Розділ 10: Ви, не чекали на таке?

РОЗДІЛ 10  ВИ НЕ ЧЕКАЛИ НА ТАКЕ?
Першою дивною новиною, по той бік Чорного моря, була звістка про заручини між Явузом та Айшенур. Турецькі ЗМІ, неодноразово видавали заміж Айшенур, або одружували Алі-Онура, але завжди Селім-бей, лютував  й спростовував будь-які натяки на романи своїх дітей. А тут, він сам офіційно повідомив про шлюб доньки.
А другою не менш дивною й подекуди загадковою новиною стала, слізлива промова Джемаля, у якій він  щиро привітав молоду пару із важливим кроком у житті. Але цей жест, дядька не сподобався Айшенур, адже дівчина, запідозрила, що у такий спосіб, батьків брат, намагається завоювати довірю її  майбутнього чоловіка. Дівчині не дуже хотілось, щоб коханий попав у тенета, цього пройдисвіта, адже покійний дідусь, планував віддати, холдинг її батьку, а не старшому синові.
Чому саме дідусь, хотів так поступити навіть Алі-Онур, не знав, а він був улюбленим онуком старого. Але передчасна смерть хворого на рак. старенького, внесла свої корективи у звичне життя Караоглу. Дідусь так і помер, не змінивши заповіт, а за попереднім варіантом, Джемалю, діставалось, 40% від холдингу, і одне із крісел у раді директорів. Тому Селім, змушений був рахуватись із думкою брата. А коли. Джемаль став агою, ситуація взагалі погіршилась. Але рада старійшин прийняла таке рішення. Й нічого не можна було змінити, бо хто ж насмілиться піти проти них?! Усі у родині раділи й почали готуватись до пишного весілля. 
Айшенур, спокійно заснула, адже щоб там не було на неї із братом чекала ділова поїздка, у якій дівчина хотіла показати дядьку, що вона не пустоголова красива лялька, а мудра молода дівчина, яка прагне щастя для своєї родини.
На світанку. У своєму ліжку прокинувся Іван. Хлопець  пригадав, що саме він вчора зробив,  але його зрада була не такою страшною. (так йому здавалось), поки він не прочитав СМС-ку від Софії. Зрозумівши, що ця дівчина справді до безтями його кохає, Іван, відчув себе останнім покидьком.” 
Щоб якось загладити свою провину, він запланував для них із Софією, вечір сюрпризів. Але зранку дізнавшись, що його сестра організовує вечірку, вирішив зробити декілька сюрпризів для коханої під час свята. Хлопець, замовив великий букет полових ромашок, які так любила його дівчина, й велику коробку білого пористого шоколаду. 
Недільний вечір у родині Ониськевич обіцяв бути цікавим. Але поки Аня готувалась до приходу гостей, Марічка збиралась їхати у Львів.
--- Мамо, тату, якщо дядько Тарас не знайде, нічого дивного у договорі, то я готова стати співвласницею бутіка – сказала дівчина. – Але рішення потрібно прийняти, якомога швидше.
--- Ще у п’ятницю, ти, була проти? 
---Мамо, я усе обдумала й прийняла таке рішення. 
--- От і правильно. – сказав батько.
---Усе я побіжу на поїзд, бо Аня запросила мене ввечері у гості, а я  погодилась. Адже скоро вийде нова колекція, і я маю знати про неї усе.
Дівчина обійняла батьків та бабусю й пішла у сторону вокзалу. А до оселі Маньків прийшов їх родич та друг пана Олега. Тарас.
--- Добрий день. Пане господарю.
--- О, Тарасе. Заходь – сказав Олег.
--- Я забіг на 5 хв. Що там за документи, ти, маєш мені показати? – спитав чоловік.
Олег розповів другові, що його доньці запропонували стати партнером у бутіку, де вона працює, й тому потрібна його юридична консультація.
--- Ага. Добре, давай сюди цю теку, я подивлюся. 
--- Але бажано чим по-швидше, зможеш? – спитав Олег.
--- Не переживай, я все перевірю вже сьогодні, а щоб бути впевненим ще завтра на роботі покажу нашому головному юристу. 
