Розділ 7: За крок до великої помилки

Розділ 7: За крок до великої помилки

Вечірня тиша, серпанком туману, розтелилась над селом, де із кожного димаря йшов дим. Саме у такий час більшість господинь приступали до порання по вечері. Йдучи крізь усе село, пан Олег, тато Марічки, милувався, тим як його сусіди і просто односельчани сиділи за родинними столами й так гарно про щось своє гомоніли. Чоловіку захотіло чим по швидше до йти і до своєї господи, адже він добре знав, що його рідні точно готують для усієї сімї вечерю. Лишень згадавши про їжу, любляче серце батька. защемило й йому стало так гірко-гірко на душі, бо він добре знав, як насправді харчується у Львові Марічка. Одні канапки, сир із чорною кавою і якийсь салатик, то найбільше що готує його миле дитя. Але чому ж так? Дівча ніби вже і не маленьке й вміє готувати, та ще й у неї добре це виходить. Так все через брак часу. Пану Олегу, було не пособі визнавати, що через численні під заробітки, його донька нищить вщент своє здоровя. «Але якщо за молоду не берегтиме себе, то що потім? Виразка. Гастрит, лікарня... Потрібно щось із цим робити. Так далі тривати не може. От прийду і поговорю із нею…» Турботливо роздумував батько. Корова родини Чайок-Маньків, таки швидко вміла бігати, й менше ніж за 20 хв, господар із нею був вже на подвірї хати його тещі, хоча із іншого кінця села, треба було йти добренької півгодини швидким темпом.  Перекинувши старе відро, яке залишила бабця Параска біля сіней, пані Зірка, а так звали корову, попрямувала прямісінько до стайні. Змучений Олег зайшов слідом за нею у приміщення й привязав бігунку до її місця ночівлі. Підсипавши трохи зерна, качатам і гусям, із відчуттям, виконаного обов’язку, цей спрацьований мужчина пішов до хати. На мить зупинившись перед вікном. Він ще раз помилувався, «жіночим царством», у складі, тещі, дружини та дочки. «Добре, що я одружився на Миросі, яка у нас гарна й щаслива сімя. Хоч і важко, але всі разом – ми щасливі люди.» При цій думці, на обличчі чоловіка засяяла усмішка й невелика гордість, за правильно прожите життя.  
Марічка сиділа за родинним столом разом із мамою та бабусею.
-А тато, де? 
- Пішов за коровою на пасовисько. - сказала бабуся.
- Давайте зготуємо його улюблену страву. - защебетала Марічка.
- Добре, іди мий перець і почисти його, а я запарю рис.

Буквально за 15 хв, перець вже був нафарширований і варився на маленькому вогні.
Марічки мама, Мирося, побачивши, що чоловік пригнав корову на подвір'я, пішла її доїти. На виході із хати, її зупинив чоловік, і міцно пригорнув до себе, прошепотівши, щось на кшталт «Я щасливий, що ви, моя родина!» Такий вчинок коханого, розчулив Мирославу, й вона подумала, що саме такі миті і є «Безвідмовним щастям». 
А сама Марічка, гарненько вмостилась біля бабці, і розповідала про свої справи.
- Ясочко моя, як твої справи? Коли приїдеш до нас із своїм хлопцем?
- Бабуню з яким хлопцем?
- А мама показувала твої фото, де ти, з якимось красенем обнімаєшся...
- Ой, та це зовсім не мій хлопець. А начальник у ресторані, де я танцювала...
- Танцювала? Що вже не ходиш туди?
- Мабуть бабуню, треба закидати мені танці. Тим більше он пані Леся пропонує мені, стати співвласницею другого магазину. І я буду зайнята на роботі, тому ніяких танців.
- Оце правильно. Мені не дуже подобався той твій підробіток. А тепер, матимеш, цілу низку нових обов'язків.
