Розділ 4: Півроку минуло, наче 1 день.

Розділ 4: Півроку минуло, наче 1 день.

Повернувшись із Стамбула, на Івана очікувала не приємна звістка.
Через великі борги, його мамі, прийшлось продати, земельну ділянку біля Львова. Ту ділянку, де він планував збудувати собі дім, коли оженеться. Молодик зрозумів, що цей жест,  був вимушеним. А коли їх з Анею батько Мирон, знову почав працювати у компанії батька Софії Ємець, Івану здавалось, що це ляпас по його самолюбству й він ніколи не зможе збудувати стосунки із біляво-голубоокою красунею, але не все було так погано.
Саме через роботу батька Іван частіше бував у домі Ємців, і якось побачив Софію зовсім із іншого ракурсу. 
Все життя, юнак вважав її, багатенькою й недалекою дівкою, але коли він привіз теку із паперами на підпис батьку Софії, дівчина якраз дбала про маленьких кошенят, які народила сусідська кішка.
--- О Софі привіт, а це твої котики?
--- Привіт. І не смійся, я не маленька, щоб бавитись із ними, просто мені їх шкода, бо наша сусідка, викинула кішку, як тільки взнала, що у її улюбленеці буде потомство. Як на мене це свинство, найвищої категорії. 
--- І ти, її забрала собі?
--- Поки що так, але планую роздати пухнастиківзнайомим. О доречі, вам кошеня не потрібне? – засміялась дівчина. – Аня мабуть і не згадує про нас, простих смертних. У неї нові друзі.
--- Та забудь ти про Аню. Їй принципі притаманні благородні вчинки, але доглядати за тваринкою, це інше. Тут потрібна любов, турбота та терпіння. Ой, диви, оте риже, втікає від кицьки…
Іван захопився, такою дбайливістю Софії, й навіть подумав, що із цією гламурною красунею, є про що поговорити, адже щира турбота дівчини про кошенят таки без вимовно підкупила його... О так, адже вона могла теж не звернути уваги на проблемну кішку, але взялась дбати про неї, і проблеми по догляду за цілим виводком чотирилапої не злякав дівчину, й вона із великою любовю та дбайливістю взялась доглядати й дбати про нових мешканців свого особняка…
--- То твій тато, вже підписав свою угоду із поляками, - запитала Софі.
--- Так, нарешті підписав. Це завдяки підтримці твого тата, якби він не поручився за мого, у нього б нічого не вийшло.
--- Та які проблеми, ми, ж так давно дружимо родинами. 
--- Де мені покласти теку?
--- Давай я у кабінет віднесу, а тато потім подивиться як повернеться із відрядження.
--- Прошу, тримай. Доречі, що ти робиш на вихідних? Може б я тобі допоміг із твоїми маленькими друзями?
---Іване, ти, що клинці до мене підбиваєш? – зніяковіло запитала Софі.
--- А що не можна? Ні якщо тобі є кому допомогти із 7-ма кошенятами я не нав’язуюсь.
--- Ні не має мені кому допомогти. Давайпідїдеш близько 2-ї дня, бо на 4, я їду на іменини до подружки.
--- А яке у суботу свято?
--- У суботу. 1-ше грудня, тобто Романа.
--- Ой, я  мабуть теж не  зможу довго тобі допомагати, бо маю друга Романа. Знаєш що, а давай у п’ятницю,  поїдемо на Краківський  купимо усе що треба. 
--- Добре давай у п’ятницю. Па.
--- Па-па, Сонце.