Тарас взяв теку із договором та пішов, а Олег зателефонував пані Лесі.
--- Лесю, доброго ранку, ми, вирішили стати вашими партнерами.
--- Доброго й тобі Олеже, ранку, - улесливо промовила пані Леся.
--- Договір перевіряє наш юрист, і не завтра, післязавтра, ми з жінкою приїдемо у Львів і підпишемо його. – продовжував Олег, - звісно, якщо з договором усе гаразд.
--- Там все гаразд, але перевіряйте, це ж ваші гроші. А тепер вибачай, маю готуватись, бо ввечері, матимемо гостей. Тай ваша, Марічка теж буде.
--- Так, так ми, знаємо. Бував.
---Бувай. Вітання Мирославі.
--- Миросю тобі вітання від Лесі.
--- А їй вітання від мене, - сказала Мирослава.
--- Лесю, дружина передає у відповідь вітання.
--- Я чула. Дякую.
--- То до зустрічі у Львові. – сказав Олег.
---Так, до зустрічі, - лагідно сказала Леся.

Приїхавши у Львів. Марічка прийняла душ, переодягнулась, і поїхала у дім сім’ї Ониськевич. На виході із своєї квартири, дівчині здалося. Що за нею хтось спостерігає, поверхом вище, але так, як вона вже спізнювалась, то подумала, що їй це здалося й що це сусід. Лишень Марі, покинула дім, як із поверху вище спустився, чоловік у брудному спортивному костюмі. Хоч і речі на ньому були досить дорогими та із під бруднющих манжетів куртки виднівся дорогий шкіряний ремінець, мабуть із  пристойним годинником, складалось таке враження, що цей мужчина від когось хоче сховатись, адже його білі й наманікюрені ручки явно живуть у багатстві, а не жебрають. Він на 1 хвилину завис біля дверей Марічки й переконавшись, у правильному № її квартири, поспіхом спустився до поштових скриньок жильців цього будинку. Витягнувши із-за пазухи декілька конвертів, він по черзі почав їх опускати у поштову скриньку Марії. З а деякий час, цей багатий волоцюга, поправивши капюшона й гордовито пішов у бік таксі, яке чекало на цього пройдисвіта за рогом будинку.
Не доїжджаючи 1 зупинки, дівчина вийшла біля квіткової крамниці у якій часто бувала із Анею, і пішла обирати букет для господині дому.
--- Доброго дня, а у Вас є лілії? – спитала дівчина у продав чині.
---  Нажаль не має, щойно відправила останній букет у дім наших постійних клієнтів, адже  це улюблені квіти його власниці.
---  Он, воно що…?! – розгублено промовила Марі. – То мене випередив або пан Мирон, або Іван, ех… - забідкалась дівчина
--- Леся Іванівна, нажаль не прийме інший букет… Знаємо її смаки…і завжди стараємось відкладати для неї саме лілії… - говорила продавчиня.
--- Таки правда…, от і де мені, взяти ще 1 букет лілій? - Спантеличено промовила Марічка.
--- Через дорогу, за рогом, є супермаркет, там також є квіткова крамничка. Я зараз пере телефоную до них і взнаю чи мають лілії.
--- Лише білого кольору… - наголосила дівчина.
Поки продавчиня говорила по телефону. Марічка, приглянула собі чудовий горщик під вазон.
«Гарний, от у нього я і пересаджу свою орхідею…» 
--- Дівчино, нажаль у них також не має, білих лілій…
--- Ну нічого, а орхідеї у вас є?
--- Так. Ось прошу, до кольору, до вибору….
--- Так, який же ж колір Аня, купляла, - намагалась пригадати Марічка,
--- Аня Ониськевич, брала не давно такий вазон, і ще зазначила, що мають у дома ось ці два відтінки…
--- У вас, феноменальна пам'ять…– Марічка,  усміхнулась… -  Я поки,  подумаю, а ви, відкладіть мені цей горщик до четверга.
--- Добре, але потрібний завдаток, адже такі горщики хоч і однакові. Але їх візерунки є різні, а тому їх купляють партіями.
--- Та, я думаю, що мені б здалося 4 таких, але у вас, лише 2.