-Я це розумію. - вона обняла бабусю і говорила дальше - хоча матиму багато справ, але старатимусь відвідувати Вас, частіше. У нас тут і повітря легке, і краєвиди, і мої любі, тваринки. Я тут відпочиваю душею. Та і Яру і Олежика лише і тут застаю, ніяк не можу провідати їх.
-Я знаю, що ти, дуже любиш бувати в нас в гостях. Олежик поволі готується до весілля, а Ярина до вступу. Ой так і не знаю, що з неї виросте. Зовсім не хоче нас слухати…Але вона молода ще. Переросте.
-Бабусю, як Ваше здоров'я? Мама казала, що все добре... але можливо, потрібно поїхати до Львова на обстеження?
-Твої батьки мене вмовляють поїхати до лікарні. А я не хочу. Нічого нового мені не скажуть. Ліки п'ю, по-господарству рідко пораюсь... а тиск був високий, бо спереживалась за нашого песика. Він бідолашка, захворів, аж до ветеринара  возили...
-Бабуню, все буде із Щасливчиком добре. - ніжно усміхнулась Марічка.
На дворі ставало все холодніше. Брав приморозок. Мирося, розчаровано, хитнула головою, виходячи із стайні, і швидко зачинила двері. «От і завершились наші підгодовування Зірки. Молодою травою. Ех. Лише но почало випогоджуватись. Холодна зараз весна. Ой холодна.»
--- Олег, а ти чого у хату не йдеш?
--- Та я ж бачу, що морозяно, от і вирішив наскубати (на рвати), трошки трави, бо я з Тарасом, може через тиждень поїду у Львів, за кролями. А то ж не ясно яка буде погода. Вже за той тиждень, що було тепло, трава нормально почала рости, але може і примерзне.
--- Та облиш, ти того ровера! – висловила свою думку Мирося у стилі старої, як світ приказки, що означала, покинь цю не потрібну справу, - Зараз нашого синоптика спитаємо, скільки буде тривати оце похолодання. Ходімо до господи, пане господарю.

Цей вечір, і у родині Караоглу, був під плеядою, сімейного затишку й чудових новин. Молодий й успішний співак Явуз Атеш, зважився на відчайдушний крок. Юнак запланував освідчитись Айшенур. Приїхавши у гості до коханої, закоханий романтик, довго стояв перед дверима будинку Караоглу. І хто знає, скільки б хлопчина ще там простояв, якби служниця не мала перевірити, як ростуть у саду Джансу Ханим нові квіти. Дівчина відчинила двері й побачила його.
--- Явуз-бей, доброго вечору.
--- Доброго і тобі вечору, А я якраз хотів постукати… - якось не впевнено сказав він, - а Джансу Ханий й Селім-бей у дома?
--- Ханим так. А Селім-бея не має. Він поїхав у робочу поїздку у Анкару.
--- Ой, як шкода.
Дівчина зрозуміла, чого саме прийшов юнак у дім її господарів, адже той за спиною тримав два великі букети троянд й якийсь пакунок.
«То саме, сьогодні наша Айшенур, стане нареченою.», подумалось дівчині.
--- Ви, проходьте, усі якраз за столом вечеряють,
--- Ярен, хто там прийшов, - пролунав голос Джансу Ханим,
--- Пані, Явуз-бей приїхав.
Джансу Ханим вийшла й привітала хлопця. А за нею прибігла Айшенур.
--- Коханий, доброго вечора тобі. Ми, просимо тебе до столу.
Хвилювання юнака було помітне не озброєним оком. Він якось боязко глянув на матір своєї коханої й сказав.
--- Ханим, я, …- якось ніяково він перекинув  погляд з Джансу на Айшенур, - Я хотів поговорити із Селім-беєм, але дізнався від Ярен, що його не має. - Явуз згадав, про квіти,- Ці троянди із саду моєї мами. Дозвольте їх вручити Вам. 
--- А другий букет напевне мені? – із цікавістю спитала Айшенур.
--- Так, люба, він для тебе.  
Явузові квіти припали до душі Джансу, вона сама поставила букети у вази. Айшенур, повела хлопця за родинний стіл.