Софія, дуже зраділа, що брат її колежанки, виявив турботу й таки допоможе їй із котами. Хоча, так як дівчині подобався парубок, вона на якусь мить подумала, що це не поганий привід, щоб у них зав’язались якісь  високі стосунки. Але знаючи норовливий характер Івана, щодо вибору дівчат, Софії стало якось не по собі, бо все своє життя вона відчувала, якусь невимовну й невидиму прірву між ними, хоч і сама не розуміла чому у неї таке відчуття зявляється коли вона думає про Івана…
Та щей ця вся осіння меланхолія, ніяк не покидала роздумів дівчини, але по правді сказати, Софі, вирішила проявити маленьку хитрість і все з за получити Івана у якості кавалера. Вона, вдалась до піару її кошенят у соц..мережах, і написавши декілька рекламних слів, вказала, що пан Іван, бачив цих розбишак і вони підкорили його мужнє серце, а тому просто заслуговують на щасливих й добродушних власників. Власне, Софі так осипала Івана компліментами, що це більше виглядало, як невеличкий флірт, адже Іван відразу ж і сам почав коментувати пост дівчини, мовляв він зворушений такою увагою до своєї персони, але навіть його чоловіче серце тьохнуло, коли він побачив малят. Софію тішив той факт, що вона поволі сама й не очікуючи на таке, знайшла ще одну тему для розмови із вподобаним юнаком. Дівчина пригадала, що Іван та Роман дуже люблять відвідувати матчі львівської футбольної команди «Карпати», вона скористалась, що батько поїде на вихідні у Польщу, а тому точно квитки на матч йому не знадобляться, й дівча написало Івану, що маже домовитись про 2-а квитки на матч. Софія аргументувала це тим, що квитки вже навряд можна придбати, й Роман буде радий такому подарунку від друга. Іван подякував подрузі за такий вчасний і дуже потрібний подарунок для його колєги, й сподіватиметься, що їй все ж вийде отримати квитки на матч, але якщо не вийде, то нічого страшного.  Софія відповівши що у неї точно все вийде, пішла у кабінет тата й зателефонувала у один із спортклубів, яких обслуговував її тато, як піарник. І спитала, чи може вона скористатись їх пропозицією, щодо відвідування недільного матчу. Їй відповіли, що бронь може зробити лише її тато, й в такому випадку, їм представлять 2-а квитки. Батько Софії, пан Григорій, прийшовши додому. За валізою, застав Софію за прибиранням у вітальні. Чоловік був трохи спантелечинийим чим же ж займається його донька.
--- Доню, ти, прибираєш?
--- татусю, доброго вечору, - Софі, міцно обійняла тата й почала йому розказувати, що із кошенятами їй помагатиме Іван, - але татку знаєш, у мене прохання є… - трепетно вона глянула у очі батька.
--- Ти, можеш завтра поїхати й забрати квитки на матч. Я вже оформив заявку…
--- Таточку ти, Найкращий у цілому світі, але як ти. Дізнався?
--- Я якраз підїхав у клуб і тут чую, що квитки ти. Намгалась забронювати й звісно, що я підтвердив бронювання, але ти, не любиш футбол, то кому ж ці квитки?
--- Для друга Івана і його колєги, із СБУ, нам же ж теж такі друзі не зашкодять.
--- А то для Романа Дудзя, а ти, кмітлива дівчинка. Вчасно підсуєтилась.
--- Ну звісно що кмітлива, вся в вас… а як інакше, маю відповідати статусу.
--- й я не витримаю із тобою. Софійко, - пан Григорійй розсміявся й пішов готуватись до поїздки.
Софія раділа. Як дитина, що її план по приверненню уваги Івана, ще на 1 пункт просунувся у перед.
А Іван, цього ж дня, отримав на горіхи від мами. А все через його нову пасію, яку юнак привів у магазин на роботу. Дівчина виявилась не благонадійною і не вміла себе поводити із клієнтками. Леся Іванівна не те щоб була дуже зла на сина, але все ж, вирішила трохи помучити його, як то кажуть, щоб у Іванка, совість проснулась.
--- Ти, собі думаєш, що у наш бізнес можна приводити кого завгодно? Вона мені ще умови ставитиме: «Та ви що? Мене ваш син взяв на роботу! І перед ним звітуватиму!» Дозволь спитати, а ти, ким у нас працюєш, менеджером по персоналу? Чи може ти, виконавчий директор? Іване, ти мій син, але не забувай про своє місце  у бізнесі!
--- Мамо, я знаю, що я тут, на «пташиних правах». Тай взагалі, ви, мене оформили, вантажником. Але це не змінює того факту, що завдяки мені та Ані у квітні у нас буде нова колекція й чудова угода із турками.
--- Ти ще смієш мене повчати! Поки що від ваших друзів-турків не має ні слуху ні духу, так що не дуже розраховуй на цей контракт. Спільна колекція й права на неї – це добре, але це не є повноцінним і довгостроковим договором про співпрацю. Сину, не літай високо у хмарах, бо буде боляче падати. Бери приклад із тата, ти, думаєш, йому оці 4 місяці було приємно,  виконувати всілякі дурнуваті примхи Ємця? Але, щоб розпочати свій бізнес із нуля, треба було, щоб за нього поручився пан Григорій.
