Розділ 17: «Юсуфе, розкажи мені про матір», або для матерів ми завжди діти.

Розділ 17. «Юсуфе, розкажи мені про матір», або для матерів ми завжди діти.

По відльоті турецької делегації із Львова, Іван дізнався, що Оля чекає на дитину. Чоловік був шокований й навіть пропонував, все владнати, але Оля, вперлася мовляв, нічого не вийде, я народжу цю дитину і все тут. А коли молодий Ониськевич, перебісився днів зо 3, він перш за все серйозно й відверто поговорив про свої відносини із Софією. Перспектива, стати для дитини  коханого, мачухою, не дуже була до душі дівчині. Принаймні Іван мав так думати, адже його наречена, вирішила схитрити й поки що потримати юнака на відстані від себе. Дівчина хотіла побачити чи Іван зійдеться із Олею, чи буде її завойовувати, адже як не крути, хлопець, доволі легко збудував стосунки із Софією, яка кохаючи його, просто забула бути норовливою, й так швидко поринула у романтичні зустрічі із коханим що той і не встиг по справжньому завоювати серце дівчини. От і зараз, Софі вирішила відмотати декілька кроків у їх стосунках на зад і таки показати коханому свій характер. Для більшого ефекту її плану, вона, звинувачувала Івана у усіх можливих смертних гріхах, адже такого болю й розчарування білява німфа, не могла очікувати.
---Я тоді був п’яним й ще й думав, що ти, пліткуєш про мене із Анею. Розказуєш про все що між нами відбувалось. Та і мама наполягає на нашому весіллі, мовляв, годі дівчині голову морочити.
---Я нічого й ніколи не казала Ані! Я захищала тебе перед нею. Коли вона мені казала, що ти бабій й гультяй, але твоя сестра не помилилась. А Леся Іванівна, моя хрещена мама, і їй з одного боку не приємно, що ти себе поводиш зі мною, як із рештою твоїх дівчат. Але я не вони. Я Софія Ємець! Ти маєш мене поважати, а не вважати за непотріб.
--- Ти ще й на неї ображена. Я знаю! Але насправді Аня завжди стояла за тебе горою. У мене таке враження було, що вона твоя рідна сестра, настільки їй боляче через мої вчинки. Я кохаю лише тебе. Щиро по-справжньому кохаю. Ти бачиш, що я кажу правду. – Іван взяв її за руку й з винуватим виглядом заглянув у ніжні й такі рідні очі Софії.
--- І що тепер? Коли ваше весілля із Олею? – мимоволі спитала дівчина вихопивши свою руку із його руки, й наче сказала поглядом, «не роби так більше!»
--- Софі, яке весілля. Ти моя наречена!Я їй пропонував позбутися від дитини й забути про все як страшний сон, але та стерва вдає турботливу матусю. Я мрію про нашу із тобою сімю, й розпилятися на якихось там стерв, що полюють за грошима моєї сімї, я не збираюся.
--- Ну ти й покидьок, - розчаровано промовила Софі.
--- Я заради тебе це зробив, ти ж мачухою не захочеш бути для маляти. 
--- А ДИТИНА ТУТ ДО ЧОГО? ВОНА НЕ ВИННА!  Я не хочу тебе слухати. Ти лише шукаєш на кого б це скинути твоє безглузде рішення. Знаєш мені жаль Олю, не пощастило їй з тобою. Та і мені теж. – Софі встала із за столика, де вони разом із Іваном сиділи.
--- Що мені зробити, щоб ти, мені пробачила, - раптом спитав Іван.
Як виявилось, дівчина не була готова до гіркої правди, й від злості, викинула заручальний перстень, який їй подарував Іван, йому просто в обличчя. Останньою фразою, від скривдженої дівчини було.
--- Забудь мене, якщо ти, коли мене кохав, то забудь і будь щасливий із своєю Олею та вашою дитиною. Не хочу тебе, ні чути, ні бачити. Й запам’ятай. ДИТИНА НІВЧОМУ НЕ ВИННА! Тому йди й піклуйся про її матір. 
Іван був розбитий, адже із авантюри й гри у кохання, він закохався у Софію із головою. Чоловік зривав свою злість здебільшого на Ользі, й молодиця попросила про зустріч із його матір`ю., бо бачила що таке спілкування із потенційним батьком навіть якщо це його дитина. її дитини, не приносить ні їй, ні маляті користі. Леся Іванівна, була розгублена від наглості жінки, вагітність якої зруйнувала заручини її сина та багатої майбутньої невістки. Сівши поряд із Іваном, Оля, лише сказала, що не впевнена у тому, хто ж насправді батько її майбутньої дитини, адже на передодні, тої вечірки, на якій вона була із Іваном, дівчина розійшлась із хлопцем. А також додала, що не планує таким чином оженити на собі Івана,  Вона лише, хоче, щоб Леся Іванівна взяла її на роботу, офіційно й виплатила їй декретні та і щоб робоче місце за нею збереглось,, поки вона буде у відпустці по догляду за дитиною. Леся Іванівна, заявила, що не білими нитками шита й не зробить цього, бо вже занадто Олька розперезалась та ще й не відомо для чого їй помагати дівчині, яка не знає від кого її дитина. Майбутня матуся пішла у ва-банк, як то кажуть й заявила, що вже є якийсь новомодний інноваційний спосіб дізнатись по ДНК, хто ж батько дитини  й вона дасть згоду на такий аналіз, лише б самій бути впевненій, бо якщо батько Ігор, то вона віддасть маля на всиновлення, адже із дому її вигнала мама й їй  зовсім не має куди йти. Або ж вчинить ще по іншому, і розкаже знайомому журналісту, що багатії Ониськевичі, відмовляються від дитини, яка нівчому не винна. Тобто, Оля дала їм обом зрозуміти, що скандал, їм забезпечений, якщо вони не підуть їй на зустріч. Іван заявив, що здоров`я дитини є важливіше, й звісно, що треба почекати вже до народження крихітки. Це так у нього прокидались батьківські почуття до майбутньої дитини. Й Леся Іванівна підтримала сина, адже тест на батьківство, у ненародженої дитини може викликати великі проблеми із здоров`ям та і врешті-решті жінці стало жаль дівчину, яка на цьому світі залишилась сам-на-сам із своїми клопотами.  Аня участі в обговоренні долі її майбутньої племінниці участі не брала, адже нібито дбала про дружбу із Софією. Але все було не так. Макс, якого Женя Ємець, так накрутила по відношенню до цієї ситуації із вагітністю її вже колишнього майбутнього зятя, що той настрополював маленькими дозами Аню у руслі, якщо дитина Івана, то у твоїх батьків буде від брата спадкоємиця й вони всіляко допомагатимуть і Олі та ще й можливо Софія і Іван помиряться то у них теж будуть свої діти, тай зараз її мама всіляко намагатиметься помирити Івана та Софію, а от проблеми Ані їй далеко у носі. За декілька таких розмов Аня стала параноїком й думала, що може лише покладатися на Макса, якому із сторони більше видніше, ніж їй у її колі  Макс, поволі розумів, що психологічно його «кохана» вже зламана, треба ще трішки почекати й вона зірветься остаточно.
