Розділ 9: Сльози щастя та журби

РОЗДІЛ: 9   Сльози щастя та журби
Поки Марічка вигадувала дизайн свого нового намиста, Аня сиділа за ноутбуком і вичитувала рецепти, як зменшити синець, і раптово їй на очі потрапило відео із знайомим обличчям. «О. як цікаво! А, що тут у нас?»  Це був сюжет, із дитячого будинку, де дітки із нелегкими долями, так щиро й по-дитячому,  розповідали, що б вони прагнули змінити у світі . Дівчину здивувало, що ці маленькі особи, найбільше хотіли не матеріального благополуччя чи новеньких іграшок, а здоров’я для усіх дітей світу, багато Сонця й усмішок. Таких на перший погляд банальних речей, але ж про це ніхто і ніколи не говорить, а тут діти віком 5-7 років, не дбають про себе, а про ближнього. Під кінець інтерв’ю, дівчина побачила, у кадрі його. Хлопця, який став її, великою таємницею. Як Аня, зрозуміла, Максим, сам створив цей сюжет, адже у дитячий будинок потрібний був новий холодильник на який грошей у директора не було. Коли вона додивилась сюжет до кінця, з її очей котились  сльози. «Максим Фірман, ти, будеш моїм!» рішуче вирішила дівчина.
Іван, думаючи, що Софі, на жалілась на нього Ані, причимчикував, на квартиру свого товариша, Марка. Хлопці сиділи й спочатку говорили, а потім. Марк, запропонував, другові випити. Іван, озлоблений і на сестру, і на свої дівчину, з якою заставляє зустрічатися його мама,  пив склянку за склянкою, і за деякий час, був на стільки п’яний, що, в наказовій формі, вимагав від Марка, цікавих розваг. Скоро, до компанії долучились дві дівчини. Іван не чекав ні хвилини, навіть не спитав, як звати одну із них, а  потягнув її у спальню. Тим часом, на телефон коханому телефонувала Софі.
«Може, щось сталось?» Софі, написала йому, неймовірної краси СМС-ку, про те, що кохає його, що дня все більше, що саме він її доля, і заради нього вона порушить свою обіцянку, щодо близьких стосунків, і готова на все. 
Софія, якраз зайшла у свій дім і почула, як її мама, говорить по телефону.
--- Але. Ніхто не повинен знати, що ти, мій голубе, працюєш на мене.
Дівчина сховалась за стіну, щоб її не було видно й слухала дальше, а Євгенія Даріївна, не знаючи, що її підслуховують, говорила дальше:
--- Закрути, цій малій голову, так, щоб вона забула про все на світі. Чекаю  на твій звіт на наступні вихідні. Дій. До зв’язку.
Софія стиха, підкралась до дверей і відчинила їх, і як грюкне.
--- ТРАСЦЬ --- Мамо, це я! – аж крикнула дівчина.
---  Чого  ти,так кричиш! У мене мало інфаркт не стався! 
--- Та, так просто, а що? Ви, щось вже задумали?
--- Ні! З чого ти, це взяла? Я нічого не задумала. – Женя. Пильно подивилась у очі доньки – як там, твій казанова, ще не втік від тебе?
--- Ні! У нас все добре. Я йду до себе, ввечері ми, йдемо в Оперний! – і на цих словах Софі пішла у свою кімнату.
«Чудово. Усе йде за планом. Лише б вона нічого не зіпсувала. Нехай тільки вийде заміж за Івана, а Аню я сплавлю моєму любому, Максику, і бізнес сім’ї Ониськевич стане мої.» Єхидно думала Євгенія Даріївна. 
Софія, не могла додзвонитись Івану й подзвонила Ані.
--- Привіт. А твій брат у дома?
--- Ні, Соню, його не має. 
--- Я не можу до нього додзвонитись – відчайдушно говорила Софі.
--- Я не знаю, де його чорти носять, але у дома його не має.
--- У мене два квитки у Оперу на сьогодні. Ми повинні були разом піти. Ще й мама у дома, якщо не піду, знову буде знущатись, що мене лишень хлопці кидають…
--- Без паніки! Ти, одягайся й якщо, наше чудо, не появиться вчасно то я з тобою піду у Оперу.
--- Але я, - у Софії тремтів голос, - якщо з ним щось сталось?
--- Ну, що могло статись? Він дорослий мужик, можливо телефон заблокував, або ще щось там у нього сталось. Він же ж у нас, ходяча катастрофа. Витирай сльози і я на тебе чекаю біля Оперного за дві години.
--- Та це за рано концерт об 19:00.
--- Ще краще,  я ще встигну знайти нашу пропажу, - віджартовувалась Аня.
--- Якщо Іван, появиться, дай знати.