---  Та я це все розумію, й прекрасно усвідомлюю що на нас таких успішних і трохи із мізками, у чужій країні ніхто не чекає із відкритими обіймами, і щоб розпочати свою справу 1 слова, впливової людини у тих кругах просто не достатньо. Щодо Валерії, я визнаю, що помилився із кандидаткою на роль продавця-менеджера.
--- Якщо дівчина із великими принадами й навіть силіконовими губами, це не означає, що вона дурна, але все ж на майбутнє дивись із ким крутиш романи, тай за кого ручаєшся, бо як би наш тато так себе поводив, то нічого б у нього не вийшло із бізнесом!
--- Ой, мамо, та не лайте вже мене стійки за мою любов до красивих дівчат. – жартома промовив юнак.
--- Ти краще шукай собі, багату наречену, - напів жартома, напів серйозно промовила Леся Іванівна., - та навіть і не шукай, а роздивися по сторонах, але добре роздивися,
--- Мамо про що ви, мені вже в 3-є натякаєте? Я вас зовсім не  розумію!
--- Не знаю, як ти, дивишся, але навіть я помітила, а ти і дальше корчиш із себе не зрячого! Може тобі мікроскоп чи окуляри подарувати чи ще щось?
--- Це не смішно! Скажіть конкретно, кого ви, обрали собі в невістки?
--- А чим тобі донька Григорія не підходить? Висока, білява, з голубими очима, має вишуканий смак, та ще й багата! – відкривши всі карти, промовила мати.
--- Але вона, ще мала…
--- Іване, ти, при своєму розумі? Наша прабабця у віці Софійки, мала 3-є дітей!
--- Мамо наша прабабця, у 17 років вийшла заміж! Стоп, а Софії скільки? 20?
--- 6 лютого буде 21, я як її хресна мама, тобі це кажу, кращої дівчини, ти, не знайдеш. Добре придивися, до цієї милої німфи.
--- Ой ви, її так хвалите, лише тому, що вона багачка. Все з мене досить. Па, я маю ще на склад відвести, коробки й обновити сайт.
--- Ну гаразд, йди трудися, мій джмелику-трудівнику.
--- Мамо, мені не 5, а вже 25 буде, тому залиште своїх комашок, для Ані… Все адіос.  
--- Яких 25? Лише 22, виповнилось, у липні.
--- А я відчуваю себе на 25… усе я побіг, - вибігаючи із магазину, сказав Іван.
Спускаючись екскаватором у низ юнак помітив Марічку.
--- Роботяжка. Привіт, - крикнув хлопець.
--- І тобі привіт і па-па… - відповіла Марічка.
--- Ах ну так, па… - сказав  Іван.
Марічка, йшла у магазин до Лесі Іваніви не вперше, але якщо раніше, вона просто підміняла якусь із продавчинь, то тепер, Леся Іванівна, попросила дівчину, все ж взяти більше робочих годин. Марічка, не знала чого очікувати від цієї ділової пропозиції, адже перед святами, або буде торгівля, або ні, і тут нічого не вдієш, адже Новорічні і Різдвяні свята, несуть за собою  найприємніші клопоти по господарству. 
У ТЦ, було надзвичайно багацько людей, які бігали з магазину у магазин, оглядаючи не запропоновані товари, а очікуючи побачити, інформацію про передсвяткові знижки. Такі відвідувачі, які «ловили» знижки зазвичай не повертались, щось придбати. А це доводило до сказу пані Лесю. Жінка побачивши, що Марічка вже прийшла, наказала їй роздрукувати, список із днями знижок і наклеїти на скляні двері, магазину.
--- я все зроблю. – відповіла Марічка.
--- А ще там, Іван на склад поїхав, почекаєш поки він оновить сайт із списками товарів, і сама обери дні, коли краще привести товар, щоб якраз під ті знижки попало. Я вже не витримую головний біль, мене розїдає із середини, тому трошки самостійності прояви. Про пропозицію поговоримо пізніше.
--- Лесю Іванівно, ви присядьте, я вам чаю із ромашки зараз заварю й ось тримайте, це я сама пекла, - й дівчина витягла із своєї сумочки, невеличкий лоток у якому, лежав свіжий, яблучний пиріг.