--- Друже, як твої справи. – спитав у хлопця Алі-Онур.
Хлопці  обнялись, й Явуз сів біля Айшенур, Дівчина світилась від щастя. Поряд був її коханий, вона успішна молода наслідниця великого бізнесу, у родині нарешті усі здорові, сварок не має, чого ще потрібно для щастя, коли тобі 22 роки. 
Явуз не зводив погляду із ніжного обличчя дівчини. Йому у ній подобалось усе. Її красиві карі очі,  так гармоніювали із невагомими хвилями волосся, які злегка спадали на шию дівчини. Але найбільше радості юнаку приносив дзвінкий сміх коханої. Він згадав, що саме вперше його увагу привернула яскрава усмішка дівчини. А Джансу Ханим не могла повірити, що її маленька донька вже доросла й перед нею сидить її майбутній зять.
Сімейну ідилію, порушив Явуз, спитавши:
---А коли повернеться Селім-бей? Я б хотів.-  хлопчина взяв кохану за руку й подивився у її очі, - знати, чи …- на якусь мить йому здалось, що у вітальні стало дуже жарко, й він розстебнув верхній ґудзик на сорочці й вдихнувши повітря на повні груди сказав, - Я б хотів, спитати Айшенур, - Явуз встав перед коханою на одне коліно й продовжив, - Моя кохана Айшенур,у   присутності  твоєї матері та брата, я прошу тебе стати моєю дружиною. – юнак витягнув коробочку із каблучкою, і відкрив її. – Але нажаль твого батька не має й я не смію вимагати негайної відповіді. Якщо Селім-бей благословить нас, то я буду щасливим стати твоїх чоловіком. – хлопець закрив коробочку, і дав її у руки дівчини, 
--- Коханий, я згідна.
Айшенур хотіла щоб Явуз, одягнув перстень на її руку, але хлопець сказав,
--- Я хочу, щоб ви, знали, що мої наміри є серйозними, тому я чекатиму на ваше спільне із чоловіком рішення, а цей заручальний перстень, Я одягну на руку Вашої, Ханим доньки, лише із дозволу її батька.
Джансу із Айшенур розплакались. А Алі-Онур. вдруге за вечір обійняв друга.
--- Я не  батько, але я даю свою братерську згоду. Оберігай її й шануй, Бажаю Вам подружнього щастя й багато діточок. А тепер пробачте, маю підготувати деякі документи.
--- Я також вже піду. – сказав Явуз.
--- Чекай я проведу тебе до машини. – сказала Айшенур.
Щаслива парочка ще довго воркувала у садку, а Джансу Ханим, повідомила, чоловіка, що Явуз просить руки їх доньки. Батьки вирішили поки що, нічого не говорити, а все добре обдумати, коли Селім-бей повернеться додому.

А десь в українському селі поблизу міста Тернополя, у гарну двоповерхову хату, зайшли батьки Марічки.
-Так, а що в нас на вечерю? - сказав тато Марічки...
-Фарширований перець із грибною підливою. -відповіла Марічка - Ви мийте руки, я зараз накрию на стіл.
-Приїхала наша господинька, - сказала Мирося, - Там на балконі, на тумбочці є спечений яблучний пиріг, іди ще його наріж на тарілку.
-Добре мамо. 
Марічка, застелила на стіл красиву скатертину і розставила тарілки та прибори. Коли батьки і бабуся сіли до столу, вона, як найменша у родині, наклала кожному по гарній фаршированій перчині, і в залежності, хто скільки їсть підливи, гарненько полила страву. 
-Ох, яка пара йде,але ж то, смачно пахне... - із захопленням говорив тато Марічки, Олег.
-Таточку, обережно, бо кип'яток. Тільки зняла із вогню. - турботливо говорила Марійка, яка якраз нарізала фірмовий яблучний пиріг своєї мами.
"Який він, класний. Яблука тримаються кусочками, але видно, що запечені, а бізе, пухке - пухке. Аромат кориці... ммм. Ідеальний десерт. Як добре, що бабуся з мамою й мене навчили пекти цей простий, але такий смачний пиріг. На роботі всі в захопленні, навіть Леся Іванівна просила рецепт."

