8.1

Зізнаюся, після того, що сталося між нами з Кароліною за останні пів години, я був впевнений: дорога додому буде важкою, довгою і, найімовірніше, нервовою.

Тому готувався до всього: що ця вперта дівчина, проігнорувавши мене, демонстративно піде додому пішки, або викличе таксі і сяде в нього просто перед моїми очима, або ж взагалі спробує повернутися в “Медузу”. 

І що ви думаєте?

Не вгадав я! От ні краплиночки!

— Гм-м-м, — тільки й зміг видихнути, коли ми спокійно (спокійно!!!) сіли в моє авто і виїхали на головну трасу.

Ні, серйозно. Заноза навіть не рипнулася, коли я обережно взяв її під руку і повів до паркінгу. Звісно, пихтіла, як самовар, але то деталі. 

Не опиралася, робила інших дурниць — і на тому дякую. Мені ж простіше.

Але їхати мовчки було відверто нудно. І якщо вже мій вечір був зіпсований, коли довелося попрощатися з на все згодною Алісою, то нехай і моя персональна катастрофа, яка цьому посприяла, теж страждає.

Ну, добре. Жартую.

Не настільки я вже поганий і злопам’ятний. Так… хіба трошки.

— Я, знаєш, трохи здивований, кицюню, — зайшов здалеку, кинувши на неї короткий погляд.

До слова, Ліна не стиснулася на сидінні, мов ображена дитина, а сиділа прямо, як справжня королева. 

Почувши мою репліку, вона беззвучно пирхнула, а потім… вирішила познущатися з мене! Дістала цю свою кляту червону помаду і, опустивши козирок з дзеркалом, почала знову наносити її на свої губи, попередньо стерши розмазані (мною!) сліди старого шару. І робила вона це так пові-і-ільно, що кожен її рух здавався викликом. Викликом, що манив мене зупинитися прямо посеред дороги і знову стерти це неподобство.

Я відчував, що вже на межі, і тому змусив себе відвернутися, стискаючи кермо трохи сильніше, ніж треба.

— Ця помада, думаю, сьогодні вже зайва, — промовив, щоб зменшити напругу.

— Думай, — холодно відрізала і, закінчивши свій ритуал, з силою повернула козирок на місце.

— Ти ж не збираєшся повертатися в клуб, як тільки я тебе висаджу? — із сумнівом запитав, намагаючись вловити її реакцію боковим поглядом.

Може, тому вона така слухняна? Планує другий раунд?

— Тебе це не має хвилювати, — незворушно відповіла вона й усміхнулася так мило-премило.

— Кароліно, — попередив тихо, — не змушуй мене другу ніч поспіль ночувати в тебе.

У відповідь тиша.

Ага, отже, нарешті дійшло, що я слів на вітер не кидаю.

— Ще чого, — зрештою фиркнула. — І в той бісів клуб я не поїду. До речі, треба Іванці написати, де я зникла.

Останнє промовила більше до себе, але я оцінив. Відповідальна вона у Марка. А ще скажена, непередбачувана і достобіса приваблива.

Пр-р-р… потрібно пригальмувати, бо кудись не туди мене понесло.

Ні, можливо, якби вона не була сестрою друга, нам можна було б познайомитися тісніше, так би мовити. Але все склалося інакше. І Ліна для мене — табу. 

Та якби й захотів — вона все одно не погодилася б на разову зустріч. А іншого я їй запропонувати не можу. Ні зараз, ні потім.

Зробивши цей висновок, я лише глибше вдихнув і мовчки зосередився на дорозі.

***

За п’ятнадцять хвилин ми приїхали до рідного ЖК, де я припаркувався на звичному місці і заглушив мотор. Перш ніж встиг щось сказати на прощання, Ліна вже рішуче відчинила дверцята й вискочила з машини.

Окей, нехай. Так навіть краще, якщо чесно.

Тепер треба переконатися, що вона зайде в під’їзд, і на сьогодні про неї можна забути. Точніше, спробувати забути.

Я також вийшов на свіже повітря і, обпершись на капот, став дивитися на тендітний силует, що все більше віддалявся від мене. Аж раптом… цей силует застиг.

Я вилаявся.

Якщо вона зараз таки спробує втікти — Бог з нею. Забуду і піду спати.

Добре, не піду. Просто схоплю, зачиню у квартирі, і буде вона там сидіти до самого приїзду Марка, аж поки я не передам її йому з рук в руки. Обіцяю.

Та дівчина не ворушилася. Стояла, наче вагаючись. Може, все ж розум намагається боротися з впертістю та шилом в одному місці? Я щиро не уявляв, хто там переміг, але через хвилину Ліна різко розвернулася і почала йти… в мою сторону.

Так-так-так, а ось це вже цікаво.

Я не став йти їй на зустріч, очікуючи на… не знаю, на що я очікував. 

Чому вона вирішила повернутися? Поскандалити ще захотілося? Чи чогось іншого — того, що могло б нам обом принести задоволення? Щоправда, останнього все одно не буде, та вона ж про це не знає.

Зупинившись в кроці він мене, вона підняла погляд, нервово поправила червоне пасмо, що невдало впало на її щоку, після чого з тією ж показною впевненістю потягнулася до куртки і зняла її.

— Це твоє, — сказала, простягаючи її мені з виглядом, ніби щойно зробила найбільшу послугу у світі.