Розділ 1: "Цигани, бісер та танці".

Чи життя Марії, останнім часом, було досить напруженим, важко сказати, але те що воно було не безтурботним, це однозначно. По при численні справи й не поганий успіх у всіх починаннях, Маруся, мріяла стати письменницею, або туристичним гідом. 

На роботі цілими днями одне і теж. Одяг і вередливі покупці, яким конче потрібно бодай щось продати, щоб отримати свої копійчані комісійні.   

А у родинно-сімейних справах розгорталась своя драма, адже, бабуся дівчина Параскевія, тяжко захворіла й її батьки змушені були терміново переїхати на постійне проживання у село, що розташоване біля Тернополя.  
Навчання вдавалось дівчині, хоч і легко, але через постійний стрес, їй не хотілось глибоко занурюватись у океани наук та теорій, тому із повної відмінниці, Марічка, поволі скотилась до рівня просто успішної студентки. Депресивні настрої у душі дівчини підсилював і той факт, що її вже колишній залицяльник Сергій, буквально через день, знайшов нову дівчину, і що хвилини намагався, показово дошкуляти своїм щасливим виглядом.  Тай, якби ж то був справді залицяльник, а так, просто знайомий одногрупник, який не пропускаючи численних студентських вечірок, намагався не вилетіти з Універу, як пробка від шампанського у новорічну ніч, тому і дружив з тими, з ким вигідно. З старостою потоку, їздив лагодити, вентилятор з деканату, з подругами Марічки, Олею та Танею, їздив по папір, для принтера, що знаходився на кафедрі, а от із Марічкою, дружив, через її конспекти і власні книги, завдяки яким написав не один реферат. Та і не було між ними отої іскри, банальна дружба, навіть без обіймів, тому, Марічка, щиро не розуміла показової вистави під назвою «я маю дівчину».  

А Сергійко, добре влаштувався, я вам скажу, закрутивши роман із онукою, самого декана. Пройдисвіт гульвіса і тендітна рудоволоса німфа, яка була випещена у багатстві та розкошах, спричинили ще той фурор у навчальному закладі, викравши у дідуся дівчини ключі від деканату, напередодні державних іспитів. Декан, Тарас Васильович, рвав і метав, побачивши на своєму робочому столі, опудало мертвої лисиці, яку його онука з Сергієм, стибрила з кабінету біології саме у той день, коли в Універі була перевірка з Міністерства Освіти. Голова комісії, від побаченого, заходився сміхом досить довго, а потім додав: 
--- Пане декан, у вашої онучки, прекрасне почуття гумору. Але мені потрібна папка, до якої приклеєна лисиця. Як нам бути? 
--- Я не знаю... 

Комісії, заговорили зуби спочатку показовою успішністю випускників, які здавали державні іспити, а згодом і бенкетом в ресторані, а документи обіцяли переслати факсом, емейлом, поштовим голубом чи привести самим.  

Після вихідних, коли, викладачі хімії, задопомогою спеціальних реактивів, зуміли відірвати тваринку від папки, всім було не до сміху. Вони чекали на скандал, оскільки підтасували вміст папки, але не все так просто.  Як думав ректор, та його оточення, вміст папки, міг завдати шкоди не університету, а особисто самому декану. Фото та чеки взяток, - сильний компромат, на стариганя, якого хочуть виперти з крісла декана. Але коли папку відкрили, то у ній знайшли фото ректора з його собакою і листа, з однією фразою:  
«А твоя мама, знає, у яких ти, позах куриш марихуану?» 
Ректор, зніяковів, перевів все у жарти і з пересердя втік у свій кабінет. Всі знали, що у ректора 1 стадія раку, і вважали, що жарт є невдалим. Але ж по при свій стан, він все ще намагався пропхати на керівні посади тих людей, які йому носили взятки. Розуміється, що гроші це те що найнеобхідніше у боротьбі людини з раком, але у будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною, а не гребсти все під себе.  

Ситуація з ректором, лише долила олії до вогню, оскільки в Універі, почали формуватися коаліції проти нього. Кожен хотів, краватки собі нову вищу посаду і часто не гребував, маніпулювати своїми студентами. Саме тому меркантильність  Сергія, зіграє з ним злий жарт, але про це згодом... 