А от Марічка, почувала себе на сьому небі від щастя. Після підписання угоди про партнерство, Леся Іванівна запропонувала дівчині, під брендом “West Rose”, продавати й вироби дівчини не чекаючи узгодження із керівництвом бренду Кара-оглу. Так за деякий час у Львові знали Марічку, як молодого дизайнера прикрас й часто робили великі замовлення. Марічка добре знала, що Макс накручує Аню, бо сама мимоволі стала світком їх розмови у кафешці ТЦ, де є головний магазин Ониськевичів. Подрузі не сподобалось те що цей хлопець пхає носа у родинні відносини її подруги, адже вона собі такого не позволяла, хоча добре знала усіх фігурантів цього конфлікту. 
---О і ви, тут, а от йду слухаю музику у телефоні й не помічаю нікого навкруги, мало не збила із ніг, он ту жінку, що так косо дивиться у наш бік.
--- Треба бути уважнішою. – заявив Макс.
--- Та треба, але у мене така чудова ідея народилась, що я змушена вкрасти Аню й поговорити із нею.
---- Ти, чого, у мене не має таємниць від мого хлопця.
--- Аня, а якщо моя ідея смішна. Макс подумає, що у тебе навіть нормальної подруги не має, лише одні кар’єристки й романтичні мрійниці.  
--- Але ж вона і смішна й сором’язлива…. Добре любий, я піду порозмовляю із цією панею, а тебе потім наберу.
Макс, палко мало не із дикістю поцілував Аню й пішов собі геть.
--- Оце так і вияв почуттів. Хижак… - засміялась Аня.
--- Тобі із ним весело, як я бачу.
--- О не те слово. Так то що у тебе за ідея….?

У Стамбулі, Джемаль, поволі сходив з розуму, від того, що його донька оселилась у брата й туди ж після лікарні забрали Ясмін. У родинному маєтку молодшого Караоглу. вся сім`я обговорювала той факт, що дідусь таки мав зробити новий заповіт.
--- Я не впевнена, але є 1 адвокат, до якого якось я їздила із татом, коли дідусь вже хворів, може він щось знає? – говорила Сельма, яка перейшла на бік Алі та Айше.
--- Це лише здогадки, але донька права. Та і Алі знайшов його офіс. І ми таки впевнені, що вони із Джемалем, крутять вже з років 5-7 якісь справи, то чому він не міг попросити друга допомогти із заповітом. – говорила Ясмін, сліпе кохання якої вже закінчилось і вона не могла допустити того, щоб її родина, тобто усі окрім Джемаля, стали банкрутами, а це означало, що її донька не завершить навчання, та й з чого оплачувати всілякі курси, для кращого засвоєння бізнесу й дизайнерських навиків Сельми, адже Джемаль не поспішав виділяти кошти на хобі доньки, як це робив Селім по відношенню до своїх дітей.
--- Цей адвокат, прилітає завтра у Стамбул, а на післязавтра у нього запланована зустріч із одним клієнтом, але той не приїде на неї. Я вдруге спробою із ним поговорити. – сказав Селім-бей.
--- Я досі в шоці. Після того, як дядько намагався підкупити мого Явуза. Та що він собі дозволяє. Компромат, на нас збирає… але для чого? – голосила Айшенур, ница пропозиція її дядька, призвела до сварки між батьками її нареченого та її родиною. – Мені так соромно перед свекрухою, що навіть не знаю, як дивитимусь їй у очі.
--- Таки так. Вони думають, що ми, якісь ідіоти… - сказав Алі, - ми ж вже привикли до циркових номерів від нашого дядечка, а от чужі люди думають, що ми всі такі.
--- Джемаль, сказав на раді директорів, що я копаю під нього й не довіряю його керівним здібностям. Мовляв, я згуртував всю родину навколо себе, й намагаюсь його скинути із посади.
--- Селіме, ми, всі чули, як тато, казав, що позбавить Джемаля спадку й вже готує новий заповіт, а Алі-Кемаль, таки був володарем слова, як сказав так і було! – роздумувала Ясмін, - Я вірю у те, що десь таки є нова версія заповіту, у якій моєму чоловікові залишили лише бублик, і то в кращому випадку. Занадто суворо вже поводився тато із Джемалем, щоб залишити йому головний пакет акцій. Я не вірю. 
--- Та і коханку треба за щось утримувати, - додала Сельма, яка вже не слідкувала за тим що і при кому говорить на батька.
--- Доню! Він твій батько. Виявляй повагу. – повчала дівчину Ясмін.
--- Лише із-за любові до вас мамо, я старатимусь контролювати свої емоції. 
--- До речі, після цієї ситуації із Явузом, він порадив нам найняти детектива й контролювати нашого Джемаля. Хоча потім і  вибачався за грубі слова, але тут він правий. Давайте наймемо, детектива чи ще когось і нехай шукає не новий заповіт, а причину, чому дідусь, останні декілька років, зневажав дядька. Тут щось явно серйозне! – запропонував Алі.
--- Я не знаю, й до кого звернутися, щоб ця людина була надійною. Треба порадитись із Юналом.
Поки вся рідня думала, як знайти докази проти Джемаля, той дуже радів, коли дізнався новини, які йому приніс Юсуф.
Джемаль владно сидів у своєму робочому кабінеті, на шкіряному кріслі й аж прицмокував від задоволення.
--- Та ж тут, різниця у 10 000 лір, та ще й постачальних тканих, зараз банкрот. Ми їм не сплатили всю суму відразу.
--- Але тут у контракті сказано, погашення на протязі 21 дня.
--- Але вони вже тоді знали, що будуть банкротами, й просто могли вимагати негайної оплати, адже для них розбивати суму на частини не вигідно. Алі звісно, молодець, що уклав правильну угоду, але цей документ призвів до краху підприємства, яке могло ще жевріти. Дякую Юсуфе за цінну інформацію, я подумаю, як мені її використати. 
--- Той факт що пан Алі, не провіряє, досконало постачальників, не є хорошим, бо мало хто захоче наживитись на доброті душевній нашого молодого шефа, - відповів Юсуф.
--- Ти просто геній! Таку хорошу підкинув ідею. Посидь у вітальні, я тебе зараз покличу, - промовив Джемаль й заходився щось шукати у своєму сейфі.
Юсув не в перше був у цьому будинку, але саме сьогодні, той день, який змінить його життя. 
По сходах із великою корзиною, одягу спускалась домашня працівниця Джемаля – Зулейка. Жінка похитнулась, невдало ставши ногою на сходинку та впустила корзину. Юсуф підбіг до неї й допоміг підняти її.
--- Ви не вдарились?
--- Ні юначе, все добре, дякую за допомогу. – промовила вона.
--- Куди це віднести? Я віднесу, а ви присядьте і випийте склянку води.
--- Я сама все зроблю.
--- Я наполягаю, шеф, як дізнається, що я вам не допоміг, то розсердиться.
--- Ну гаразд я посиджу. Дякую за турботу.
Юсуф налив старенькій склянку води, й хотів вже йти віднести корзину із одягом, адже він пообіцяв пані допомогти, але у хлопця задзвенів телефон. Усмішка так і засяяла на його обличчі. 
--- Сестро, як ти, - піднявши слухавку промовив юнак. – я такий радий, що ти, зателефонувала, але я зараз в дома в пана Джемаля й чекаю на його доручення, тому довго говорити не можу.