--- Неодмінно. А тепер вибачай, Я йду маскувати свій фін гал…
--- Що? Який ще синець?
--- При зустрічі усе розкажу. Па.
---Не па, а за 3 години побачимось – вже спокійніше сказала Софія.
Аня, швидко зібралась,  навела марафет  і поїхала шукати свого fratello*. Дівчина згадала про його друга Марка, з яким час від часу любить зависати Іван. Приїхавши під будинок хлопця, вона була ошелешена, видом із вікна спальні. Аня, швидко влетіла на 2-й поверх і почала стукати кулаками й ногами у двері. Дівчині відчинив квартиру напівголий Макс:
--- О sister*, мого друга. Заходь на гулянку. 
--- З дороги – гордовито відіпхнула хлопця Аня – я за цим кретином приїхала.
Вона підійшла до дверей кімнати, і почала телефонувати Роману.
--- Привіт, ти, можеш, за 15-20 хвилин підскочити до Марка, і забрати мого брата?
--- Аню,  а що сталось?
--- Що, що? Він зрадив мою найкращу подругу із якоюсь дівкою, я боюсь, що я його вб’ю.
--- Спокійно, я зараз пришлю когось до вас. Як Софі?
--- Вона не знає. Я сама тут. Я тебе прошу приїдь ти. Він тебе послухає. А я маю бігти, бо Софія чекає на мене біля Оперного.
--- Я зможу приїхати за пів години. Почекаєш на мене.
--- Добре я зачекаю, ще маю час. Дякую.
--- Чекай я буду.
Аня стукала у двері.
--- Відчиняй покидьку! Я все бачила! – галасувала дівчина.
Але двері відкрила незнайомка, адже Іван, лежав на ліжку й спав.
--- О то найкращий варіант. Нашкодив і у кущі. – вона підійшла до ліжка – І що я маю, сказати Софії?
За пів години, як і обіцяв, приїхав Роман і вони разом із Анею, взявши Івана по під руки повели його  до машини. Дорогою дівчина просила Романа, щоб він допоміг Марічці у дуже таємничому питанні. Хлопець, відразу зрозумів про що йде мова і погодився зустрітись із ними, завтра ввечері. Посадивши п’яного як чіп, Івана, у таксі, Аня попросила друга не залишати цього вар’ята самого, а сама побігла на зустріч із Софією.
А по той бік Чорного моря, у мальовничому Стамбулі, у сім’ї Караоглу, розгорталась своя драма. Співвласник холдингу, Джемаль, вимагав, щоб весілля племінниці відбулося, як найшвидше. Турботливий дядечко, планував послабити вплив брата і його дітей у компанії. Свій план він почав втілювати, вже давно. На правах старшого у родині, він обрав племінниці нареченого, якого дівчина не могла навіть терпіти. Відповідно до цього Айшенур, віддалилась від дядька, а батька вважала, зрадником, який не захистив її. Але мати дівчини зуміла переконати чоловіка, що для їх норовливої доньки потрібний інший наречений. Батько звісно, що бачив, як його квітка, семимильними кроками освоює дизайнерські курси, і вирішив випробувати майбутнього зятя. Чоловік покликав його на відверту розмову, у ході, якої вияснилось, що майбутній чоловік Айшенур, був категорично проти, щоб його дружина працювала, адже це б нашкодило, його статусу впливової, багатої й знатної людини. На цих словах, Селім-бей, сказав, що його доньці рано йти заміж, а за деякий час зовсім розірвав ці заручини. І ось знову перед люблячим батьком сидів, вже інший наречений його єдиної доньки.
--- Явузе, - розпочав Селім-бей, - спитаю прямо. Ти дозволиш моїй доньці працювати на родинний холдинг?
--- Якщо Айшенур, захоче поки що працюватиме, а коли у нас появляться діти, то кажу вам, відверто, я проситиму, її, присвятити свій час їм. 
--- А коли діти підростуть?
--- Батьку, - із повагою сказав Явуз, - я знаю норов нашої Айшенур, вона не сидітиме у дома. Краще нехай працює у холдингу, а ніж бігає по магазинах із своїми подружками й скуповує усе підряд.
Селім-бей засміявся, адже Айшенур і справді скуповувала усе, що їй попадало у око, і зовсім не важливо, чи ця річ їй підходила, чи ні.
--- Синку, я думаю, ми, порозуміємось. – і чоловік по плескав майбутнього зятя по-плечах у знак схвалення вибору доньки.
---По поверненню Айшенур із відрядження, я б хотів прийти у Ваш дім із своєю родиною. І посвататись, так як це прийнято. Просто зараз батька не має в країні, адже наш бізнес більше зосереджений у США.
--- Добре. Як Вам, буде зручно – усміхнувся Селім – бей, - лише обери такий час, щоб і я був у дома.