А останньою краплею у чаші розчарувань Марічки, стала її  добродушність. Повертаючись з базару,  додому, після закупів, дівчину посеред вулиці зупинила інша дівчина, ромської крові так би мовити. Циганочка, була одіта досить пристойно, по сучасному: білосніжні кросівки, джинси, кремова футболка та спортивна курточка. Марі, навіть здивувалася, побачивши, циганку у новомодному стилі одягу, кежуал.  

«Навіть, я, так, не вмію міксувати речі. Вона крута.»  

Дівчисько розмовляла чистою львівською говіркою, тому це знайомство не викликало у Марі, підозр. Ґюлі, а так, дівча відрекомендувалося, попросила допомогти знайти офіс косметичного бренду «Оріфмейк». Пройшовши, буквально 500 метрів і завернувши за ріг будинку, чужинка, єхидно усміхнулася.  

Той момент у двір між будинками влетіла на шаленій швидкості червона дев’ятка, та різко пригальмувала.  
--- Марі, у тебе у кедах шнурки розв’язалися. 
--- Справді?! – Зробивши квадратні очі, пробормотіла дівчина. 
Марічка, лише злегка ступила крок вбік, та мимовільно упустила сумку з плеча. Тут же ж пасажирські двері у авто відчинилися. Циганка, раптово схопила Марічка за руку і щосили попхала у бік. З несподіванки, дівча, вдарилося лівим боком об стіну. Ґюлі, вихопивши сумку у Марічки, шмигнула у  авто, яке стояло неподалік та зникла у невідомому напрямку.  

Оніміння та німий розпач, охопили Марі.  
«Мантелепо, для чого тобі, моя сумка, там, крім гаманця, пачки рису, грибів, петрушки, сиру та косметички, не має нічого?! Лишень, сумка добротна, шкіряна, нова. Тиждень, як куплена. І мій аванс... Ох...» 

Цей інцидент відбувся, як раз на наступний день після авансу, і звісно, за усіма законами жанру, Марічка на закупи ходила із усією сумою. Крім того, молодиця, мала погасити борг за водопостачання, тому пішла, іншою дорогою, поміж будинки, щоб зрізати шлях до відділення пошти. Але не судилося. Голодна, понівечена, розлючена, з порваним рукавом свого старенького худі, без гаманця, з боргом, але з здачею з базару, 127 грн., у кишені.  

Прийшовши до себе, Марі, провела рукою по іншій кишені штанів.  

«Пощастило. Хоч не ночуватиму просто неба. Заяву у міліцію, подам у понеділок.» - подумалося, дівчині.  

Повернувшись до дому, Марі, спересердя швирнула свої тендітно рожеві, кеди, через весь коридор, аж у кухню. Постоявши, перед раритетним дзеркалом, якусь мить, дівча, замислилася, кого ж їй нагадує, крадійка. Але довго думати, про дивачку, яка її обікрали, Марі, не мала жодного бажання. Зайшовши у спальню, Марічка, щиро й голосно розсміялася. Вимкнення світла, яке відбулося напередодні, зіграло їй на руку, адже їй прийшлося, телефон залишити на зарядці. Підійшовши до тумби, Марічка, м’яким помахом правої руки, перекинула своє довге й хвилясте волосся, на лівий бік. Ступивши ще крок, слегка повернула корпусом, і повільно, сіла на край дивану.  

«Дзень» - почулося з тумби. 
«Ще одне смс. Маю натхнення їх посортувати».  

Взявши до рук, свій мобільний, Марічка, почала перечитувати смс, які давним, давно, потрібно було видалити з її пристрою. Видаляючи старі смс, Марі, прийшла до висновку, що так, як вибору у неї по суті й не має, їй потрібний підзаробіток.  

(Уривок #2:)  

Вниз по вулиці, знаходилося, ательє, де Марі, раніше, підшивала одяг. Кравчиня, старша жінка, трохи прилятелювала з Марічки мамою, Мирославою, тому дівчині, спало на думку, спитати у неї про хоч якийсь підробіток.  

Марічка, спустилася невеличким схилом, до імпровізаційного парку, який облаштували мешканці сусідніх будинків, та сіла на лавочку поряд. Легкий, приємний вітерець, здував Сонячні промені з ніжного обличчя, юнки.  

«Що я робитиму, без грошей? Водопостачання, можуть вимкнути, там чималий борг був.»  