Ароматом, свіжої випічки, наповнився весь зал, а Леся Іванівна, мило усміхнувшись, що бувало вкрай рідко, милувалася кулінарними здібностями своєї працівниці. На якусь мить, вона подумала, що нажаль її донька не може похвалитися таким потрібним умінням – приготуванням їжі. Кому ж було вчити Аню коли мати цілими днями від самого досвіта й до пізньої ночі, працювала не покладаючи рук. Здавалось би, ну що тут такого, ще навчиться, але бачачи, як поволі Марічка стає зовсім самостійною, Леся Іванівна, лише потайки  заздрила її батькам. Скуштувавши солодкого засобу від головної болі, як їй сказала Марічка, жінці,  зовсім не стало краще, а навпаки її стан ще погіршився.  Ноги підкосились, і вона гепнулась на підлогу втративши свідомість. Розгублена Марічка швидко почала телефонувати у швидку й додому до Ониськевичів.
Лесю Іванівну поклали у лікарню, через критичне виснаження організму, а її діти, не могли займатися справами бутіка, адже так налякались через стан мами, що кожного дня по 2-3 рази їздили до неї до лікарні й навіть, у перші 2 ночі, ночували там. Марічка, знову стикнулась із невдячністю й промахами Лери, яку просто не встигли ще звільнити. Дівчина просила нічого не казати Іванові, адже це він за неї поручився, але Марічка просто напросто не мала іншого виходу, адже Лера працювала на пару із Ірою, яка хоч і не любила Марічку, але шкоди магазину не завдавала. І от якщо Марі, змовчить, про халатність Лєри, то сама втратить роботу, а цього дівчина не могла собі дозволити. Вона спокійно й врівноважено усе пояснила Івану, й попросила вже ж звільнити Лєру після свят, адже їм катастрофічно не вистарчало працівників.  Іванові, хоч було й не приємно виганяти свою пасію, але він розумів, що це зробить мама, коли повернеться із лікарні, тай перспективи у їх стосунках юнак більше не бачив. 
У серці Івана почали зароджуватись перші паростки ніжних почуттів до Софії із якою він зблизився, ще більше, після того, як Лесю Іванівну виписали додому. 
Це був католицький святий вечір, Аня, щоб подякувати працівникам за роботу, зробила для них маленькі сюрпризи. Кожній із дівчат подарувала дорогі набори косметики, які привезла із Туреччини, Звісно, що вона не обділила й Софію, яка під час хвороби матері, підтримувала дівчину. Аня, у ці чорні дні, заприсяглася своїм подружкам, що завжди і щоб не сталось, вона буде їм допомагати. Марічка із Софією, лише кивнули у знак згоди, й кожна подумала. «Та що може такого статись? Ну Анютка й розкидається гучними фразами,…» Але останні декілька місяців навчили Аню дослухатися до голосу совісті й дівчина не збиралася сходити з обраного шляху.
Після Новорічних та Різдвяних свят, Леся Іванівна, вирішила, що їй у партнерки все ж більше підходить Марічка ніж Ірина, яка все більше почала виявляти халатність по відношенню до своїх обов’язків у магазині. Зі здоровям у жінки були великі проблеми й в силу того що і Параскевія Манків, бабуся Марічки, проходила таке ж обстеження, то вона була у курсі великих фінансових проблем сімї Маньків-Чайок, але не очікувано, сама для себе, зробила висновок, який і привів її на сторону Марічки. А все тому, що пан Олег, тато Марічки, запропонував Ониськевичам викупити, приміщення, яке вони їм здавали в оренду. Леся Іванівна, зрозуміла, що ті кошти чоловік якраз і витратить на лікування тещі, тому і подумала, що за деякий час вона запропонує їм стати партнерами на цікавих умовах, прийнятних для обох сторін, адже ніхто і не міг припустити, що їх колишні сусіди, по дачній ділянці, виявляться добропорядними людьми.
А у родині Чайок, не поспішали повідомляти дітей про серйозні проблеми у здоровї їх бабусі Параскевії. Мирослава, була налякана перспективою у короткі строки втратити ще й матір, адже після авіакатастрофи, у якій встигнула її сестра із чоловіком, на їх плечі, звалились сестриних 2-є дітей.
