви ризикуєте підчепити від нього певний діалект чи сленг.

МІШЕЛЬ

Дівчину нудило так, що аж здригались плечі. Вона пила воду і спльовувала. Важко дихаючи, вона прибрала волосся з обличчя і її знудило. Тримаючись за дорожній стовпчик, вона знову нахилилась і вирвала. Здавалось іще раз її знудить і вона виплюне власний шлунок. Добре хоч нікого немає. Пусто. Але в такий час і не дивно. Скоро ранок. Дорога без машин і без людей але це, не надовго. Відноє - це майже Москва. Тут життя не затихає. Так що. треба збиратись з силами і їхати додому. Душ. Вона просто мріяла про душ.

Коли вона доїхала до дому, майже світало. Добре, що вона живе на Біговій, народ тут благополучний, рано не прокидається. Добре, що ніхто її не побачить у такому вигляді. Добре, що завтра, вірніше вже сьогодні, вихідний. Усе це добре. Погано, що вона вчора знову вбила вечір, вбила своє здоров’я, вбила ще одну надію, яка жевріла в серці останнім часом. Як же вона втомилась. Душ. Спати. Ні про що не думати, тільки спати.

«Алексе!» - звала вона сміючись. – «Не треба!» Сонце заливало очі і вона не бачила, хто бризкав на неї водою. Таке знайоме сонце. Солона смачна вода. Спека. Її обіймають такі сильні руки. Великі красиві чоловічі руки. Ні, у Алекса не такі великі долоні. Але їй так затишно і так добре в цих руках. З Алексом ніколи так не було. Здалось, що вона квітка. Тепло і так безпечно. Хтось тулить її до грудей, волосся заважає їй побачити хто це. Щось таке знайоме.

Прокинулась від телефонного дзижчання. Ох, ну як же він іноді надоїдливо дзижчить. Простягла руку - не дістати. Сама винна, залишила вібро ввімкнене. Треба встати і покласти край цьому знущанню. Ледве піднялась. Телефон замовк. Дівчина сіла на ліжку і закрила обличчя руками. Господи, допоможи. Як зібрати себе. Вкотре вже робитиме це. Навіщо? Хотілося померти прямо тут. Як було б зручно. Ніяких питань, ніяких відповідей, ніяких проблем. Потягнулась до телефону. Той знову ожив. Задзижчав загудів,  як молодий хрущ.