--- Брате, - почулось по той бік слухавки, - я лише телефоную до тебе, щоб дізнатись, коли у тебе відпустка, ти ж мені обіцяв, що її ми разом проведемо. Не забудь поговорити із твоїм шефом. Цілую.
--- Слухайся тітку, скоро побачимось, я тебе дуже люблю.  
Юсуф поклав телефон екраном догори, й ще дальше усміхався. Зулейка глянула на телефон і побачила на екрані, фото дівчинки років під 15 і спитала у юнака.
--- СЕСТРА?
--- О так, моя гордість, зараз хворіє. Я за нею дуже скучаю.
--- Моїй онучці зараз 14, зять із дочкою, дуже переживають, що із неї виросте. Не слухається зовсім. Хоча як я її щось прошу, то слухає.
--- До дітей потрібний мати підхід. 
--- О так, я для неї авторитет. Хоч і можу не працювати, але працюю. 
Зулейка, вирішила похвалитись незнайомцю, який часто бував у цьому домі, своїми онуками й їх успіхами, адже щоразу юнак був привітним, а тепер вона завдячує йому, своїм здоров`ям.
--- От це мій молодший онук, здобув перемогу у конкурсі малюнків, а середущий, поїхав на олімпіаду із фізики й привіз 1 місце.
--- Ого, то вони у вас розумні. Так, а це моя люба сестричка, цього року на Новий рік, разом проводили час.
Обмінюючись фото й розповідями про наболіле Зулейка помітила на шиї сестри Юсуфа, знайомий для її ока кулон.
--- Який гарний кулон, мабуть ти, для сестри грошей не шкодуєш. – хитромудро запитала старенька.
--- Тубі, кулон дістався у спадок після смерті нашої мами. Я стараюсь, допомагати тітці у вихованні сестри. Але дуже сумую в далі від родини. Хоча якщо рахувати, що я маю роботу й твердо стою на ногах, то те  що я вдалі від сестрички, мене не так засмучує.
--- Юсуф? Ти той Юсуф? – схвильовано промовила старенька, - Ти син Букет?
--- Аааа,  як? Звідки? Ви знали маму?
--- Це довга історія, але добре що я тебе зустріла, ще поговоримо, я маю йти працювати. – Зулейа швидко пішла на кухню, неначе втікала від розмови із хлопцем.
«Дивна, вона якась?  Але нехай йде працювати, бо пан Джемаль, не любить як працівники не виконують своєї роботи. Колись поговоримо, бо таки цікаво, звідки ж вона знала маму. Може вона родичка мого батька, що так швидко втекла від мене? Ох мамо, ви нічого так і не розказали про батька.»
Довгі 4 дні до наступної зустрічі Зулейки та Юсуфа, старенька пригадувала, як же ж підло вчинив Джемаль із своєю першою коханою. По правді кажучи, як тільки Джемаль оженився на Ясмін і прогнав із будинку, Букет, яка працювала у нього домашнім секретарем, Зулейці, заборонено було у голос говорити про стосунки Джемаля та юної красуні. Шеф сказав жінці, що у цьому будинку є власниця й це Ясмін, а так як Зулейка довго працює у нього то він її не звільнить, лише за умови, повного розриву будь-яких  дружніх чи привітних стосунків із Букет. Зулейка все ж потай спілкувалась із Букет й знала, де вона живе. Якось посварившись із Ясмін, Джемаль, випросив адресу Букет у Зулейки. Після цієї чорної ночі у житті Букет, Зулейка лише 1 раз у своєму житті згадувала про Букет. Саме тоді коли старий Алі-Кемаль, допитував стареньку чи правда те, що його любий Джемаль має по 3-4 коханки в рік.  Зулейка мовчки кивнула, але намагаючись виправдати ефенді, додала, що все почалось після зникнення першого кохання пана Джемаля – Букет. Майже за рік, старий Караоглу відкрив фонд для допомоги бідним сім`ям. Довгі 12 років, дідусь, шукав підходу до серця його 1 онука Юсуфа, мати якого Букет, ніяк не хотіла визнавати, що хлопчина таки із роду Караоглу. Але Алі-ефенді, потайки зробив тест ДНК, який і підтвердив, що юнак син Джемаля. Старенький, просив Зулейку, налагодити стосунки із Букет, але коли пані робітниця дізналась чому Букет втекла із Стамбулу, то не витримала й все розповіла Алі-Кемалю. Батько Джемаля не йняв віри у те, що його син, його плоть і кров, здатен на такий ниций вчинок. Усі ці роки від тоді коли Зулейка взнала, що зробив із Букет Джемаль, жінка трималась на відстані від Джемаля. У її обов’язки входило, дбати про Ясмін та Сельму, такою була воля старого Караоглу, адже дружина й донька,  із великою любов`ю ставились до Джемаля. 
Юсуф, прийшов раніше ніж зазвичай, щоб таки розпитати пані, звідки ж вона знає його матір. Зулейка не мала на меті розкривати юнакові, правду про ніч його зачаття, але як виявилось він все знав, лише не відав, хто ж був тим чоловіком, який закохав його матір у себе, а потім, розтоптав її гідність і чесне ім`я.
--- Я не знаю, хто був той чоловік, мати нічого про нього не розказувала.
--- Синку, Юсуфе, тобі не боляче згадувати про це? – із турботою запитала Зулейка.
--- Тітко, я знав, що мама мала 1 подругу у Стамбулі, яку звали Зулейке, після смерті мами я і не сподівався, що зустріну вас. Мені боляче, згадувати про страждання моєї мами, але я маю думати про те щоб така доля не спіткала мою сестру. Дякуючи пану Джемалю, я заберу її з наступного року до міста у ліцей й не переживатиму, що якийсь негідних скористається нею, як це зробив мій тато.
--- То ти й справді все знаєш… Ох дитино, моя бідолашна. – Зулейка обійняла хлопця наче рідну дитину й сильно розплакалась.
--- Тітко, я вас прошу, заради мене не плачте….
--- Синку це я винна у тому, що сталось…
--- Ви?
Зулейка глянула у очі юнака й замовкла. Юсуф був розлючений на батька тому міг і вбити його, а їй цього не хотілось, бо для чого із-за такої сволоти, як Джемаль, псувати своє молоде життя й гнити у тюрмі за вбивство.
--- Треба було відразу відправити Букет із Стамбулу, я знала, що той чоловік так просто її не відпустить. Але що я тоді могла зробити? Твоя мама кохала його, а він її, принаймні так мені здавалось із її розповідей. Як тобі було років 10-11, я намагалась зв’язатись із Букет, але вона сказала, що спілкування зі мною нагадує їй, те як її скривдив її 1 коханий. Тому вона більше ніколи не хоче чути мого голосу.
--- Мама, як чула Стамбул, то аж здригалась. Їй часто снились жахітливі сновидіння. Я так і дізнався, що сталось. Якось сестра хворіла й мама сама підчепила грип, й у лихоманці, розкрилась правда. Лише я не знаю хто цей Джеляль… Здається так звуть мого батька. Ох якби я його зустрів, він би пішов із цього світу.
---- Так і я знаю лише імя. Але чомусь думала, що його звали Джафером. – Зулейка намагалась заплутати Юсуфа, адже імена Джемаль і Джеляль, як не крути а таки схожі, й юнак поволі наближався до правди.
--- Тітко, може у вас є якісь листи чи ще щось пов’язане із мамою. Я б вас просив, пошукати й поділитись хорошими й теплими спогадами, про найкращу маму у світі.
