Глава 4

✈ Макс ✈

Вийшов з під’їзду і з насолодою підставив обличчя свіжому літньому вітру, в якому вже прослідковувався присмак осені. 

— Ось і літо пройшло, – пробурмотів знайому з дитинства фразу й мимоволі всміхнувся сам собі.

Хоча, звісно, воно не зовсім пройшло, а лише доживало свої останні дні. Однак внутрішні відчуття були саме такі.

Струсонув головою, збиваючи ностальгійний приступ, і попрямував через двір до свого, гм, актуального будинку.

І як міг вчора так затупити? Вже ж дві ночі перед відльотом спав на новому місці, а тут — наче голова вимкнулася, а тіло саме потягнулося до місця, що було мені домом останні три роки. 

Втім, плюс у цьому таки був: мені страх як сподобалося дражнити маленьку копію Марка.

До речі, про Марка. 

Хай там як, але почути про цей мій фейл він мав саме від мене, а не від сестри. Враховуючи, що у неї про мене склалася не найкраща думка, вона може ненароком (або ж навмисне) наговорити щось “не те”. А сваритися з другом через таку дурницю не хотілося б.

Кинув око на годинник — сьома ранку. Дурна звичка прокидатися о шостій за будь-яких умов, сьогодні реально зіграла на руку. Не уявляю, о котрій, зазвичай, прокидається Ліна, але точно не в таку рань. Тому я встиг і зібратися нормально, і кави ще попити, і дочекатися кур’єра. 

Між іншим, нова цілодобова доставка їжі — просто знахідка. Зізнаюся, що мене вразило, як кицюня вночі так завзято захищала свої п’ять шматочків ролів. Тому я вирішив, що буде справедливо замовити їй сніданок. Думав, чекатиму довше, та вже за сорок хвилин отримав замовлення у відмінному стані.

Та повернемося до Марка. У нього на Балі зараз мало бути близько дванадцятої, тож спокійно можна було телефонувати. Це я, власне, одразу ж і зробив.

— Привіт, щасливий закільцьований чоловіче, — мовив, одягаючи сонцезахисні окуляри, — не відволікаю?

— Я лежу на пляжі, п’ю якийсь дивний, але смачний рожевий коктейль, слухаю шум океану…

— Я зрозумів-зрозумів, — розсміявся я. — Ти вирішив викликати в мене заздрість. Вітаю, аміго, в тебе це вийшло.

— Радий, що не втрачаю форму, — задоволено відізвався у відповідь. — Але якщо серйозно, ти хіба не мав бути зараз десь над Чорним морем? Сам казав, що зв’язку сьогодні не буде.

— Мав, — підтвердив і зупинився біля свого автомобіля. Підніматися сходами на шістнадцятий поверх із телефоном біля вуха — не найкраща ідея. — Та в останній момент клієнт передумав.

— А таке хіба буває?

— Рідко, але так, — важко видихнув, згадавши, як цей самий клієнт змусив мене вчора торгуватися з власником тієї нещасної Cessna*, а потім зрештою відмовився від неї, заявивши, що за таку ціну планував отримати кращий стан літака. Ідіот. Коли я йому перед цим казав, що варто пошукати ще, він не слухав. А тут в нього були винні всі, крім нього самого. — Але не забивай собі голову. Воно того не варте.

— Як скажеш. То чому ти дзвониш?

— Можливо, хочу просто спитати, як у вас справи, — глузливо протягнув я.

— Ой, не тринди. Я тебе знаю. Просто так ти не телефонуєш.

Ну, це правда.

— Молодець, — гмикнув я. — І так, я дзвоню не просто так. Тут справа яка вийшла, цікава. Я ж планував повернутися за декілька днів, та вирішив, що немає сенсу відкладати, якщо все зірвалося. Тож, психанувши, я прилетів першим рейсом до Києва, потім поки… Коротше, це все зайва інформація. Важливо лише те, що я повернувся в місто і банально забув про нашу з тобою домовленість щодо квартири. Через це мій втомлений мозок завів мене додому, ігноруючи той факт, що в мене вже інше “вдома”. А там твоя сестра. Знаю, що це неправильно, але я залишився на ніч, бо не мав сили кудись ще йти. І тепер вирішив одразу зізнатися, щоб не було непорозумінь. Ось.

Пояснив все, як є. Без прикрас. А те, що я вирішив трішки пофліртувати з його “принцесою”, нехай залишиться зі мною. Все ж, це була всього-на-всього маленька гра. Суто щоб розслабитися після важкої доби і її розвеселити. А то дивилася на мене своїми блакитними беньками, мов на монстра якогось.

Та Марку, може, й озвученого буде “занадто”. І чим довше він мовчав, тим імовірніше був подібний розвиток подій.

— Я зрозумів, — нарешті промовив, а потім раптом додав: — Як вона?

І все?

— Сестра твоя? — на всяк випадок уточнив.

— Так, – він зітхнув. — Знаєш, я навіть радий, що так вийшло. Тобі я довіряю, як нікому, тож мені спокійніше, що в першу ніч ти був неподалік, якщо вже я не зміг. Розумієш, — продовжив, ніби хотів виговоритися, — Кароліна… вона ж дуже ніжна, тендітна у нас. І ця ситуація, мабуть, сильно підкосила її. Уявляю, яка вона розбита, нещасна.

Ми справді про одну й ту ж дівчину говоримо? 

Ніжна? Розбита? Нещасна? Ха! Радше, вперта, язиката й войовнича! Не знаю, кого там і що “підкосило”, але по ній точно цього не скажеш. 

— То як вона? — знову запитав він вбитим голосом.

— Та нормально, — трохи розгублено відповів йому. — А чому вона має бути розбитою? — реально стало цікаво.