Поряд з дівчиною, по бруківці, шмигали ворони та голуби, здіймаючи у повітря, бруд та пісок, тому Марічці, прийшлося, встати з лавочки, та почемчикувати у ательє. 

Підійшовши до дверей ательє, Марі, ошелешено, дивилася крізь скляні двері. 

А у самому ательє, пані Інна, якраз розмовляла з двома юнаками. Марі, відчинила двері, майстерні, і привіталася. 
--- Доброго дня, вам. 
--- Дитинко, доброго і тобі. Почекай я зараз до тебе підійду. Хлопці, ваш товар, у ящиках у підсобці, ідіть за мною.  
--- Так, звісно я зачекаю.  

У підсобці, серед цілої низки стелажів, із одягом, який ремонтувався, був великий стелаж, з елітним одягом, який при транспортуванні, отримував певні дефекти і потребував вмілого підшиву. Пані Леся Ониськевич, мама Івана, часто здавала нові колекції, на реставрацію, саме у ательє пані Інна. І так вже співпало, що саме сьогодні, її син та його друг, мали забрати декілька суконь і піджаків, у яких перешивалися застібки, замки та гудзики.  

--- Іване, це моя, високомірна, заучка й одногрупниця, Марія Чайка. Ми, недавно посварилися. 
--- Сергію, що ти, кажеш? Ти, її знаєш? Та, це ж подруга моєї сестри. Відвертітися не вийде. Крім того вона працює у магазині мами. Здається, мама нас перевіряє, після тої гулянки у Романа на квартирі. 
--- Та, скільки можна? А???? Твоя мати, що, зовсім, притрушена? Я і так задарма у вас працюю, підсобником, так би мовити, а вона ще перевірки влаштовує?  
--- Км, Км, хлопці, ви, вже наговорилися? – строго промовила, пані Інна. – Беріть коробки з одягом і їдьте, прямо у бутік до Лесі.  
--- Та, знаємо ми, що нам, робити! Дві квочки, розкомандувалися. 
--- Серий, альо, збав обороти, моя мама, після того скандалу, могла і у міліцію заявити. 
--- Та, що такого ми, зробили? Подумаєш, якусь лохушку, розвели на бабки і хавчик! Твоя мама, ще старої закалки. Вона жартів і молоді не розуміє. 
--- Гульвіси, скільки будете копатися у тому одязі. 
--- Ми, вже йдемо, пані Інно. Дякуємо. Зарплату, як завжди отримаєте у кінці місяця. 
--- Я знаю, Іванчику, мама казала.  
Взявши коробки з одягом, два розбишаки, Іван та Сергій, досить жваво, попрямували вузьким коридором до виходу. Зупинившись біля Марі, хлопці в один голос сказали: 

--- Привіт. 
--- Привіт. Забираєте нову колекцію, я сподіваюся? 
--- Так. Побачимося в універі, - буркотів Сергій. 
---  А я казав, що то, шпигунка мами! – саркастично промовив Іван, - Бувай Марі. 
--- До побачення, пані Інно, я за джинсами, заїду днями. Дякую, вам. – попрощавшись, з майстринею, сказав Сергій і вийшов з ательє.  
--- Добре, що я тебе зустрів, Марі. Колекція, неймовірно красива. Фурнітура, відпад. Завтра будемо все виставляти в бутіку, зранку приїдеш на годину 12, мама просила передати.   
--- Добре. Хоч у мене були інші плани, але приїду. 
--- Па. – крикнув Іван, вже з авто у яке разом із Сергієм, завантажили одяг.  
--- Бувайте хлопці. 

--- Марусю, тримай, це спідниця твоєї мами, я її перешила і вставки зробила клином з кружева, буде обновка. – давши дівчині, до рук пакунок промовила, Пані Інна.  
--- Власне кажучи, я прийшла, вас, спитати, чи вам не потрібна помічниця у ательє, бо мені, вкрали сумку біля нашої пошти.  
--- Що? Та, як це сталося? – схвильовано промовила кравчиня.  