Родина сиділа за круглим столом і вечеряла. У будинку було досить тепло, хоч і не чисто. Повсюди лежало піря, й Марічка, зрозуміла, вірніше здогадалась, що бабуся з мамою мабуть подушки Олегові у придане готують. «Та що ж це таке? Придане для хлопця готовити наче для дівчини. Ох Свєтка й в’яже мотузки із брата. Коли вона вгомониться вже із своїми захцянками. Та ще й Яру не долюблює. Тоже мені – кохання всього життя. Ох, Олег, Олег, бідуватимеш ти, із такою жінкою. Працювати не хоче, дітей тоже не хоче, бо ще для себе не пожила. То для чого тобі голубочко тоді заміж, сиди біля своїх багатих батьків? Чого вчепилась, як той рипях до мого брата?» Дівчина бачила, як заради Софії змінився Іван й як живуть її батьки та інші сімені пари, й сама якось не коректно почала ставитись до майбутньої дружини її брата, адже у їх сімї всі тримались купки й допомагали одне одному у кращих галицьких традиціях, а от родина Світлани тай сама майбутня невістка, категорично були проти того, щоб Ярині дісталась 2-на квартира, а Олегові 1-на. Марічка, пригадала собі, як якось почула, що Ярина казала бабці, наче Світлана йде заміж за їх Олега, лише із-за житлових метрів та із-за його освіти й заробітків. Марічка злилась на сестру, мовляв вона ревнує брата до його коханої, але чим ближче наступав день весілля й чим більше Свєтка висувала вимог до майбутніх родичів, тим більше Марічка насторожувалась на рахунок такої родички. Дівчина перш за все переймалась долею Ярини, адже на кого покластись цій дівчині, як не на рідного брата. Марічка дуже любила сестру, але все ж вона їй лише двоюрідна сестра. Та і у самої Марі, зараз багато проблем, тому уваги й любові вона не може багато приділити сестрі. «Треба якось Олегові натякнути, що б Яру, його Світульчка й не думала ображати…»
А ще Марічці ніяк не йшла з голови, новина про її боса з ресторану... Моторошно й кепсько вона себе відчувала. При щонайменші і мимовільній згадці про Назара та Яну. Але думки красуні сплутались на декілька секунд і її очі, вже роздивлялись натруджені руки бабусі. 
"Які ж вони спрацьовані, але Боже, ці руки, колись калину мені у коси вплітали, і так лагідно із турботою обробляли рани, коли я впала вперше із велосипеда. Бабусю, рідненька..." Невимовний жаль, переповнив серце Марічки, і дівчина просльозилась.
-Дитино, чого ти, плачеш? - промовила бабуня.
-Бабусю, я Вас, дуже люблю. Я так скучила, за нашою хатою, та навіть за Щасливчиком, який так голосно гавкає.
-Сентиментальна у нас донька - сказав тато Марічки.
-Я просто замучена. Днями університет, ввечері як не бібліотека, то пошук інформації у інтернеті, а по вихідних то магазин, то ресторан, то хтось щось попросить вишити... Я зовсім не маю часу, просто приїхати у гості. Мабуть покину я танці...
-Я давно тобі казала, що тобі того не треба. Он які кола під очима. Відпочивати треба більше. Приїхала б до нас, а так тебе чекаємо, так неначе, долара по 8.
-О мамо, у Вас такі порівняння. Долара навіть по 20 вже не має. Тай ніколи не буде...
-Марічко, ми, вирішили із мамою, що допоможемо, Лесі, із магазином, щоб ти так важко не працювала. 
-Але татку я не дуже розуміюсь у юридичних нюансах, тут он написано 26 % від усієї компанії, тобто 51 % вартості одного магазину... - Марічка показала документи, які їй дали Леся та Мирон.