Тепла практично безсніжна зима, дивувала своєю добротою. Перед Різдвяними святами, на теренах усієї західної України, була плюсова температура, або незначні мінусові показники, які без хуртовин та дощів, не завдавали великої шкоди людям. Для пересічного жителя мегаполісів, цей час, якраз і дозволяв влаштовувати міні-відпустки. Софія, яка любила, дорогий шопінг закордоном, нарешті вмовила батька взяти її із собою у Варшаву, а за деякий час, коли пан Григорій владнав свої ділові справи, дочка таки дочекалась на шопінг-терапію. Маючи єдину спадкоємицю, Григорій Ємець,  не жалів грошей ні на освіту доньки, ні на її всілякі забаганки, хоча Софі, і нічого не вимагала, адже бачила, лише те, як її тато, та навіть і мама, яка працювала мистецьким критиком, тяжко, хоча ні тяжко, але сумлінно працюють й подекуди, дівчина сама залишаючись у домі, хотіла лише затишного спілкування у родинному колі, а не якісь брендові речі, які тато чи мама привозили їй із відряджень. Софі, добре розуміла, що у неї є все що потрібно для життя й старалась виправдовувати усі сподівання тата, який так хотів, щоб це Різдво на довго запам’яталось для них із дружиною та донькою. Пані Євгенія, яка вже давно не кохала чоловіка, й  жила так би мовити заради спільної дитини із ним, хотіла залишитись у Львові, але Софія, вмовила матір приїхати до них із татком у Мілан. Жінці нічого не залишалось, як погодитись, крім того у неї була. Депресія. Адже її колишній коханець (про пані Євгенію у подальших розділах. Розкажу, страшні речі…), одружився на молодій і красивій дівчині, а вона. Знову залишилась біля розбитого корита і щоб якось полегшити свої душевні страждання жінка, і собі вирішила провести шопінг-терапію, адже гроші її чоловіка крім неї та їх дочки не було кому тратити, адже Євгенія знала, що Григорій вірний їй, як собочка хазяїну…
Софія радісно провела вікенд у італійській столиці моди. Ця мила німфа, як її називає Леся Іванівна, прикупила подарунків для друзів, що аж самій було смішно оплачувати додаткові послуги в аеропорту. За надмірний багаж, але знаючи, як Аня зрадіє новим туфлям, а Марічка, гарній сумці, про яку мріє не 1 рік, Софі була абсолютно байдуже, що мама цілу дорогу бурчала, що її подружки но тягнуть із неї гроші. «Та що ви, тямете у дружбі! Марі сумка пригодиться, а Аня просто ошаленіє коли побачить свої нові туфлі і клатч. Крім того для чого гроші, якщо їх не витрачати. Й таке враження, що я бездумно витрачаю їх, ох мамо. Які ви, деколи скупі, що аж дивно у кого я пішла своїм характером… Цікаво, а Івану сподобається краватка, яку я для нього купила? Думаю він буде в захваті, та й тато казав, що такого типу аксесуари, завжди будуть в моді. Цікаво, а мама купила ті туфлі, що ми міряли, а той капелюшок, і джинси? А ну, звісно, що вона собі всього прикупила, а мені не можна й пристойних подарунків для друзів купити, таке враження, що я як бідний родич у цій сімї… Нічого не розумію? Та байдуже, на свій день народження я влаштую супер вечірку у ресторані й ті 3-и сукні, якраз будуть окрасою вечора, а… ні, окрасою вечору буду я, а сукні лише підкреслять мою вроду, як каже тато.» Щаслива на перший погляд сімя, 11 січня, повернулась додому, й навіть чорна пантера, Євгенія, так мило кокетувала із чоловіком, що його мужнє чоловіче серце, знову запалало пристрастю до дружини, а Софія, бачила таку милу її серцю картину під назвою, «Щаслива й безтурботна сімя», дівчина і не здогадувалась, що вже на наступний рік у такий же ж час, вона бродитиме по вузьких вуличках Кракова й шукатиме правду, про себе…
А Аня, остерігаючись осуду батьків, щодо її нового хлопця, вирішила почекати й не знайомити коханого із її сімєю, і чесно кажучи, таки правильно вчинила, але її брат Іван, все ж познайомившись із новим кавалером сестри, строго насторого заборонив їй зустрічатись із новим коханим. Хоча Анна й не думала слухати брата, адже мала на нього невеличкий компромат, у вигляді, п’яних фото із його іменин, а так як їх мама поволі відходила від виснажливого лікування, хвилювати її якраз і не можна було. Брат домовився із сестрою. Якщо її нове велике кохання виявиться мильною бульбашкою, то він їй підставить дружнє плече, не тому що сестра, може осоромити його перед батьками, а отак просто, бо він її любить і повинен оберігати. Аня, лише пригрозивши пікантними фото, відразу їх скинула, на флешку й десь заховала серед своєї косметики. Дівчина й не думала виказувати брата, а лише час від часу нагадувати йому, що і він не без гріха. Знаючи, що у родині Чайок, постало ребром питання грошей, Аня. Сама сказала батькам, що кращої кандидатури на роль партнерки, як Марічка і її батьки, вони просто не знайдуть, й щоб Марі погодилась, пані Лесі прийдеться. Докласти максимум зусиль, коли треба відпустити дівчину, або дати додатковий вихідний, а якщо потрібна допомога у магазині, то Аня, підмінить її, адже дівчині, потрібна практика у бізнесі, й мовляв, «Я що даремно вчилась тут, та ще й курси у Польщі проходитиму літом, щоб нічого не  робити?»  Пані Леся та пан Мирон, раділи. Що їх донька прагне стати бізнес-леді, й покладалися на її думку, адже вона як ніхто знав, чим дихає сімя їх потенційних партнерів Чайок.