--- Так, звісно, батьку.
Звісно, що Джемаль-бею, не подобався Явуз, і він відговорював брата, від такого кандидата, на серце Айшенур, але Селім, твердо стояв, на тому, що кращого зятя він для доньки не знайде.
Айшенур із матір’ю, гуляла по побережжю Босфору.
--- Цікаво, про що тато говорить із Явузом? – раптом промовила дівчина.
--- Наш тато, мабуть, засипав його компліментами й побажав здоров’я, бо тебе не кожен здатен витерпіти, - намагалась розсмішити доньку Джансу Ханим.
--- Мамо, я тут собі місця не находжу, а ви, жартуєте? 
Дівчина пішла трохи у перед і вдивлялась на синяву води. Її спокій час від часу порушували чайки, які літали довкола й крякали.
«От, кому добре. Як я вам, заздрю. Ви, вільні робити, що вам, заманеться, й вам не потрібно слухати настанов ні від кого» думалось дівчині. Джансу Ханим мовчки спостерігала за донькою й собі почала переживати, адже хто його знає, що вирішить її чоловік. А їх донька так щиро кохала Явуза. Не вимовну тишу розірвав дзвінок від Селім-бея.
---Ханим, я вас, можу привітати, у Вашої норовливої доньки офіційно з’явився наречений, - жартома сказав чоловік.
--- Чоловіче, ви, так жартуєте? – допитувалась дружина.
--- Ні, ніяких жартів. Явуз офіційно, попросив руки Айшенур у нас, і я дав свою згоду на цей шлюб, знаючи, що ти, люба дружино, вже давно прийняла юнака, за зятя.
--- Так, він хороша людина. Наша донька буде із ним щасливою. То я можу повідомити їй радісну звістку?
--- Розкажи нашій квітці, що батько приймає її нареченого.
--- Зараз і розкажу. – щасливо промовила Джансу-Ханим.
--- Ввечері, до нас я запрошу журналістів і офіційно оголошу про заручини Айшенур та Явуза, тому їдьте у холдинг й оберіть найкращі сукні із нової колекції.
--- Ми, так і зробимо. До вечора.
Ханим повідомила доньці, що батько погодився на шлюб й у вечері офіційно оголосить про їх заручини із Явузом. Із очей Айшенур, полились сльози.
--- Я наречена. – промовила дівчина.
--- Тато, наказав їхати у холдинг і обрати з нагоди такої події нові, сукні. Ходімо до машини.
--- Мамо, я така щаслива, - дівчина обійняла матір й вони пішли однією із вуличок до своєї машини.
 Стамбул, у перше у житті став для Айшенур, містом щастя й великих надій. Їй було важливо не лише бути спадкоємицею великого холдингу, алей стати успішною дружиною й матір’ю. Прогулюючись вулицями рідного міста, красуня пригадала, як декілька тижнів назад гуляла із Анною та її братом. Їй стало цікаво, як виглядає рідне місто її подружки, адже Аня, назвала Львів містом побратимом Стамбулу.
Поки Аня приховувала від Софії, зраду свого брата, Айшенур раділа, як дитина, що стала нареченою, у Тернополі, Марічка ніяк не могла придумати, як їй втекти із тенет, работорговців. Дівчина мала надію лише на Роман, адже саме він попередив Іван, про небезпеку, яка повисла над її головою.
Марі, цілий день не показувалась практично батькам та бабусі на очі, пославшись на підготовку до курсового проекту. Але якщо Марічка, під вечір змогла трохи заспокоїтись, то її начебто подруга, Яна, ніяк не вгамовувалась. Жінка прислала на емейл дівчини, фото готелю, у Каїрі, де за її легендою повинні були відбутись змагання із белі-денсу. Така наполегливість, цієї хижачки, ще більше налякала Марічку. Молодиця, не витерпіла тиску, і сама подзвонила Яні.
--- Привіт, я  мабуть не зможу поїхати на змагання, адже стаю співвласницею бутіка, і маю дуже багато документації вивчити, - скоромовкою говорила Марічка.
--- Та, як же? Ти, мабуть жартуєш? – спантеличеним голосом сказала Яна.
--- Бабусі робитимуть операцію, а потім реабілітація, до пів року, ті кошти, що батьки відклали, мені, потрібно віддати лікарям – для драматизму Марічка розплакалась, - тому, я змушена погодитись на підвищення.
--- Змушена погодитись? А ти, не хочеш – Яна, і дальше вдавала турботливу подругу.