-А тобі і не треба нічого розуміти. Ми ці документи покажемо, дядьку Тарасу, він суперський юрист, і якщо там є якісь підводні течії, все взнаємо.
-Та що там, ті %, головне, що ти будеш співвласницею магазину, із правом голосу, а там Леся підпише великий контракт із турками  й ти, подорожуватимеш по світу, як представник українських партнерів. - додала до слів чоловіка, Мирося.
- Добре, покажіть документи дядьку Тарасу. Але не кажіть поки Лесі нічого. А краще взагалі збрешіть, що грошей на викуп частки, ледве вистарчить. Цікаво, що вона робитиме...
-Хіба так можна?
-Бабусю, вони дивно себе поводять. Шепочуться вічно, документи перевіряють по 100 раз на день. У банку, кредит їм не дадуть, бо вони ще старий не закрили, а відкривають новий магазин, а це нові витрати. Мені одне цікаво, чому вони Софі не запропонували, стати партнером. Іван із нею зустрічається... А мені давлять на жалість, мовляв ти наша остання надія, бо інакше підемо у лихварів позичати…
-Добре, ми ще не погодились, скажемо, що подумаймо ще декілька днів - говорив Олег. - а тепер час спати. Я йду лягати.
-На добраніч татку - підійшла та обняла його. - і Мамо, бабусю, і Вам на добраніч, хоч тут висплюся.
-Доброї ніченьки доню - сказала Мирося.
-Я тобі постелила на 2-му поверсі. У кімнаті Яри, ми ремонт затіяли й перенесли у твою старий сервант, так що обережно. 
-Дякую бабусю.
Марічка, пішла у її кімнату.

Поки у родині Марійки усі готувались до сну, у Львові, Іван за допомогою свого друга із СБУ, по гарячих слідах, знайшов колишнього хлопця Ані. Хлопці у "культурний" спосіб, пояснили негіднику, що він не правий.
-Роман, дякую, що пробив цього жевжика, по мобілці..
-Ваня, та ти ж мій друг, і Аню я знаю. 
-От падло, сорочку порвав, а це подарунок.
-Софії?
-Та де, Софіїної мами...
-О то, тебе скоро взяли під своє крильце Ємці.
- Скажімо так, вона мені підходить. Ми гарно дивимось у світській хроніці.
Іван з Романом, прийшли у відділок, де на них чекала, Аня.
-Боже мій! Ви побиті! - скрикнула дівчина.
-Шшша сістер! Усе ґуд. 
-Аню, тримай свої речі, - Роман віддав дівчині сережки та каблучку - й ось гаманець, перевір чи є все сума.
-Не в грошах справа. - сказала Аня.
-Мені для звіту, треба написати - відповів Роман.
-Так зараз. - Аня відкрила гаманець і почала рахувати - 200,400,550 грн і 20 доларів...
- А було 700 грн., і ці долари, так?
-Так, Роман. То нічого, головне, ви його покарали.
Роман приніс Ані, холодне пиво.
-Тримай.
-Я такого не п'ю.
- Приклади до щоки, синяк зменшить.
-Синяк? Йой, моє лице - зарепетувала дівчина.
-Нічого до весілля зійде - сміявся Іван, - Роман, ми вже поїдемо. Їй зранку на роботу.
-Як я людям дивитимусь у очі. Ох, 1 робочий день, а я з фінгалом... - жалілась Аня.
-Анюта, а ти, приклади сирого м'ясця, на обличчя, як в одному турецькому серіалі... - жартував над дівчиною Роман.
- Та ну вас, хлопці... - засмутилась Аня. - Романе, дякую за все. Івасику, я йду, добігай.
Іван потиснув другові руку й пішов за сестрою.
-Стій, куди ти, біжиш?
-Злови мені таксі, а сам їдь до своєї Софі.
- Ти що зовсім? Чого мені об 2:15 ночі, до Софії, їхати.
- Я все знаю. Ви з нею, воркуєте, як закохані голубки.
- Може й так, але у нас не клеїться. Як не одне то друге, то третє.