Марічка перебуваючи на Різдво та Йордань у селі у бабусі, не дуже розпитувала маму, про стан здоровя бабусі, адже прекрасно розуміла, що такі розмови лише завдаватимуть їй болю. Щоб якось полегшити фінансове становище, родини, Олег, а так звали двоюрідного брата Марічки, влаштувався у якусь фармацевтичну компанію вантажником і намагався не тягнути гроші із тітки та дядька, а пан Олег, все сварив племінника за це.
--- Твоя мама, як ти, народився, сказала, що дасть тобі таке імя як і у мене, і що я просто зобов’язаний згодитись бути твоїм хрещеним, так?
--- Вуйко, Олег, я це все знаю, але я вже дорослий, і те що я підпрацьовую офіціантом у кафе, зовсім малі кошти, а магістратура, самі розумієте, то тягне своє… Хоч я і відмінник, але,…ох ну що пояснювати, ваша Марічка теж вчиться, самі знаєте як це. Крім того, Яринка, он в випускному класі і їй потрібно кудись теж поступити.
--- Я не хочу нікуди поступати, піду санітаркою у лікарню, я вже домовилась із нашою сусідкою, - заявила дівчина.
--- Яра! І не думай, у нас в родині неуків не буде! – скрикнула бабуся, яка для найменшої із 3-ох онуків була сильним авторитетом.
--- Але бабусю, куди я поступлю, у нас не має грошей…. – розплакавшись промовила дівчина.
--- Приїдеш до мене й поступиш на свою журналістику, як і мріяла, - нарешті сказала Марічка,.
--- Сестро, я не знаю… Із тебе б вийшов кращий журналіст, ти і історію любиш, і літературу й справедливість, а це все потрібно знати журналісту, а що? Крім вміння аналізувати економічні обставини й передбачати що гречана крупа підвищиться у ціні, з 20 січня. Й нічого не вмію…
--- Ну то підеш працювати фінансовим консультантом для нашого міського голови….. – засміявся брат дівчини.
--- Олег, ну от що за жарти? Це серйозні речі. Я пропоную тобі скласти ЗНО, і вже по його результатах думати куди ж поступати. Але знаєш, яб і тобі ради поступити на економічний, адже економістів, а тим паче бухгалтерів потрібно було завжди, і за Совєтів, у тепер, і у майбутньому, он спитай Марічку чи вона не задоволена навчанням, та роботою у Лесі Іванівної.
--- Знаєш а мама діло каже, ти, йди на економічний, роботу ми, тобі знайдемо, ти собі там на 4-5 працюватимеш,і якщо захочеш підеш вчитись чи на якісь курси…
--- Але я не хочу сидіти тобі на голові… й бути як бідний родич. – крикнула дівчина й вибігла із хати.
--- Ярина, що за цирк… - скрикнув її брат Олег.
--- Олежик. Залиши сестру у спокої, вона посидить на ганку й прийде. Нехай все обдумає, а ти, краще, іди допоможи тітці, повісити штори на вікна.
--- Ох, дядьку, як із нею тяжко, вона зовсім мене не слухає. Каже ти, мені не мама, щоб нотації читати. Я скоро зійду із розуму з її чудацтвами, як не гуляє до світанку із подружками, то зависає у інтернеті із якимись гопніками, або клеїться до мого колєги, який деколи у нас ночує.
--- А до того, чий тато власник фармацевтичної компанії? – спитала пані Мирося.
--- Так, так. І самі розумієте, він взяв мене на роботу. Й як я йому тепер відмовлю у житлі. Яра нацепить на себе отакенне декольте й міні спідницю й ходить вертить задом… 
--- А друг що?