--- Приходь через тиждень, у нас буде нова поставка.
--- Супер, дякую, а що до орхідеї. То я мабуть візьму ось цю жовтеньку,
--- Добре. Я зараз тобі її злегка упакую, щоб не зламалась по дорозі.
--- Дуже дякую то яка її ціна?
--- 265 грн, ну гаразд. 250 грн,бо ти, постійна клієнтка, - усміхнулась продавщиня.
--- Добре. Я шукаю гроші, - дівчина витягнула гаманець і почала відраховувати потрібну суму, - а ви, часом не знаєте, що символізує, жовтий колір орхідеї?
--- Чому не знаю, зараз розповім, - жінка, поставила на прилавку вазон. Взяла гроші. Й під кінець, розкрила таємницю, жовтих орхідей.
Марічка, подякувала за чудові квіти й розповідь, пішла у бік будинку Ониськевичів.

Софія ніяк не могла повірити у те. що Іван, знову пиячить. «Можливо, це я винна? Водила хлопця за носа, от він і бідолашка зірвався…?»  Її мама, нічого й чути не хотіла про проблеми у стосунках доньки із Ониськевичем.
--- Твій тато, теж любить випити, нічого якось живемо, і усе маємо. Він молодий іще перебіситься. – якось байдуже відмахнулась цією фразою Женя від доньки.
--- Може, він переживає через бізнес. там у них якісь проблеми… - ненароком промовила Софія,
--- Проблеми?  Фінанси, завжди були слабким місцем їх родини. – зневажливо говорила мати.
--- Ой. Мамо, не суди інших, і тебе не судитимуть – відповіла Софі, - я поїхала, у гості до Ані, буду пізно.
--- Їдь, їдь, тільки май голову на плечах!
--- Мамо! – скрикнула Софі.
--- Що, мамо? Я замолода ще для онуків! – пробурмотіла Євгенія…
--- У вас, лише одне на думці… ох, - Софі, опустила голову. – усе я пішла.
--- Передавай сватам, вітання. – підколювала доньку. Євгенія, адже поки-що, Іван не просив руки її доньки…
--- Добре, передам. – із не охотою, промовила Софі. Вийшовши із будинку.

«Нарешті я сама!  - думала Євгенія, - треба подзвонити Максику, нехай складе мені компанію…» Жінка, користалась тим, що мала високе соціальне положення в суспільстві. Й час від часу, заводила романи із молодими юнаками, які їх здебільшого годились у сини.
--- Ало… Максимчик, ти вже повернувся у Львів?
--- Так. Моя королево, я вже у Львові…
--- Приїжджай до мене…
--- Я б зрадістю, але мене запросили на вечірку…
--- Хто? Невже наша краля. Анна Ониськевич? – ревниво розпитувала коханця Женя.
--- Люба моя, прошу  не ревнуй. Я ж зустрічаюсь із цією дурепою, лише заради тебе… 
--- Все одно приїдь, хоч на годинку, а потім поїдеш до своєї Анічки…
--- Добре чекай, я буду за пів-годинки… - звабливо промовив юнак.
--- Чекатиму на тебе.
Максим, як виявилось, був ще тим, покидьком. За проханням його покровительки він спокусив наївну Анну, й крутив її почуттями, так, як треба було Жені. От і зараз, він написав, дівчині, щось про термінову зустріч із благодійником, який має допомогти із проблемами дитячого будинку. Аня, яка раніше й справді бачила сюжет, про дит.будинок, повірила. І відписала. Що якщо він зможе нехай приїде пізніше. Макс, отримавши СМС, лише усміхнувся й відрив двері будинку Євгенії своїм ключем.
--- Кохана моя.  Це я..  
Юнак підійшов до жінки й не чекаючи на відповідь палко поцілував її. Євгенія була підкорена чарами юнця й раділа їх зустрічі, не наче сама була юною. Наш жигало, повів сою коханку у спальню.
--- Я так, скучив за твоїми обіймами, й за усмішкою, о. оо а ці очі – він подивився пристрасно у очі Жені. – без них так тяжко засинати у ночі.