--- Синку, я спробую щось знайти, а ти, мені розкажи як ви, жили, як ти почав працювати у Алі-Кемаля, як там сестра, ми ж не чужі люди, твоя мати мені була, як донька, а ти мені наче онук. У тебе ж не має бабусі? – на ці слова старенької Юсуф заперечливо кивнув, - та як це?
--- Ви кажете, що моя мати вам, як донька, то ви мені як бабуся…
--- Ой янголятко, який же ж ти, добродушний, - старенька обійняла молодика й усміхнулась. – то тепер у мене прибавилось двоє онуків. Юсуф і Тубочка. Я щаслива.
--- Ханим, – поважно продовжив розмовляти Юсуф., - то де ж це пан Джемаль? Я на нього чекаю вже близько години.
--- Він поїхав у справах, а тобі наказав почекати поки не повернеться й залишив ось цю теку. 
А Джемаль, якраз сидів в розкішному ресторані й чекав на дочку.
--- Татку, доброго дня. – сказала Сельма, підійшовши до столика, за яким сидів Джемаль.
--- Дочко, а ти, навчилась не спізнюватись… - в`їдливо промовив той.
--- Ох тату, тату… Жартувати ви не відучились. 
--- То чому ти, просила про зустріч? Що Селім-ефенді вас виганяє?
--- Та ні, що ви. Дядько дуже добрий до нас, але то не наш дім. У дома поруч із вами нам буде найкраще.
--- Дочко, сідай – змякшливо промовив Джемль, - На ногах правди не має…
--- Тату, я знаю, що ви з мамою посварились, мабуть до кінця ваших днів, але у вас є я. і я докладу всіх зусиль щоб ми стали великою родиною.
--- Дочко я не знаю чи з цього щось вийде. Буду відвертий із тобою, я вже 3 роки маю стосунки із іншою жінкою, яку кохаю, але і твою маму не хотів ображати, як не як а ми прожили багато років разом. Я відчуваю велику провину перед моїми двома коханнями. Перед твоєю мамою, бо у нас спільне минуле, яке не в кожного є  й ще тому, що через свою постійну зайнятість я віддалився від сімї й закохався у іншу. Вірніше піддався на чари, тої жінки. Я їх обох мучу, Ясю не можу покинути, бо і її люблю, по своєму, але люблю, й ту іншу, хоч рідко але бачу… Це не якась там інтрижка, але я нічого не можу зробити.  – Джемаль знову намагався, запудрити мізки дочці своєю казочкою, по його велике кохання до Ясмін, якому заважає інше велике почуття. Він добре розумів, що спільні інтереси дружини й брата, для нього не є вигідними й попри все намагався віддалити Ясмін і Сельму від дружніх стосунків із родиною брата.
--- Татку, ти вже мені про це казав, перед моїм відльотом до Берліна. Але ми обоє зараз потрібні мамі. Ти це розумієш? Вона через кохання до тебе мало не пішла на той світ. Так сильно тебе кохає. А ти не знаєш кого тобі обрати. От скажи, та інша здатна на такі вчинки, щоб доказати своє кохання.
--- Така ж смілива й відчайдушна, як і твоя мама, тому і кохаю її.
--- Я тобі обіцяла вивчитись на економіста й я своє слово тримаю. Осінню, здаватиму  сесію екстерном, щоб до березня мати диплом.
--- Я не розумію для чого ти так поспішаєш?
--- А що нехай імена Алі-Онура та Айшенур красуються у таблоїдах. Чи ти думаєш, що я не гідна стати твоєю наступницею?
--- Про це зарано говорити.
---- Можливо й зарано, але мої брат із сестрою мають практичні навики керування справами холдингу, а я вічним студентом не хочу бути. Тому, дуже тебе прошу, розглянь ось ці 5 буклетів про курси модельєрів у Берліні. Звісно я не покину навчання  й не подамся у Париж, тому підшукала альтернативу  у Німеччині. Для початку підійде.
--- Донечко, моя розумнице. – Джемаль і справді надзвичайно любив дочку, й тому виконував будь-які її примхи, але якщо в минулому, Сельма дозволяла маніпулювати її почуттями, то зараз  мала на меті, домогтися зиску добротою й лестощами, які так полюбляв Джемаль. – то коли ви з мамою переїдете від дядька?
--- Мабуть завтра. Я не можу жити під одним дахом із людиною, яка намагається тебе скинути із крісла голови компанії. 
--- Селім, мені клянеться, що він і не думав про таке.
--- Татку, дядько Селім ні при чому! Це все Алі-Онур. Він навіть із Галдуном помирився, аби тебе позлити.
--- Про це я знаю. Але не переживай. У мене все під контролем. – хоч Джемаль і довіряв дочці, але все ж приховав, що має шпигуна в оточенні Галдуна. – Вони так побилися, що я думав, що то навіки ворожнеча між ними, але от дивина, зараз на теніс разом ходять.
--- Алі вчора проговорився, що зараз коли він кохає іншу йому якось все одно, що Лейла проміняла його на Галдуна.
--- А у кого закохався твій брат знаєш?
--- Ні! Імя своєї нової пасії, брат вдало маскує. Але якщо ви, хочете то я спробую дізнатися.
--- Я не смію у тебе таке просити. Ти моя дочка, а не детектив. Крім того може й не має ніякої дівчини, а це так було сказано, щоб ти, передала мені. 
--- Я або ж мама. Бо як не крути, а Алі добре розуміє, що рано чи пізно ви помиритесь. Вони ж не знають те що знаю я. А лише здогадуються і то зі слів мами, що ви, могли спеціально таке придумати, щоб побачити чи ревнуватиме вона вас.
--- Твоя мама ще й виправдовує мене перед братом?
--- Ні вони із Джансу-Ханим, якось говорили й я краєм вуха почула, як мама казала, що не факт, щодо твоєї коханки, адже у тебе якісь проблеми на роботі були довший час, а вона тебе лише діставала своїми докорами, от ти і зірвався… Але таточку я тебе благаю заради мене. Ще раз добре подумай хто для тебе важливіший, мама чи та інша жінка. Я не хочу, щоб ти робив боляче комусь, але я ваша донька й звісно що прагнутиму вас помирити.
--- Добре, я обіцяю подумати. Я вже маю їхати, а ти посидь тут і попоїш, як слід, Офіціанте, покличте управляючого.
--- Та я теж поїду.
---  Ти голодна! Я чую, як у тебе живіт бурчить! Ми ж відверто говоримо, тому і ти мене маєш послухати. А я тебе прошу попоїсти.
---Так ефенді, я вас слухаю, - промовив управляючий підійшовши до столика.
--- Дорогий, це моя дочка,  Сельма. Я тобі розповідав про неї. Принеси для неї вашу фірмову страву, й велику порцію ось цього салату. Все запиши на мій рахунок, я в кінці місяця розрахуюсь.
--- Джемаль-бей, я все зроблю, як ви наказали. Смачного вам, зараз  за 10 хвилин, принесу вашій Султані, одну популярну закуску із баклажана,   а основну страву трішки згодом.
--- Дякую друже. Дочко я поїхав. Чекатиму на вас із матір’ю у дома.
--- Добре татку. Їдьте обережно. – турботливо промовила Сельма. – Ефенді можна вас, - звернулась вона до управляючого,
--- Так я вас слухаю.