Розповівши, що сталося напередодні, Марічка, сіла, на стілець, який розташований був поряд з прилавком і взяла до рук, маленьку коробку з стікерами. 
--- Така, молоденька, чорнява, років, двадцять, з шрамом над верхньою губою? 
--- Так, це та дівчина. 
--- Тьху ти, зовсім знахабніли. З неї така циганка, як з мене балерина. Вона часто тут ошивається. Пасе, свого батька коханку, он з того під’їзду .  
--- То вона не циганка? 
--- Циганка, але з тих багатих. У дівчини, складний період. Казали сусіди, що мати, дівчини, мало руки на себе ненаклала.  
--- Але ж то не привід, красти!  
--- Напиши заяву у міліцію. А щодо твого питання, то я маю замовлення, вишити й пошити вишиванку. Треба мені помічницю. Будеш помагати, може і об’явиться твоя крадійка.  

Серед численних мотків ниток, голок, гачків, замочків, фурнітур, бісеру, мережива, Марічка відчувала себе наче в казці. За роботою над сорочкою в українському стилі, минув тиждень.  Хоч, заробіток був копійчаний, але все ж лишні 170 грн, на дорозі не валяються. Крім того, пані Інна, попросила, Марічку, залишити у ательє, декілька її намист з бісеру, для декорування приміщення, пообіцявши плати дівчині за їх аренду, незначні комісійні. А через два дні, зателефонувала і повідомила, що придивилася для себе одне з намист, і хоче його купити у подарунок для подруги, на іменини. Звісно, Марічка, розуміла, що мамина подруга, їй більше лестить, аніж щиро виявляє інтерес, але якби не було, дівчина була надзвичайно вдячна пані Інні за увагу до її скрутної ситуації. Але у долі, завжди заплутані шляхи налагодження життя. І те що Марі, скептично віднеслися, до щирого пориву, кравчині, після останніх місяців, коли дівчину більше використовували, аніж підтримували, є зовсім не дивним.  

На наступний день після іменин подруги, пані Інна, зателефонувала до Марічки: 

--- Дитинко, моїм дівчаткам з хору, сподобався подарунок, нашої Галі, і одна з них Ганна, просить їй сплести схожу силянку, але з іншим орнаментом. Фото у вишиванці, вона мені днями принесе, подивишся, що можна зробити? 
--- Так, звісно. Я вам, щиро дякую, що допомагаєте мені.  
--- Марусю, сьогодні під під’їздом навпроти, бачила, ту циганочку, а дівча Сергія, її сфотографувало на телефон. 
--- Дівча Сергія, це декана онука. Окей. Я сходжу до її мами у кафе, і подивлюся на фото.  
--- Хлопець, знає, за котрою дівкою впадати має. Ох і паскудник. Менше з тим, а як справи у бабці? 
--- Та все без змін. Поки в лікарні. Стан стабільний, зараз її обстежу... 

Марічка, не встигла, договорити останнього слова, як почула, як щось впало і розбилося. 

--- От шибеник, блохастий! Та, я ж тобі зараз покажу, де раки зимують?! – Скрикнула, кравчиня. 
--- Пані Інно, що у вас відбувається?! 
--- Дитинко, мій кіт, розбив вазу, поговоримо іншим разом.  
--- Так, звісно.  
--- Ти з, понеділка, забіжи до мене у ательє, добре?.  
--- Добре. Домовилися. До побачення. Бережіть себе. 
--- Неодмінно, берегтиму, дитинко.  

Марічка, швидко, переодягнулася з хатніх речей і вибігла з дому. За півгодини, вона разом з Олею, Сергієм та Іванною, підловили у провулку Ґюлі. 

--- Поверни мені, мої речі, пройдисвітко маленька. – кричала спересердя Марічка. 
--- З нею не так, треба розмовляти! А ось так! – владно промовив Сергій і вхопив злодюжку за руку. 
--- Я думала, ти, заяву у буцигарню напишеш, пані Чайка!  
--- Звідки ти, мене знаєш?! 
--- Ти, ж Ониськевича, колєгу мента, Ромка знаєш? 
--- Відпусти її, це все через батька, так?! 
--- Так. Сумку, я поверну, гаманець, кредитку, гроші, крім 200 грн. Водія пригостила чебуреками у Брюховичах.  
--- Щоб дістати батька, або щоб йому щось доказати, не обов’язково красти! – спокійно й врівноважено промовила Оля.  
--- Минулого разу, коли він крутив шашні з Женею Ємець, це спрацювало.  
--- Ґюлі Хасанова? Ти, донька Еміна?  
--- Так, Ґюлі Еміновна.  
--- Твій батько, дійсно, ідіот! - Марічка, неочікувано обійняла Ґюлі. -  Це між нами. Занесеш мою сумку у ательє, пані Інні. Я подумаю, що можна зробити з паном Еміном, без твоїх крадіжок .  