Макс, поволі роздягав її, цілуючи шию, й шепотів все нові й нові компліменти. Женя втрачала головчцу від молодого коханця, а думка, що його потрібно ділити із Анною, приводила її до розпачу.
--- Я теж, скучила за тобою… мій Максик.
Вони обоє, прагнули використати максимум зиску одне від одного. Женя прагнула погубити сімю Ониськевич, адже колись Мирон, зустрічався із нею, і все йшло до весілля, але вона познайомила його із Лесею, і її коханий чоловік закохався у її подругу. Хоч пройшло більше 20-ти років, але вона не змогла забути й пробачити ні його, ні її, хоч і вдавала, кращу подругу подружжю. Шлюб Євгенії, був фікцією, із самого початку. Після весілля Мирона та Лесі, жінка перебувала у страшній депресії, і якось на одній із львівських вечірок, познайомилась із своїм чоловіком. Григорієм Ємцем. Вона одружила цього багача на собі, сказавши. що чекає на його дитину. Хоч на справді ніякої вагітності не було. 
За деякий час у цієї сімї все ж зявилась донька, але ніхто не бачив Женю вагітною. Принаймні на той час коли вона була у Львові, то ніхто і не здогадувався, про її вагітність. Жінка всім говорила, що після  втрати  первістка, вона довший час приховувала, що чекає на немовля, адже боялась злого ока. Й саме тому, коли дізналась, що вагітна., мовчки, втекла на деякий час у Краків.
Максу, було начхати, на причини, захоплення ним Женею. Ця впливова жінка, просунула, свого коханця, на регіональний канал. Де він себе проявив, і дуже скоро чекає на підвищення. А тому, кілька хвилин у ліжку із Женею, для нього не викликало ніякого протесту. Навпаки, молодий коханець, що разу намагався, кохатись із жінкою по іншому. Така пристрасть, зухвалість, розпалювали найпотаємніші бажання Євгенії, які Макс дуже швидко та вправно втілював у життя.…
А у будинку Ониськевичів, усі чекали на появу, Романа, який затримався на роботі.
Марічка, подарувала Лесі Іванівній вазон із словами, що орхідея є символом поваги, а вона не те що поважає, Пані Лесю, а захоплюється її працьовитістю й тим, як вона виховала своїх дітей.
--- Так як у вас, вже є біла та червона орхідеї, то я обрала жовту. Нехай зігріває, Ваше серце своїми променями.
--- Марічко, дякую за подарунок. Я саме захопилась орхідеєю, і дуже хочу зібрати якомога більше яскравих відтінків…
Леся Іванівна обійняла дівчину, і на якусь мить, подумала, що з Марічки, вийшла б краща невістка ніж з Софі, але нажаль, матеріальне становище останньої – є  набагато благополучніше й вигідніше для родини.
Іван, ні на крок не відходив від коханої. О так. Наш казанова, після вчорашньої зради усвідомив  що закоханий у Софі. Аня, лише відводила погляд, коли на неї дивився брат. Дівчина не могла зрозуміти, як він так може, себе поводити зрадивши Софі. Усі помітили цю невагому напругу, між братом та сестрою. 
--- Що між вами, вже сталось? – спитала пані Леся у дітей.
--- Нічого… - відповів Іван,
--- Сталось, але не будемо зараз про це, - відповіла Аня…
--- Усім, доброго вечора! – сказав Роман зайшовши у дім.
---  Ромась прийшов, - здивовано промовив Іван
--- Це я його запросила, може тобі стане соромно….
--- Аня!  - крикнув на неї Іван. – перестань говорити нісенітниці.
--- Друже, це не нісенітниці. А дуже серйозна річ, і не кричи на сестру, вона у тебе хороша й турботлива, - захистив дівчину  Роман.
--- То вона добра й хороша із іншими, лише не зі мною,
--- Значить, синочку, ти, сам винен… - промовила пані Леся, - усе, йдіть мити руки й вечеряти, а потім що хочете робіть. Але спершу вечеря! 