---  Мені будь-ласка, до закуски принесіть ще сиру й свіжого хлібу й оливок, але лише свіжих. Й замість отого салату, я б хотіла ось цей і ось цю рибу із овочами, а ще запакуйте мені із вашої пекарні, гарного пирога із вишнями чи абрикосами.
--- Усе зробимо.
--- Але пиріг, щоб був теплий, то дайте дорожчого пакунка. А і звісно що каву по-турецьки. Коли вже попоїм не хай мені принесуть. А коли подасте каву, то підготуйте мій пиріг.
--- Сельмо-ефенді, ми все зробимо як ви накажете. Смачного вам.
--- Дякую.
Теплий вітерець, крізь відчинені вікна, дбайливо, розносив пахощі по усьому ресторану. Сельма, відчувала п’янкий аромат квітів, що росли біля ресторан в перемішку із неймовірної смакоти ароматами, які долинали до дівчини із кухні. Все тут їй було миле. Адже як кажуть, у дома й стіни лікують, а вона що день відчувала, що Стамбул це її домівка, яка ніжним серпанком огортає її серце, й в далині від її рідної країни, лише спогади про улюблені місця дають їй наснагу, бути так далеко від дому. Сельма сиділа у цьому розкішному ресторані й міркувала собі, що вона має повне право тринькати гроші батька, адже його коханка це робить із при великою насолодою, а у неї його дочки, на родинні кошти прав більше. 
--- Ось ваші страви, - принісши їжу промовив адміністратор ресторану.
--- Ой ви, знаєте, я б вас просила приготувати 10 порцій вашого коронного кебабу із баранини із запеченими баклажанами. Це мені також запакуйте із собою. І мабуть я ще у вас попрошу зробити 1 пиріг і ще якогось печива  грам 700. 
--- Добре усе буде готово, але за хвилин 40-50.
--- Я нікуди не спішу. Принаймні маю ще 1,5 години, до ділової зустрічі. Але я б вас просила чим по швидше приготувати моє замовлення. Максимум я можу почекати 40 хвилин. Зараз якраз час-пік, то щоб я не спізнилась, піднатужтесь і ви.
--- Добре, я  особисто допоможу нашому шеф-кухарю із вашим замовленням, якщо щось потрібно скажете ось цьому юнакові. Емре, підійди сюди. Слухай уважно, якщо пані Сельма щось захоче, ти, маєш не гаючи ні секунди виконати її замовлення. 
--- Слухаюсь! Можу я обслужити он того пана? Це буквально хвилин 10.
--- Хлопче, йди працюй. Я не затримую тебе, 10 хвилин я почекаю. – гордовито відповіла дівчина.
Юнак сумирно вклонив голову перед цією панною й пішов обслуговувати постійного клієнта, який залишав великі чайові хлопцеві. А Сельма, замість того щоб їсти, так пильно вдивлялась у рухи юнака, що аж впустила виделку із рук. «Ох, і що це зі мною?» Юнак помітив, що в дівчини впав столовий прибор, і відразу ж, приніс їй іншу виделку, а ту підняв.
--- Дякую вам. – ніжною усмішкою наповнилось обличчя Сельми, й вона якось зніяковіло поглянула на хлопця.
--- Можливо ви, ще чогось бажаєте?
--- Ні-ні, йди працюй, не відволікатиму.
--- Дякую вам. – холодно відповів юнак і пішов по своїх справах.
Сельма, взяла себе у руки й продовжила трапезу. Хоча відчуття того що їй просто необхідно ще хоча б раз в житті прийти у цей ресторан, не покидало дівчину. ні на мить. 
Взявши пакунки із їжею, Сельма зрозуміла, що їй таки не дуже зручно нести ще й діловий портфель у якому лежав ноутбук.
--- Емре-ефенді, чи б не були ви, такі ласкаві, допомогти мені сісти у таксі? – ласкаво запитала дівчина.
---  Так звісно. – хлопець не дуже радів тому, що ця поважна й розпещена дівиця, проявляє до нього знаки уваги.
А Сельмі і справді споловся цей хлопчина, й вона намагалась якось  достукатись до його серця. Але пускання бісиків у сторону працьовитого юнака, не дали бажаного результату. Ох і розсердилась вона на нього. «Та як ти, смієш ігнорувати мої знаки уваги!», розлючено міркувала дівчина.
--- Неси обережніше, - змінивши свій тон із ласкавого на  суворий промовила панна.
Емре йшов мовчки поруч із розкішною дівчиною й навіть не дивився на те, як вона граційно й спокусливо не йде, а пливе по ресторану. За свою довгу кар’єру молодий чоловік бачив багатьох красунечок, які хотіли від нього уваги, але він, і не думав крути романів із клієнтами ресторану де працює. По-перше, як дізнався б шеф, то він би цьому не дуже зрадів тай вигнав хлопця із роботи, а по – друге, у Емре вже була дівчина із якою він планував весілля, тому якась там любовна пригода на стороні, не приваблювала юнака.
Сельма сівши у таксі, поманила хлопця рукою.
--- Ось візьми. – й вона простягнула до хлопця 5 євро. – Це за те що допоміг із пакунками. 
--- Сельмо-Ханим, вельми вдячний. Приїжджайте до нас ще. Будемо раді вас бачити. – взявши гроші промовив Емре.
--- Ох, не кажи мені Ханим. Я ж не якась там поважна дама. Ми одного віку.
--- Як накажете, пані. – й хлопець собі усміхнувся на знак згоди,  що вони таки одного віку.
--- Зачиняй дверцята. Па – Сельма на останок хитро глянула на юнака та ще й підморгнула йому.
--- Пані, куди вас вести? – поцікавився водій таксі.
--- Знаєте де головний офіс бренду Кара-оглу?
--- Так знаю, це не так далеко, за 3 квартали звідси.
--- Так, так. Правильно. Мені саме у офіс. Якщо можна розверніть авто й проїдьте трішки назад, а там звернете на право, краще тут об`їхати, а ніж їхати через 2 мости. Зараз такі затори, що я не встигну.
--- Як накажете. – буркнув водій, адже дівчина поводила себе так, наче він не знає дороги.
--- Ви не ображайтесь, просто я везу дядькові обід, й хочу щоб страва була ще гарячою.
--- Чого ж ви, відразу не сказали про обід? -  засміявся водій, який вже їхав тим шляхом на який вказала Сельма. – це все змінює. Мені би таку турботливу племінницю.
--- Ефенді, але ж ви і жартівник.  
Таксист швидко довіз дівчину до місця призначення за що отримав щедрі чайові й був дуже задоволений такою клієнткою. У офісі Кара-оглу, якраз тривала своєрідна нарада якою керували Селім-бей та Джафер-бей. Сельму у принципі не дуже то і знали у офісі, але вона точно знала, як потрапити на нараду, так щоб дядько був здивованим. Дівчина не чекаючи поки розійдуться усі працівники, постукала у двері конференц-залу й очікувала коли до неї хтось вийде. 
--- Слухаю вас – промовила одна із працівниць холдингу, яка і зустріла Сельму на коридорі.
---- Доброго дня. Скажіть а нарада ще триває?
--- Вже хвилин 10 як завершилась. У залі лише керуючі відділом продаж із Бурси та Ізміру.