Сергій з Іванкою та Олею, стояли ошарашені від вчинку Марічки. Ще якусь годину тому, вона була готова роздерти цю нахабну доньку циганського барона на двоє, аж раптом змінила своє ставлення. 

--- Люди, тусуємо у кафе, мама, зачинятися буде, я на роботі – беззахисно пропищала Іванка. 
--- Ви, йдіть, а я Ґюлі, на маршрутку посаджу і відправлю додому, щоб не загубилася!  
--- А я з вами, мені теж у бік зупинки, – сказала, Оля. – та і хто вас знає, може сваритися почнете. Для чого нам нові клопоти.  

Іванна та Сергій повернулися у кафе її мами і взялися за прибирання столиків, та тераси. А дівчата, чекаючи на маршрутку, майже не обмовилися жодним словом. А ось, коли Ґюлі, посадили в її маршрутку, Марі, сказала до Олі. 
--- Шкода мені, її стало. Женя Ємець, має зуб на її батька, і всі юридичні підґрунтя, засадити його у тюрягу. А у дівчини ще й брат аутис. Важко їй морально. А коники, вона такі викидає, що мама не плач. 
--- А ти, звідки знаєш?  
--- Олю, Соні, батько мало не подав на розлучення через зраду дружини з Еміном, Женька, може лишитися без бабла, от і біситься. Я взагалі не здивуюся, якщо це вона найняла, якусь дівульку, охомутати Еміна щоб розвалився і його бізнес, і сім’я.  
--- Та про гонор, пані Ємець, старшої легенди у Львові ходять. О, це моя маршрутка. Па, Марі.  

Третя частина: 

Минуло два тижні: 

Одного дня, коли на небокраї виблискувало сонце, Марія з подругами Танею, Анею та Софією, вирішила відвідати один з численних майстер-класів. Дівчата, давно планували, ходити разом чи то на фітнес чи ще кудись. Таню, Марічка, потягла, за собою, оскільки, вони разом проходили практику на фірмі, їх дипломної керівнички. От і після численних стосів паперів, книг, конспектів та нормативних актів, Марія спостерігала, як Таня, сварилася по мобільному з Олею.  

--- Олю, він тобі не пара. Ти, занадто хороша для цього підлогого кобеля. Але роби що хочеш. Потім не плач, і не говори, що я тебе не попереджала.  
--- Вона, досі з ним зустрічається? Він же ж ноги, об неї витер. Кинув. Зрадив. А вона реве, наче паровоз.  
--- Ти, говориш, слово в слово, як Сергій, вчора на парах.  
--- Таню, хлопцям все по іншому. Ти, хоч на Серого глянь, мутив з багатьма, а зараз вдає порядного при Іванці.  
--- Ще би, вона ж багачка.  
--- Її дід, нащебав бабла у студентів. То чому їй не бути багачкою?  Он, диви, біля танцшколи стоять дівчата.  
--- Але її дід, не наш ректор ... 

Таніну, увагу, одразу ж привернув зовнішній вигляд Софії. Коротке каре та чубчик, зроби з неї дуже милу й ніжну дівчину. Звісно і решта образу, важко було не помітити. Чорний топ, через одне плече,  екстравагантна спідниця, укорочена спереду і шкіряна куртка, скоріш за все, мали витягнути силует дівчини у довжину, ще більше.   

Підійшовши до Марічкиних подружок, Тані, стало, якось ніяково. 
--- А то у вас френдзлуки?  
--- Ахах, дійсно, ми, троє у шкірянках.- засміялася Аня. 
--- Побігли, треба зайняти місця, щоб все бачити, а не стояти на гальорці. – прохопилася Софі. 
--- Що це з нею?! – спитала у Ані, Марічка. 
--- А я звідки знаю, дівчата. Цілу дорогу у таксі, розповідала, як її стригли у хрещеної в салоні.  
--- Дівчата, аууууууу, ви, де. – повернувшись від дверей зали гукала, Софія, подружкам, які були на відстані 200 метрів, від неї. 