--- Добре мамо, - сказала Аня, - ми, з дівчатами, у мою ванну, зараз будемо…
Іван поки Софія, не чула  просив Романа про послугу:
--- Пообіцяй мені, що вона від тебе не дізнається про вчорашнє…
--- Я не скажу, але Аня мовчати не буде…
--- Я її вмовлю, тай сестра любить Софі, як сестру, не думаю, що вона завдасть їй болю, правдою.
--- Але, щоб не переживати, що колись розкриється твоя брехня, краще сам, усе розкажи своїй дівчині.
--- Я хочу з нею одружитись я її кохаю, а правда про мою зраду розіб’є їй серце. Краще мовчати, але щоб, вона була щасливою…
Марічка тим часом, розповіла подружкам, чому вона прагне поради від Роман. Аня та Софія були ошелешені новиною про власників ресторану, де танцювала Марі,
--- І найжахливіше, щоб я не говорила: не маю часу, багато роботи, бабуся хвора цій Яні, на все плювати. Вона дальше стоїть на своєму, щодо поїздки у Єгипет.
--- І що, робитимеш? – спитала Софі,
--- Я не знаю…
--- Я знаю… - сказала Аня. – нехай Роман вдасть твого ревнивого кавалера. Й буде ходити далі у той заклад, а ти, вдаси, що тобі надзвичайно  не зручно за ревнощі хлопця, й ти, хоч і прагнула по – при свої проблеми, ще й  працювати у них… але ось тепер вже точно не зможеш…
--- Аня, і як я, таке попрошу Романа? Що він подумає про мене…
--- Та яка різниця, головне, щоб ти, мирно попрощалась із цим зміїним кублом – додала Софі – й план у Ані, бездоганний. Зараз же ми, його втілимо у життя, 
--- Тобто?
--- Посадимо їх поруч, зробимо декілька знімків, й усе ви, готова парочка…
--- Ти, це з власного досвіду, знаєш?
--- Ой, Марічко, саме із гіркого досвіду й знаю… - скривилась Софія.
--- Так, ходімо до наших, маму ми, зараз сплавимо кудись і поговоримо усі разом, як краще провернути твою втечу…
Дівчата, мовчки повернулися у вітальню й сіли за стіл.
--- Так, Марі, сідай ось тут, - промовила Аня, - не бійся Роман, не кусається.
--- Аня, я бачу у тебе веселий настрій, - додав Іван.
--- Краще мовчи й не псуй мені його, - буркнула вона у сторону брата.
Вечір у родинному колі був цікавим і оригінальним. Леся Іванівна. повечерявши, покинула молодь на веранді, а сама пішла відпочивати.
Аня й Софія час від часу робили спільні фото, так би мовити щоб запам’ятати які класні у них друзі. Марічка, тим часом, сиділа на гойдалці, під будинком і дивилась на зоряне небо. Їй було зовсім не до  веселощів, адже панічний страх, все ж  сковував її думки. 
--- Марі, іди сюди, - покликала подругу Аня. – досить себе мучити. Зараз ми все вирішимо.
Коли Марічка, підійшла до друзів, Аня розповіла Роману й брату істинну причину цієї вечері.
--- Після того, як ти, мені розповів про них, я на кожному кроці оглядаюсь. – сказала Марічка Івану, - але найжахливіше, щоб я не казала вона не спускає мене із гачка… 
--- Цього я і боявся, - сказав Рома. – ти не 1 дівчина, яку вони відправляють на конкурс у Єгипет. Але ще ніхто не повертався. Одна із дівчат намагалась втекти, так вони її вбили. А ще одна ніби то  вийшла заміж за араба і тому не повернулась. А 3-я, пропала он нещодавно у квітні минулого року,… і за 1,5 місяці у цьому ресторані зявилась ти… - Роман намагався, не розповідати, страшних подробиць, які він знав про работорговців. – Марі. Тобі, якомога швидше потрібно зникнути із  їх поля зору. Бо потім буде пізно.
--- я це все розумію, але нажаль, не знаю як правильно втекти… 
--- Я тут дещо придумала, але щоб втілити мій задум у життя, потрібний доброволець… - промовила Аня дивлячись у очі Роману. – Отже, суть мого плану проста й не потребує надзвичайних можливостей…
--- Аня, перестань … - перебила подругу Марічка.