--- Так, так, я не дуже хочу працювати начальницею, бо це велика відповідальність, ти, сама, знаєш, як це, коли ти душу вкладаєш у свою справу, а віддачі ніякої. Ох -  тяжко здихнула дівчина, - я навіть погодилась стати моделлю для реклами нової колекції, адже Леся, запропонувала, щоб я викупляла мою частку, на протязі року, а за цієї ситуації із бабусиною хворобою, мама не працюватиме, а татко… - Марійка ревіра у трубку, -  він не потягне щей мене на свою зарплату, замісника фірми. Такої можливості, як зараз я вже мати, не буду і поки Леся пропонує, я хочу погодитись. 
Після цих слів, по той бік, Марійка чула, лише легке дихання, Яни.
---- Знаєш, 31 травня у п’ятницю у нас приватна вечірка, - сказала Яна, - ти, б могла станцювати? – Як ні в чому небувало, продовжувала вона.
--- Мабуть що ні, адже у четвер, прилітають наші турецькі партнери, і у нас заплановано підготовка до підписання контракту. 
--- Нас просили, щоб саме ти, була на вечірці, - йшла у наступ Яна/
«Та ясно, чого, саме, я. Але все одно, я від вас, втечу, Нехай, мої слова, до тебе не до йшли, я придумаю, щось інше»
--- Януся, - лагідно сказала Марічка, - давай я у понеділок тобі пере телефоную, й повідомлю, як у мене у п’ятницю 31-го із часом буде. Годинку, виділити мабуть зможу.
--- От, це я і хотіла почути. І ти, правильно вирішила, стати бізнес-леді. Вітаю, Марічко – чемно промовляла Яна, адже вона вмовила дівчину. – ще зателефонуєш мені, добре?
--- Так, звісно, бувай. – розгублений голосом говорила дівчина.
Марічка сиділа у своїй кімнаті й гірко плакала, адже, щоб вона не говорила, Яні, було по-барабану, вона твердо стояла на своєму. Дівчина у розпачі написала Ані СМС:
«Аню, ти, говорила із Романом?», але відповіді так і не отримавши, пішла вечеряти.
Ані було не до проблем подружки, адже дякуючи її брату, вона цілий вечір заспокоювала Софію.
--- То, що з ним? – вийшовши із концерту промовила Софія.
--- Іван, трошки перебрав алкоголю й зараз спить. – говорила Аня.
--- Але він не п’є? Чому ж напився? Щось сталось? – допитувалась Софі.
--- То коли ви почали зустрічатись, брателло, покинув пиячити, а до того, що дня інша, й що дня приповзав о 5 ранку, п’яний… - нарікала Аня
--- Це не нормально, йому вже не 20, він дорослий. А поводить себе гірше за підлітка.
--- Софі, я це все сама знаю, мама колись хотіла, щоб він ліг у клініку й лікувався від алкогольної залежності, але він припинив сам себе труїти. А що сталось сьогодні, я не знаю.
--- Може я поїду й провідаю його? – зі сльозами на очах, говорила Софі.
--- Нехай проспиться. Із нього зараз толку мало. А ти, краще готуйся до фото-сесії, про яку я тобі говорила у антракті.
--- Я не проти, побути моделлю. – усміхнувшись сказала Софі.
--- От і добре. – промовила Аня. – Так, стоп, що це?
На телефоні Ані, було  5 СМС, 1 від Романа, що Івана доставив до дому, а 4 від Марічки.
--- Ой, я забула їй відписати? 
--- Кому, їй – спитала Софі.
--- Марічці.
Аня написала подрузі, що домовилась про її зустріч із Романом, на завтра.  Софія та Анна роз’їхались по своїх домівках. 
Приїхавши у дім. Аня, побачила на столі великий букет червоних троянд і записку. «Цікаво, кому ці квіти?!» Дівчина відкрила відкритку і прочитала. «Дя найчарівнішої львів’яночки Анни. Від таємного шанувальника М.Ф.»  Аня, промовила про себе. «Як романтично!» її дуже розчулив цей вчинок Макса й вона відправила йому СМС із подякую, за букет. 
Коли в одних людей сльози ллються від щастя, то інші плачуть від болю, зневаги, образ та зрад, або ж від страху за своє життя. Але найкраще, знати від чого саме ти, плачеш й добре дивитись на людей, які тебе оточують, адже на перший погляд людина може радіти й чекати на диво, яке згодом перетвориться на нічні жахіття. Хоча у житті, не усе має чітку межу й є або чорне, або біле. Зазвичай, щоб розрізнити відтінок смутку чи щастя, ти, маєш знати, що ж таке справжній біль, чи справжнє дно, щоб контраст був більш чітким, або щоб маленька невдача, здавалась не такою страшною.  Головне вірити у краще й мати біля себе людей, які підставлять тобі своє плече…
Fratello (італ. ) – брат,
Sister  (англ.) – сестра,.

(С) Оксана Олійник
/#БОМ/