- Ага... ясно - інтригуючи промовила Аня.
- Що тобі ясно? Маля?
- Ахах... Злий ти такий смішний. 
-Аня, не лови ґав, а зупиняй таксі й поїхали.
Аня зупинила таксі, і вони обоє сіли у нього.
- А я випитаю у Софі, як ти цілуєшся... - дражнилась дівчина.
- Тобі мало дісталось сьогодні? Мені добавити?
-Івасик-телесик злиться. Ахах...
Іван розлютився на сестру, й крикнув:
- Софія не ти, на першому побаченні, навіть поцілувати себе не дозволила.
-Стоп! А я по твоєму хто? Шльондра*?
-Не верещи! Скажена! У нікого таких хлопців не має, як у тебе. 1 Алкоголік, 2- наркоман, а 3-й злодюжка...
Аня не стерпіла і вліпила брату ляпас.
-Ідіот! Не навиджу!
-Сама ідіотка! Подорослішай кінець-кінцем. - Хлопець хотів дати їй у відповідь ляпас, але стримався, бо як би не було, а ця істеричка його сестра. 
Далі вони їхали мовчки, а коли приїхали, Іван заплатив водієві таксі, половину суми сказавши, що решту додасть його сестра.

Ці двоє швидко розійшлись по своїх кімнатах. І якщо Іван заснув відразу, то Анна, лежала на краю свого ліжка й тихо ридала. За годину, дівчині набридло валятись у ліжку. Вона витерла свої сльози й сіла за ноут-бук. У соц.мережі, Аня, побачила он-лайн Алі-Онура, і написала йому. Хлопець відповів їй відразуж. Вони переписувались аж до ранку. Як виявилось, між ними було багато спільного, адже Аня, за останній час дуже полюбила турецьку музику та культуру і їй було цікаво усе про що  їй розповідав новий друг. Під кінець листування, Алі-Онур, скинув дівчині декілька своїх улюблених пісень, Аня пожартувала, що такий репертуар підійде її подрузі, яка танцює східні-танці. Алі-Онур, поцікавився чи Аня познайомить їх із подругою, коли він приїде у Львів. Аня відповіла, що ця дівчина, яку звуть до речі, Марія, буде мабуть партнером у їх бізнесі. Алі-Онур, зауважив, що в Україні дівчата не лише красиві, талановиті та ще й роботящі. Вони попрощались десь біля 6 ранку. Аня була здивована, що так довго проговорила із майже чужою людиною. Але на цьому етапі її життя, дівчині було легше спілкуватись із людьми, а особливо особами протилежної статі, які не знали її вередливого характеру.
Марійка сиділа у кімнаті, за ноутбуком і перевіряла свою курсову. Глянувши на годинник, вона аж перелякалась. "Оого, пів 3, ночі. Так треба переодягнутись у піжаму, поставити телефон на підзарядку тай йти спати."
Дівчина лягла  на ліжко, й ніяк не могла заснути.
"Боже, от чому мені ніколи не щастить на порядних залицяльників. Той хлопець, родич Яни, а може не родич, й замішаний у їх темних справах?" 
- Ох, - тяжко здихнула.
"Треба братись за справи бутіка, показово, бо з ресторану так просто не йдуть. Хоч якась користь із цієї "Західної троянди", буде."
Дівчина згадувала, як часто у ресторані були дивні клієнти, складала уривки фраз, яких раніше не розуміла чи не хотіла розуміти.
"А я хотіла на конкурс з белі-денсу у Єгипет, від ресторану їхати, а якби я не повернулась?!"
Дівчина трохи задрімала, а десь під ранок, її розбудила СМС-ка від Ані, де подружка написала, що має суперську музичну підбірку для неї від її нового турецького друга Алі-Онура. Марічка лише усміхнулась.
Ця СМС-ка, саме зараз допомогла усвідомила, що дівчина, була за крок, до великої помилки.
Шльондра* - жінка легкої поведінки

редакція за 16.02.2016 р.
(С) Оксана Олійник
/ #БОМ /