Зайшовши у зал, четвірка, всілася разом та  з захопленням спостерігала, як у танцювальній школі дівчата витанцьовували східні танці.  

Усі ці ритмічні рухи і звабливі погляди, явно подобались не лише чоловікам, яких чесно кажучи на виступі, було чимало,  а й привертали увагу самих жінок.  

Під запальні східні мотиви, куратор, концерту, розповідала, деякі особливості з історії виникнення самого мистецтва беліденсу. 

--- Як відомо східний танець бере свій початок із ритуалів поклоніння богині-матері і вважається одним із найстаріших танців на планеті. У сучасному світі, а особливо у східних країнах, танець живота, є досить популярною частиною будь-якого свята. За свою багатотисячну історію, танець змінювався й дійшов до наших днів, зовсім не таким, яким був ще 200 років тому. Сучасного  вигляду східному танцю, додала одна єгиптянка, на ім’я Бадія Масабні. Ця танцівниця, перетворила традиційний танець, рухів стегнами у неймовірне видовище, де задіяні: колоритні кроки, звабливі помахи руками, плечима й навіть головою. 

Подруги Марії, Анна та Софія, глузували із тих дівчат, які трохи були не стандартної зовнішньості, так би мовити: 
--- Погляньте лишень на оту... а та інша ... (зі-хххіі) 
--- Та, як можна таке танцювати із її вагою... 

Невтомно шепотіли дівчата. 

--- Як на мене, досить гарний спосіб схуднути, і та дівчина красиво виконує свої танцювальні па. – із якимось захистом у голосі промовила Марія. –  Я б сама хотіла так танцювати, адже у східному танці розкривається вся краса жінки, не лише візуальна а й душевна. Впевненість й любов  до себе, взлітають на 100 %  - додала із захопленням, дівчина. 
--- Марічко це не танці, а трусіння п’ятою точкою... – промовила консервативно Таня. 
--- Агггаааа –  в один голос зареготали Софі та Анна. 

Коли танцівниці завершили свій виступ, то оголосили, що йде набір у школу східного танцю. Марія потай від подружок записала телефон школи і була щасливою від думки, що і вона зможе хоча б на десятину так танцювати.  Або хоча б проведе трохи часу подалі від роботи та навчання, яке неначе міцна морська мотузка, обвивало її. Дівчина ще на якусь мить оглянулась на красиві костюми танцівниць й подумала, що і сама не проти зшити щось схоже. Адже її любов до вишивання бісером, якраз стане тут у пригоді. Перед її очима вже постав силует майбутнього костюму, і Марічка, погрузилась у таємничий світ, яскравих тканин й дзвінких монет, що так уміло манили до себе. 

Таня, Анна та Софія тим, часом, обговорювали, якісь новомодні процедури, омолодження організму: 

--- Марі, чого задумалась, давай добігай і пішли у кафе – владно сказала Софія. – я вмираю з голоду. Вам же голодного знепритомнення не треба тут?! 
--- Та біжу я – гукнула Марічка. 
--- Я мабуть додому, поїду, а ви, гуляйте. – раптово сказала Таня  
--- Та, чого, лишайся, ти, стільки цікавинок про косметику розповіла, що я повинна замовити в тебе шампунь та кондиціонер для волосся.  
--- У нас на кварті, зараз людно, і ми, по черзі, готуємо їсти та прибираємо. Сьогодні моя черга, мити холодильник, тому я біжу. А шампунь, замовиш через Марічку. Або набереш мене, номер маєш.  
--- Дякую, Танюся. Па. – турботливо промовила Софі. 
--- Бувайте дівчата. 

Таня, відійшовши від подруг Марічки, поміж будинки, від вулиці Рибної, спустилася сходами і прямісінько, вийшла на Добробут. Проходивши повз, вітрину магазину, вона подивилася на своє відображення, та зойкнула. 

«Ех. Де мені, до тих багачок. Куди Оля та Марічка пнуться. Знала би, Марічка за ким полює, наша Олька, вона б її прибила».  

Крізь роздуми, Таня, підійшла до старенької, занедбаної булочної і відчинила двері: 
--- Алла, я вже є. Збирайся додому.  
--- Привіт, мала. Бере фартух, замовлення, он на тому стелажі, біля плити. Гарної зміни. 
--- Дякую, шефине. Допобачення. 

Кінець першого розділу.