--- О то дядько Кемаль та Енгін тут… Вав. Як вчасно я приїхала.
--- Пробачте за мою цікавість, але хто ви?
--- Ханим, я Сельма Караоглу, донька Джемаля Караоглу. Як думаєте, я можу зараз  туди зайти, чи все ж почекати поки хтось до мене вийде?
---Я не в праві вам радити, але я б почекала.
--- Дякую вам. До речі, а ви чим у нас займаєтесь?
--- Пані я Нарін Токмач, фінансовий радник Алі-Онура. 
--- Боже, я й не уявляла що ви така молода. Скільки добрих слів я чула про вас і ваші професійні здібності. Надзвичайно приємно познайомитись із вами.
--- Пані, Сельмо, я вас прошу не викайте мені. Бо якось не зручно перед вами.
--- Ой Нарін-ефенді, ну що ви, таке говорите. Добре, не викатиму. 
--- До речі, пан Алі наказав підготувати для вас робочий кабінет. Якщо хочете ми можемо його оглянути.
--- Давай не зараз. Спочатку я привітаюсь із дядьками, а вже тоді підійду до тебе.
--- Якщо мене не буде, то моя асистентка Мелек вам все покаже.
--- Нарін, і ти, мені не викай! 
--- Пані цього я не можу вам обіцяти.
--- От Алі ти викаєш?
--- Ні.
--- Угу. Я забороняю мені викати. Це офіційно. – жартувала і дальше Сельма.
--- Добре, але все ж мені так зразу перейти на ти, не легко. Я спробую.
У конференц-залі, Селім-бем почув якийсь шум за  дверима і пішов подивитись хто ж це там ляси точить у робочий час.
--- Дочко це ти, - прочинивши двері сказав чоловік.
--- Дядечку, я от привезла вам обід. І Нарін-Ханим мені сказала, що у вас тут ще нарада триває, от і чекаю поки ви завершите всі справи.
--- Сельмо… крихітко моя. – зі сльозами на очах кинувся до дівчини Кемаль-бей.
--- Дядько Кемаль, як же ж давно я вас не бачила. – дівчина міцно обійняла дядька, який колись бавив її майже з півроку, поки хворіла її мама.
--- Сельмо, мої щиросердечні вітання, - промовив Енгін.
--- Зятю, привіт і тобі. Родино, я пропоную перейти у кабінет дядька Селіма й пообідати. А я дещо хочу розпитати у дядька Джафера. 
--- Слухаю, тебе, дитино говори.
--- Дядьку давайте не  тут. 
--- О у нашої Сельми є якісь секрети… - жартував Селім-бей над племінницею.
---  Лише здогадки. Тому не хочу розказувати на перед вам усім, адже від моїх питань і відповідей Джафер-бея залежить репутація однієї особи. Я не знаю чи вгадала із обідом, але що мені захотілось самій то і вам привезла. Я ж знаю, що ви не має часу сьогодні і в гору глянути не те щоб їжу обирати. 
--- Залиште мені, мою порцію, а ми із Сельмочкою зараз до вас підійдемо. – із хвилюванням у голосі промовив Джафер.
Сельма і Джафер, зайшли у кабінет дівчини. Це був один із найкращих кабінетів холдингу. Великі вікна хоч і не мали красивого краєвиду, бо виходили на сусідні будинки, але над інтер’єром була проведена велика робота. Килим так і сяяв а аромат кави, яку любила Сельма, наповнював повітря, тонким пряним ароматом. Алі-Онур, дуже постарався, щоб догодити сестрі, адже від її позиції багато що залежатиме в подальшому розвитку ситуації в якій опинилась родина Караоглу. Сельма, як справжня жінка, оцінила старання брата, адже не в кожного в цьому офісі були в кабінеті м`які меблі й комфортний стіл, та ще й красива шафа. Погляд Сельми зупинився на шафі й дівчина декілька секунд оглядала хитрі сплетіння візерунків, якими було оздоблено цей предмет інтер’єру. На одній із полиць, вона побачила свої спільні фото із матір`ю. «Коли вони встигли? Фото лише вчора зроблене, ох Айшенур, це твоїх рук справа, я точно знаю.!» Сельма, глянула у очі дядька Джафера й ще вагалась чи варто їй ворушити це зміїне кубло, яким заправляє її батько та його коханка. Хоч дівчина ніяк не наважувались розпочати розмову, але думки про те що сказав батько, заставили її все ще раз обдумати. Слова Джемаля, «Така ж смілива, як і твоя мама, за те і кохаю її», не йшли із думок та серця. Вона не могла зволікати й вирішила піти у наступ.
--- Дядьку, я ось про що хотіла поговорити. – розпочала вона, - десь рік тому, я будучи на канікулах, розробляла із Айшенур нашу колекцію купальників. Ви це знаєте. Часом приходилось сидіти в офісі допізна й навіть 2 рази ми тут ночували. Тато теж тоді багато працював над своїм проектом і частенько залишався у офісі разом із нами. Якось я йшла до його кабінету й почула, як він розмовляє по телефону із одною дамою. Суть розмови не є такою важливою. Це мені  тоді так здавалося, але зараз коли батько намагається позбавити вас усіх відсоткових прибутків від колекції я пригадала цей вечір і хочу вас прямо запитати, як у батька мудрого хлопця, невже Халдун думає, що Лейла з ним через кохання?
--- Дочко до чого ти ведеш  я не розумію тебе? – ошелешено спитав у молодиці Джафер.
--- Мені здається, що батько платить гроші нареченій вашого сина, щоб вона підбурювала його проти Алі, й тим самим загострювала ситуацію у холдингу. Не можу гарантувати свою правоту, але знаючи що мій добрий друг Галдун, планує пов’язати своє життя із не чесною дівчиною, я вирішила втрутитись.
--- А може ти ще досі кохаєш Галдуна й намагаєшся його повернути таким способом.
--- Ні, що ви! Запевняю вас, наші стосунки із вашим сином давно в минулому. Але він дуже добра й порядна людина тому я переживаю і за нього і за свій бізнес. Адже тато хоч і дбає про мене й планує мабуть залишити холдинг мені, але зневажливо ставиться до усіх інших. А багатства такою ціною мені не потрібно.  Я не прошу, щоб Галдун розірвав заручини чи покинув Лейлу, я лише прошу щоб ви краще придивились до майбутньої невістки. 
--- Якщо справді все як ти кажеш, то Лейла не радітиме тому, що Алі та Галдун відновили свою дружбу. Я придивлюся до цієї ситуації. Чи ти, ще щось хочеш мені сказати?
Сельма не могла розказати Джаферу, що ж саме вона чула у той вечір, та й для таких звинувачень у дівчини не було доказів.
--- Ні, це все, що я хотіла вам сказати. Хоча, можу додати лише одне, що роботу вашій невістці, знайшов мій татко, і після її розтавання із Алі, навіть і чути не хотів, коли  я йому казала, щоб домовився про звільнення Лейли. Ой не дивітьсь на мене із під лоба. Я ж не зі зла, а просто через Алі переживала.
---- Ну гаразд, забули. Ходімо до Селім-бея…
--- Ви йдіть обідайте, а я розбиратиму ось ці 2 купки тек, що мені принесла Мелек. Смачного вам усім. 
--- Дякую дочко. – й на цих словах Джафер пішов із кабінету дівчини.