--- У цій ситуації нам потрібна кожна ідея, нехай вона не правильна, але можливо, що  вислухавши чужі роздуми. Ми щось придумаємо краще, - сказав Іван. – тому Анюта, давай розказуй свою блискучу ідею.
--- Ого, мій брат мене підтримав?! – здивувалась дівчина
--- Говори швидше й не  тягни, - додав Іван.
Поки Аня, розповідала свій план порятунку Марічка, Макс, попрощався із Женею тай поїхав  дім так би мовити, офіційної коханої, щоб та познайомила його із своїми друзями. По дорозі у маєток Ониськевичів казанова №2, купив досить дорогі вино та солодощі, адже він мав справити правильне 1 враження…
Марічка, ніяково дивилась то на Аню, то на Романа, який так уважно слухав її подругу й був здатен виконати усе що завгодно. лише б Ані догодити. Дівчина здогадалась, що юнак закоханий у Анну.
--- Та ні, я не зможу, - намагалась відмовити Аню, дівчина, - я як гляну на Романа, то мені смішно буде і весь план провалиться, у Аїдове Царство*.
--- Ой, подумаєш сміятись вона буде… І що? Може ти, смішне щось згадала… У закоханих таке буває…
--- Що буває. Ань? Сміх без причини, ознака дурощів? 
--- З цього може щось і вийде – нарешті промовив Роман, - так нам буде складно, але для початку моя поява у ресторані булаб логічною… а так я туди ходжу й ходжу й кінця краю не має…
Отримавши згоду Романа. Софія й собі долучилась до створення фіктивних стосунків між марі та Романом.
--- А щоб ви, були справжньою парою, вам, потрібний особистий фотограф… - дівчина взяла свій телефон й почала робити фото. – «Закохані» прошу пообнімайтесь на камеру.
Марічці стало ніяково обіймати хлопця, думки якого були зайняті її кращою подругою. 
--- Активніше й правдоподібніше – командувала Софія.
--- У вас такі вирази на обличчях, начебто ви щойно попоїли з 10 кг. лимонів.  - саркастично додала Аня.
Тільки вона це промовила, у двері будинку хтось подзвонив. Це був Макс. Хлопець натягнув на обличчя фальшиву усмішку й весь такий собі як павич. Стояв перед будинком Ані й давав либу.
--- О це мабуть до мене, - промовила Аня, - я зараз.
Дівчина поспішила до дверей. Відчинивши їх вона аж засяяла від щастя.
--- Доброго вечора. – елегантно й привітно привітався Макс, - це тобі, - хлопець вручив їй пакунок із гостинцями.
--- Привіт. Не треба було витрачатись…  - промовила Аня, - заходь у дім, я тебе зараз познайомлю із друзями та братом.
А Макс, тільки й цього чекав. Нарешті план Жені починав здійснюватись. Парочка попрямувала у сад де Софі просто вже замучила Романа та Марічку із фотографіями.
--- Знайомтесь усі, це Максим Фірман, мій друг, - сміливо заявила Аня.
--- Дружній компанії, привіт. – промовив Макс.
--- Друг? – насторожено промовив Іван
--- Взагалі то я думав, що ми зустрічаємось. – відразу ж заявив Макс, - але якщо Анічка, каже друг. Нехай так і буде.
Він підійшов і потис руку Івану.
--- Ти, мабуть брат Ані, Іван?
--- Саме так! Я брат. – підкреслив Іван. – приємно познайомитись.
Поява на горизонті конкурента, вибила Романа із процесу створення фіктивної пари із Марі. Софія й Марічка привітали Макса й прийняли у колектив. Роман стояв осторонь, але пройда Макс підійшов сам до нього й сам заговорив.
--- А я тебе знаю, Працюєш у СБУ, я брав у тебе інтерв’ю, як брали крадіїв машин. Тільки от не пригадаю, як звати…
--- Я Роман. – якось холодно промовив хлопчина, - а ти, значить журналіст. Ну приємно познайомитись, пане журналіст.
Аня разом із Софією сиділи й переглядали фото. 
--- От ці 5 фото, ідеальні. – сказала Софі й пошепки спитала у подруги – то твій хлопець?