---  Що, що, каже мені, мов братан у тебе така симотна сестра,…
--- Ахаххх, ми, тут її хочемо дати десь вчитись. А вона ще заміж вискочить, - намагалась пожартувати Марічка й тут же себе зловила на думці, що воно так і може статись.
--- Ні я проти, щоб Яра зустрічалась із Дімою. То як ваш Ониськевич, тільки в 10 раз розпусніше.
--- Тоді, що робити? Треба щось придумати. Ти ж на всі вихідні тепер їздиш по усіх Західній Україні й дома не буваєш, а як вони закрутять роман. Яра ще зовсім дитина…
--- Я із нею поговорю, - сказала Параска Степанівна й пішла на двір до онуки.
Після розмови із бабусею Ярина перепросила, що повела себе не коректно й звісно що хоче йти вчитись, і те що її родичі пропонують економічний звісно що не погано, але поки ще є 2-а місяці на роздуми до ЗНО, вона буде думати. Дівчина бачила, як усі приймають їх із братом і звісно що подумала, якщо вже так склались обставини, то чому вона має йти проти своєї рідні. Тітка і дядько прийняли їх як рідних і в ні в чому не ставлять в різницю із Марічкою. 
По поверненню у Тернопіль Олег та Яра,  переїхали жити у однокімнатну квартиру, родичів їх батька. які виїхали у Чехію на постійне проживання, й поки що не хочуть продавати своє житло, а от двокімнатну квартиру майже у центрі Тернополя, брат із сестрою, вирішили здавати в оренду, й на ті кошти, послати вчитись Яринку. Звісно, що тітка Мирося часто їх провідувала й допомагала поратись із хатніми справами, щоб її племінники могли спокійно навчатись. Марічка на при великий жаль не мала такої розкоші, по 2рази на тиждень бачить із мамою, тому нехотячи, але ревнувала батьків до брата і сестри. 
Березень виявився доволі прохолодним місяцем. І Марічка, якось спілкуючись із Анею, яка забігла у магазин до мами, прохопилась, що її сестра зараз захворіла, через те, що у їх квартирі, централізоване опалення вже відключили. Аня, довго не думаючи, наказала подрузі взяти відгул і поїхати провідати сестру. І слава Господу Марі так і вчинила, адже усі побоювання Чайок справдились і їх Яринка почала зустрічатись із другом брата Дмитром, який хоч і був не поганий хлопцем і завжди при грошах, але не сприймав Яру, як кохану, а лише бавився почуттями дівчини, для своїх власних потреб. Яринка, вважала Марічку за подругу й розповіла про своє таємне кохання до Діми, а Марі знаючи, що то за фрукти той Діма, просто їй відповіла.
--- Ти не думай собі нічого такого й не ревнуй, бо я бачу як ти, його кохаєш, але минулої осені, коли Леся Іванівна відправила мене у Тернопіль і я 3 дні жила у вас, твій любий Дімчик, клеївся до мене.
--- То брехня, я тобі не вірю! Ти мені заздриш бо сама не маєш хлопця, а я молодша від тебе й вже планую весілля.
--- Яра, у мене є 4 смски від нього, ось прошу. Ця на день святого Валентина, а  ця на 8-ме березня…. Як для хлопця у якого є дівчина, це не порядно, таке виписувати сестрі коханої. Знаєш, Іван пані Лесі син, тоже не святенних, так як і твій братисько, але таке я не чула. Якщо вже ходять з якоюсь навіть 2-3 тижні, ну то не намагаються затягти у ліжко їх сестер.
--- Я не вірю він не може так вчинити…
Сказати, що Ярина плакала, то нічого не сказати. Дівчина розчарувавшись в першому коханні, лише і повторювала, що вона нікому непотрібна кругла сирота, й навіть брат її покине скоро й оженеться, й що їй тоді бідній робити.
--- О сестричко, я не знаю, - Марічка обійняла її й тут придумала як помститись Дмитру, - а хочеш ми його попустимо трохи, щоб знав, як тебе ображати.
--- Але він взяв брата на роботу, не хочу….
--- Памятаєш, як Софі, сохла за Іваном?
--- А це тут, до чого?
--- Вона все робила, щоб втертися до нього в довіру й  нічого, але  ходять чутки, що вони зустрічаються… Так ось до чого це я… Ми зробимо невеличкій піар, тобі… Так ти, казала, що якийсь твій однокласник, за тобою опадає…
--- Так, але мені з ним не цікаво, він нудний і зовсім не спонтанний.