«Ох Лейло, побачимо, як ти, тепер викрутишся із цієї ситуації» думала Сельма. «а не треба крути роман із моїм татом. Знатимеш, як розбивати сім`ю. Я тобі покажу де раки зимують, голубочко!» .
Джемаль і не підозрював того, що дочка  вирішила за будь-яку ціну позбавити його крісла голови холдингу. Навпаки він думав собі що Сельма, на його боці й грає проти Селіма та усіх інших. 
Поки у холдингу Сельма плела інтриги, проти батька, він разом із Юсуфом, готував велику пастку для Алі-Онура. 
--- Отже, цей чоловік зустрінеться із Алі й запропонує йому дуже вигідну угоду. 
--- Джемаль-ефенді, але ж Алі-Онур не знає що він веде брудний бізнес.
--- Не думаю, що наш Алі, так глибоко копатиме під Мурата. Головне, щоб підписав із ним угоду, а вже тоді, ми підкинемо Селіму інформацію, чим же ж насправді займається Мурат-Ефенді.
--- Я все підготував. Ось прошу, рекомендації із Італії, та Азербайджану.
---  Дякую, Юсуфе. Ти на сьогодні можеш бути вільний я сам віддам ці документи Мурату.
--- Дякую. До побачення. 
Юсуф вийшовши із кабінету Джемаля, все ж подумав, що не гарно вони чинять зводячи Алі-Онура із мафіозі, але шеф сказав, що так треба й що він може зробити. «Нічого страшного не станеться, ми, ж плануємо відразу викрити пана Алі… Це лише для того, щоб послабити його позиції в холдингу. Та і що мені до цього, я скоро буду керуючим великого відділу, майже на рівні  із Алі. Я все зроблю, щоб забрати сестру із села. »
--- Зулейко-Ханим. До побачення.
--- Бувай здоровий синку. Вітання сестрі. Й не забудь на наступний тиждень мамині фото. Розкажеш мені щось про неї. 
--- Обов’язково принесу. До побачення. 
На протязі багатьох днів, Алі-Онур все частіше спілкувався із Марічкою, адже дівчина просила його щоб він розказував і про справи холдингу і про якісь традиції, їй усе було цікаво, адже Алі, був чудовим оповідачем. Крім робочих моментів молоді люди, часто просто так переписувались, розказуючи одне одному про свої справи й плани. Марічка все більше й більше тягнулась до цього хлопця, адже та іскра яка спалахнула між ними, палала в обох серцях, й розгоралась із новою силою щодня все більше й більше. 
Тим часом, сестра Марічки, Ярина, поселилась у неї, адже здавала вступні іспити у свій ВУЗ. Та й зрештою, батьки дівчини не хотіли, щоб їх донька, зараз знаходилась сама в квартирі. Ярина, сама того не очікуючи, якось сказала Марічці,  що вона досить дивно себе поводить, на що Марі, вся зашарілася й відвела погляд у даль. Дівчата жартували одна над одною, що скоро в їх родині, буде не 1 весілля, а три. 
Олег, брат Ярини, та його наречена Світлана, планували весілля на кінець літа, початок осені, а тому хлопчина намагався будь-що але заробити якомога більше грошей, а тому брався за будь-яку роботу. Звісно-що він і дальше працював із своїм другом Дмитром, який все ще мав надію, що вони із Марічкою, таки будуть разом. 
У суботу зранку, а точніше об 6:15 ранку,  Олег, швиденько поснідавши, побіг на роботу, адже ввечері, йому потрібно було бути вже  у Львові. Його майбутня дружина Світлана, прокинулась в батьківському маєтку й теж не спала. Їй абсолютно фіолетово було до того, що майбутній чоловік гарує на 3-ох роботах, та ще й взявся допомагати Ониськевичам із відкриттям магазину у Тернополі. Як ви пам’ятаєте, на сімейній вечері, під час святкування підписання угоди щодо партнерства Чайок та Ониськевичів, було запропоновано розширити бізнес і на інші міста. А зараз випала чудова нагода, адже в одному із торгівельних центрів Тернополя, відкривався великий магазин із різними брендами й Ониськевичі, намагалися пропхати туди бренд, з яким мають заключний контракт. Щоб відкрити новий магазин ще й у Тернополі, на це принципі, пані Леся не хотіла йти, а от домовитися про співпрацю із одним із великих бутіків –  була хороша можливість, для прекрасних комісійних. Так як Олег, жив не далеко від того торгівельного центру, наші розумники, а саме, пані Леся та пан Мирон, домовились із Чайками, щоб вони посприяли підписанню угоди між їх бізнесом та магазином, і звісно доручили цю справу Олегу, який знав, як вийти на власника магазину, адже мав спільних друзів.
Ось так щоб заробити гроші на пишне й яскраве весілля хлопець крутився як білка в колесі, але його Світлані цього було за мало. Дівчина привикла жити в розкоші й думала що всі мають їй лише прислуговувати. Вона навіть Яру не хотіла часто бачити у її квартирі. О так, вже в її квартирі, адже пані Світлана, давно нагострила лижі, щоб захомутати Олега, який став власником 2-ох кімнатної квартири, із чудовим плануванням. Хоч для неї, якісь там 90 кв. метрів, то ніщо, у порівнянні із тим будинком де вона виросла, але це краще ніж нуль. Світлана, будучи розпещеною ще із пелюшок, намагалась привчити й майбутнього чоловіка до розкішного життя. Але Олегові, точно було не до примх його коханої. Чоловік міркував собі, що все змінить після весілля й його кохана дружина варитиме борщі, сидячи в дома. Взагалі Олег просто не бажав помічати ворожого ставлення Світлани до Ярини, а от Яра весь час жалілась Марічці, що Свєтулічка, вже дістала її, із своїми натяками, щодо 2-охкімнатної квартири. Марічка, якраз сьогодні й хотіла поговорити із братом, щодо цієї ситуації із квартирою.
Близько 5-ї вечора, Олег. втомлений повертався додому, щоб взяти сумку й піти на поїзд. Зайшовши в будинок й піднявшись до своєї квартири, чоловік збентежився від побаченої картини. Під дверима на нього чекали Дмитро та Світлана.
--- А …з`явився! Скільки можна тут стояти! Чому у тебе телефон поза зоною досяжності. – кричала Світлана.
--- Чого ти, кричиш. Що за істерика? – він обійняв дівчину, щоб трішки вгамувати її емоції. – а ти, що тут забув, а? – запитався Олег в Дмитра.
--- Та є одна справа. Треба поговорити. 
--- Спершу я з ним поговорю… Бабій, вже десь шлявся? 
--- Света та вгомонись нарешті, - зайшовши у квартиру промовив Олег, - я був на роботі. а ти, як я бачу у салоні краси.
--- Не смій мені витикати. Знаю я ваші роботи… Ліки він возить…. А у аптеках фліртує із молодими аптекарками. Я бачила, як ти у центрі загравав в одній аптеці до якоїсь малявки.
--- Света, ти при своєму розумі? Спам`ятайся! Я просто попростив у дівчини води, бо дуже спекотно було, вона налила холодного чаю й пригостила мене, я лише подякував їй за доброту. 
--- Знаю я вас, сьогодні дякуєте, а завтра у ліжко затягнете… Всі чоловіки однакові. Бабії. – Світлана розлючено вилетіла із помешкання Олега й сівши в подароване батьком авто поїхала геть.