---  Так мій. Правда красунчик, - кокетливо відповіла Аня.. – Думаю наш план вдастся.
--- Дівчата, Іване, Макс, Я мабуть вже поїду. Зранку на службу. 
--- Романе не їдь, це ще не кінець – жартувала Софія. – я вас, ще маю у домі зняти…
Марічка, взялась за голову, а Іван та Аня, засміялись
--- Чого ви смієтесь? Я серйозно! Ваня, краще йди пошукай іншу сорочку Роману, а ти. – вона глянула на Марічку, - розпускай волосся й зміни аксесуари до сукні.
--- Але де я їх візьму? 
--- Де, де у Караганді… Аня, щось позичить. 
--- Я втомилась. Може досить? – знесилено промовила Марі. 
--- За 1 вечір зробити багато фото з різних ракурсів й у різному одязі й мати цілий тиждень спокій.
--- Добре, давай продовжимо, адже Марічко й справді час не резиновий, ми до п’ятниці маємо … ти розумієш. – додав Роман.
--- До речі, у Макса є свій блог, він може, написати невеличку статтю про вас, - промовила Аня. – правда?
--- Так, можу, але я не розумію, про що писати.
--- Ми, самі придумаємо статтю, а ти її розмістиш на своєму сайті… - додала Софія, - усе ми, пішли у дім, а ви, голубки залишайтесь тут.
Аня з Максом залишились у саду, поки усі інші чаклували над створенням проекту під назвою «коханнячко». Макс, довго не чекав. а затягнув дівчину у кущі й зайнявся із нею любовю. Адже це єдина річ, яка їх і поєднувала. Ані здавалась така пристрасть досить розкутою та такою, яка приваблювала її що разу по новому. О так і справді по-новому, позаяк цей казанова, умів кохатись, так як не кожен чоловік здатний. 
За деякий час, Іван шукав сестру у саду..
--- Аня, де ти?
--- Я тут, - стиха промовила дівчина. – ми з Максом оглядали наш сад і я помітила що загубила сережку, ось її і шукаємо. Зараз підійдемо до вас. Йди у дім…
--- Сережку вона загубила… - бурмотів брат, - давай швиденько у будинок. Зранку знайдемо… владно промовив хлопець.
--- Можна й так, - промовила у відповідь Аня.
Коханці, поправили свій одяг, зачіски тай попрямували у сторону дверей будинку дівчини. Аня, по дорозі зняла сережку й поклала  під кущем малини. 
--- Ох, що я накоїв. Твій брат мене не злюбить… - вдавав розгубленого й турботливого кавалера Макс.
--- Не переживай. Все буде чудово. Він любить мене й оберігає, від всяких пройдисвітів. Але ж ти, не такий…
Аня з Максом, зайшли у дім попід ручку. 
--- А ви, вже йдете? – спитала вона у друзів.
--- Так уже їдемо додому, - відповіла Софія.
--- Мила й я також, вже поїду,  зранку маю замовлене інтеввю в обласній раді, не можу спізнюватись. – промовив Макс. Вдаючи поважного й шановагоно професіонала. 
--- Романе, я готова. – сказала Марічка, - їдемо?
--- Чудово. І я теж готова, - промовила Софі, 
--- А ви. Разом їдете? – спитала Аня, у друзів.
--- Треба було ще довше показувати сад «другові» й  сережку шукати – злісно промовив Іван.
--- помовчи  будь – ласка, бо я я – Аня сердито глянула на брата – я теж не мовчатиму.
--- Аня! Стоп! 
--- Я ж не брешу, а справді загубила сережку. Ось прошу.
Дівчина підібрала волосся, й показала Що має лише 1 сережку на вусі. Але краще б вона цього не робила, адже на її шиї виднівся слід від Максових губ. Хоча цього ніхто і не побачив лише Іван, який вирішив серйозно поговорити із сестрою про її нового хлопця.
--- Усе, па-па, дякуємо за гостину. – намагалась розрядити обстановку Софі, 
--- Макс, а поїхали із нами, я тебе довезу до зупинки, тут добрих 2 км., є перти й не факт, що ще сядеш на потрібну маршрутку. – по дружньому запропонував Роман.