--- А для чого тобі в стосунках, ще 1 людину, як ти? Пара має одне одного доповнювати, крім того, його тато пан Тарас, часто буває у селі в нашої бабусі, от і маєте спільні теми й інтереси. Просто тобі потрібно, як то кажуть, клином вибити клин. І щоб ти, довго не сумувала за покидьком Дмитром, почни зустрічатись із Андрієм. Хоча б спробуй.
--- Та що тут зустрічатись, як він хоче йти вчитись на священника до Львова. 
--- Ти смішна, ми ж вирішили, що ти теж йдеш вчитись до Львова, Олег переїде жити до Світлани, і цю квартиру ви, теж може здавати, бо татові родичі її вам подарували.
--- Так вуйко Петро оформив дарування на нас із братом, до речі нам із документами вуйко Тарас допомагав…
--- А ти, знаєш, що мама вуйка Тараса, раз питала у нашої баби?
--- Що?
--- Як там її майбутня невістка поживає… Баба розсміялась і подумала, що то про мене, бо у вуйка Тараса брата в Франківську є теж син, але ні то про тебе. Як виявилось, Андрій дуже тебе хвалив, що ти, така сильна й вольова, та ще й після такої трагедії і вчишся і допомагаєш братові… Одним словом парубок у тебе закоханий, а ти на якогось олуха повелась.
--- Ого, які пристрасті, а я їй не знала, що вже вийшла заміж… ахххх – жартувала Яринка. – знаєш, він і справді порядний хлопець, ну не зовсім святенник, як ти, кажеш, але з ним спокійно й якось затишно.
--- Я ж кажу, варят у стосунках має бути 1…
--- Марія Олегівна, ну що ви, таке на мене говорите…
--- Це жарти сестро… жарти….Якщо не хочеш мстити Дімі, бо Олег може втратити роботу, то можна його злегка провчити. Андрій щонеділі прислуговує священнику у нас в селі, я пропоную, тобі зараз понапиватися всіляких ліків, пропотіти і за сьогодні та завтра виздоровіти, й у неділю поїхати до бабусі. Зустрінетесь поговорите,  в школі, я так бачу ви, для того часу не маєте…
--- Марічка, які розмови, він дуже зосереджений на вступі у Семінарію.
--- Яра, а ти, аж зашарілася, о сестро, а ти, мабуть щось таки і відчуваєш до Андрія…
---  Чесно кажучи я не знаю, можливо якусь повагу й приязнь, але я в нього не закохана.
--- Велика проблема… Нічого страшного, взнаєш його краще й вирішиш чи він тобі підходить от тоді  і закохаєшся.
--- А як ти, кажеш, щоб я помстилась Дімі?
--- Фото все за тебе зроблять. У неділю собі погуляєте із Андрієм і напишеш декілька слів, що мовляв відкрила цю людину із іншого боку й таки вдячна долі за такого друга. А Дімич, хоч і не кохає тебе. Але все ж отримавши відкоша й зазнавши фіаско, почуватиметься не дуже добре, а Олег йому може сказати, що то все наша бабуся, тебе сватає до того хлопця й ти, щоб їй догодити почала із ним дружити, не зустрічатись а дружити. Мовляв що тут такого, Ярина дружить із Андрієм, у неї ж не має хлопця. Діма звісно що змовчить, а Олег вдасть, що не вкурсі, що ти, так помстилась його другові. Так і ти його пошлеш, і Олег роботу не втратить.
--- Крім того Дімочка й не думав казати Олегу, що ми, ходили на побачення й так дальше…
--- Що означає і так дальше? У вас щось із ним було?
--- Ти знаєш, із ним нічого, хоча чесно признаюсь, що із минулим хлопцем ми… але не хвилюйся ми вжили всіх потрібних заходів.
--- Ох, Яруся, …
--- Ох, Маруся, таке воно життя. Але знаєш я б і дальше із ним ходила, якби не Діма, який закрутив мені голову…
За деякий час все сталось як і запланувала Марічка, Ярина та Андрій почали всерйоз зустрічатись, а сама Марічка, будучи в курсі роману Ані із одним гопніком, намагалась переконати подругу, що їй такого щастя не треба, але Аня на відмінно від Ярини не послухала Марічку й все ж розвивала ці неблагонадійні відносини…