---   І часто твоя, тобі такі сцени влаштовує? – запитав Діма в друга.
---- Регулярно, її ревнощі мене до сказу доводять, але ти ж прийшов не про Світлану говорити. Що у тебе нового?
--- Та я прийшов, тобі запропонувати підробіток, десь так через місяців 2, а може швидше, потрібно буде зайнятися розповсюдженням більших партій, тому, матимеш більший % від продаж.
---- Стоп, Дімич, я сам не справлюся, якщо ти про те, що розказував твій тато на зборах у четвер. Мені явно потрібний ще помічник.
---- Та це без питань, але сам собі його шукай, адже не завжди партії будуть йти великі, а хто ж захоче працювати 2-3 рази в місяць. 
--- Я пошукаю когось. А зараз па., маю бігти на поїзд, їду до Львова.
--- А то давай я тобі сумку піднесу, бо ти ж ще цей пакунок береш?
--- Так то якісь там ескізи Яри, і її сніжинки і якась фігня, але як бачиш, цілий пакет зайняло, та ще й не зручне.
--- А твоя Яра, що ще ляльками бавиться?
--- Ні то якісь старовинні ляльки, он бачиш вони в національних костюмах. Для чого це їм із Марічкою, я не питав.
--- О цих дівчат не зрозумієш. Он твоя Світлана чого тільки варта.
Олег закривши двері квартири на ключ, пішов слідом за Дмитром, якому дружба із Олегом була потрібною лише для того, щоб не світитись в поставках наркотичних речовин, які під виглядом ліків, випускала лабораторія його батька. Олег звісно не знаючи усієї афери, по дорозі на вокзал, чомусь згадав про Івана. «Може йому запропонувати. Він і так приїжджатиме, із поставкою колекцій, тай назад може підкинути мене. Так я не тратитиму грошей на заправку буса, а скажу Дімі, нехай їх мені до зарплати дораховують.» Обнадієний хорошою пропозицією Олег, сів у електричку й їхав у Львів. Минаючи різноманітні села Олег, мрійливо розглядав пакет із іграшками сестри. Барвисті орнаменти українського національного костюму, під променями сонця, аж вигравали своїми незабутніми формами. Лише зараз молодик зрозумів, для чого він усе це везе до Львова. «То он воно що… Майбутні дизайнери… ну-ну, побачимо що з того вийде.». Хлопчина, у дусі сучасних технологій, зазнимкував декілька ляльок і відправив фото тітці Миросі із підписом, «Дитинство повертається. Везу сестрам забавки,» Пані Мирося не зрозуміла жарту племінника, а тому вирішила поцікавитись у дівчат про що це Олег.  
Марічка та Ярина, за чудовою підказкою Софії, вирішили поексперементувати із колекцією прикрас, яку розробляла Марічка. За словами Ярини, саме національний колорит, який так чудово відтворено у маленьких ляльках, допоможе розробити не лише унікальну колекцію, але і внести зміни в ту, яку вже розробила Марічка, адже щоб її виготовили й почали продавати, потрібно ще довго працювати, перш ніж те що є на папері втілиться на яву. За роботою дівчат застав телефонний дзвінок від пані Миросі.
--- О твоя мама… Алло, тітко доброго дня. 
--- Яринко, що у вас там твориться? Чому в Марічки телефон не працює…
--- Ой, ви знаєте, мабуть у сумці в коридорі, я зараз піду подивлюся.
--- Ні він у кухні на столику. Дай мені свій, я з мамою поговорю.
--- Доню, алло…
---- Так матусю, це я. 
--- Для чого вам із Яриною, ваші старі іграшки? Що ви вже там затіваєте?
--- Ми переробляємо колекцію.
---- Для чого це тобі?
---- Я хочу, створити лінію прикрас разом із дочкою Джемаля, але для цього маю мати безліч ідей. А хто мені допоможе як не сестра?
---- Тобі магазину мало? Ти вже вивчила усі статутні документи? Для чого розпорошуватись на декілька справ одночасно?
--- Мамо, не сваріться, все під контролем.
--- Знаю, я твоє усе під контролем. Он що вийшло із твого захоплення танцями. Тепер проблем маєш скільки, як огірків в бочці.
--- Усе… годі… я не маленька. Не сваріть мене й не переживайте. Усе буде добре.
---- Для мене ти завжди дитиною будеш. Добре подумай, перш ніж щось робити, а як не послухаєш, матимеш справу із батьком! – пригрозила дочці пані Мирося.
--- Мамо, все. Заспокойтесь, я вас прошу. Нічого тут не має кримінального, у тому що я прагну заробляти ще й своїми прикрасами. Якби колекцію не затвердили, я б нічого й не робила, але зараз маю, запастись терпінням і знаннями, щоб довести почату справу до кінця.
--- Марі, а що з твоїм телефоном він не включається. - Зайшовши у кімнату сестри, промовила Ярина.
--- О на маєш. Що вже сталось? Що ти від мене приховуєш? – вимагала пояснень у дочки пані Мирося.
--- Нічого не слалось, просто згоріло зарядне, я купила інше, зараз його заряджаю. Усе добре. Не хвилюйтесь.
--- Ой…. Не витримаю із тобою. Доросла дівчина… та ти ще дитя, яке нашкодить і боїться признатись.
---А для чого вам таке розказувати. От чим ви б мені допомогли? Нову зарядку привезете із села. Чи що? Я купила, бездротову зарядку, її раз зарядив 4 години й можеш заряджати телефон 10 раз. Я так готуюсь до поїздки у Туреччину, там вимкнення електроенергії доволі часте явище. Я б все рівно таку зарядку купила. Тепер вам легше, коли я все пояснила?
--- Доню, я ж переживаю.
--- Знаю, що ви скажете, я ж для вас завжди залишатимусь дитиною. Добре. Ще поговоріть із Яриною, а я піду нам борщу загрію, бо ми так заговорились, що не пообідали.
---Тітко, алло…
--- Якщо ви ще не обідали не буду затримувати, йдіть їжте. Я вам там передала сало, шинку, банку огірків, грудочку сиру й трохи сушені на компот, щоб ви мені все попоїли.
--- Дякуймо. Добре, я піду помагати Марічці, накривати на стіл, зараз приїде Олег, ми його нашим борщем нагодуємо й пирогом із картоплі.
--- Мої ж ви господиньки. Цілую вас. Па, - Мирося трохи заспокоївшись після розмови із дівчатками. Поклала слухавку й дальше пішла поратись по господарству.
А по квартирі ніжним ароматом, розносились різноманітні пахощі, від наїстків, які Марічка вчила готувати Ярину. Дівча, так захопилось, кулінарією, що щодня вимагало все нових і нових рецептів і чим по-швидше випробувати їх у приготуванні. Так звичайна львівська квартира, перетворилась у кулінарну лабораторію, адже Яринин хлопець Андрій, завжди вихваляв перед дівчиною кулінарні здібності мами. Й коли Яруся, таки прикипіла душею, до цього юнака. Вирішила, що все ж таки, навчання й робота це звісно високі пріоритети в житті. Але якщо ти не вмієш зварити їсти, то ти не вартий і мідної монети, адже кожен при наявності грошей, зможе прожити гідне життя. А якщо не буде можливості заробляти достатньо? Та і ще одне вміння в житті не завадить.