--- О, суперово! Дякую, за пропозицію.
Роман посадив дівчат з заді авто, а Макса  біля себе,
--- Добраніч, - промовила Аня.
--- Завтра як і домовлялись 18:00 у магазині. – додав Іван.
--- Добраніч, ми, пам’ятаємо правда Марічко?
--- Так. Роман, я усе запам’ятала. – вона усміхнулась й тихенько здихнула.
 Аня з Іваном попрощалися із друзями й зайшли у дім. 
Макс, їдучи у одному авто із друзями, його так би мовити, офіційної коханої, безмежно радів, бо Аня повелась на його вудочку й по самі вуха закохалась у нього. 
Напрочуд вдало завершувався вечір і для Марічки, яка з підтримкою друзів почувала себе більш спокійнішою. Софія, зауважила, цей спокій на обличчі подруги й собі стиха вздихнула. Дівчина за маскою, зайчика по стрибайчика із смартфоном, з яким носилась весь вечір і робила фото для Марі і Романа, насправді переживала за Марічку. Софію жахало те, що у місті, яке було про європейським, з покон віків, може відбуватись щось лихе. Вона взяла Марічку за руку й сказала:
--- Справді жахливо й дуже страшно, але я вірю що нам усе вдасться. 
--- Дякую, Софі, за підтримку.
 --- А ось і зупинка, може ще буде маршрутка – сказав Макс
--- Та яка маршрутка, 23:15. Я їду в центр, туди тебе і довезу. – сказав Роман.
--- Роман, ось тут на право, - сказала Софія, - А отам, повернеш на ліво, і я вдома.
--- Добре.
---Дякую, за допомогу й підтримку. – щиросердечно говорила Марічка,
--- Та не має, за що. А от і мій дім. Усім спокійної ніченьки. До завтра. 
--- Добраніч, й дозавтра, пані фотограф.
--- О пане, Роман, ви чудова модель… 
Марічка й Роман засміялись.
--- Бувай, новий кавалер, Ані, ще побачимось…
--- Па. Софіє.
Після того, як Роман відвіз Софію, він всю дорогу мовчав, а доїхавши до центру, куди обіцяв довести Макса, промовив:
--- Залиш свій емейл, я тобі скину статтю, яку потрібно якнайшвидше розмістити у блозі.
--- Я зроблю усе, що від мене залежить, лише не розумію. Чому такий поспіх.
--- На це є свої причини.
--- Окей, тримай мою візитку. Там і номер телефону і соц.мережі й емейл  є. 
---Дякую. Бувай.- Роман по прощався із Максом, і глянув на Марічку,  яка заснула на задньому сидінні його машини. – Марі,.. не спи…
--- Я… я… - з просоння промовила дівчина, - я не сплю, а де це ми вже є?
--- То ти, так не спиш, та? Центр, зараз будемо у тебе.
--- Та, може я пішки перейдуся, тут 5 хв і я у квартирі.
--- Слухай не мудруй. Ми, майже на місці.
--- Ну гаразд.
Коли Роман підвіз її під будинок, де вона жила, Марічка, все ж спитала у нього, те що мучило її цілий вечір.
--- Знаєш, можливо це не моя справа, але я помітила, як ти, дивився на Аню? 
--- Так ти, права це не твоя справа.
--- Але, якби не Аня, ти, б не погодився мені допомогти…
--- Можливо й так. Знаєш, Я не проти поговорити на тему, «мої почуття до Ані», але давай не зараз…
--- Сильно її кохаєш?
--- А що так помітно…?
--- Трошки. 
--- Ну добренько, це не важливо, у неї завжди є інші.
--- Якби знала про твої почуття. Можливо б все було по іншому.
--- Можливо… 
--- Ну усе, вже пізно. Дякую що підвіз. До завтра.
---  Бувай здорова, чорноброва…
Марічка лише усміхнулась тай подалась у дім. Роман зловив себе на думці, що можливо Марі й права й він повинен сказати про свої почуття Ані. Але як, це зробити, тепер коли біля неї крутиться той Макс…
Аїдове Царство* - пекло.

(С) ОКСАНА ОЛІЙНИК