2.2

А Макс — це той друг Марка, правильно?

Ну що ж, вибач мені, Максику, але зараз я ще раз "звільню" твою коханку. І так, я була майже впевнена, що між ними вже давно все закінчено. Просто... було б у них щось серйозне і актуальне — вона б принаймні знала про відрядження. Це ж елементарно. А так — не знала, не здогадувалася, з’явилася нізвідки й, побачивши "конкурентку" на території, що вважала своєю, вирішила діяти.

— Чайові? А ви не занадто багато на себе берете? Тут, між іншим, лише одна з нас вдома. І це я, — всміхнувшись, відповіла їй і склала руки на грудях.

—  Вдома? Не сміши, — вона демонстративно розсміялася, але при цьому було видно: почала нервувати. І сильно. — Макс не благодійник, щоб пускати додому абикого.

— Повністю згодна. Але свою кохану дівчину… – я зробила паузу, дозволяючи їй самій доробити у голові логічний ланцюжок.

А що? Далі все, що вона для себе вирішить, це будуть лише її здогадки. Я ж нічого конкретного не повідомляла, спеціально в оману не вводила. Ну-у-у, майже. Але сама винна.

— Хочеш сказати, що він… з тобою? — білявка гидливо оглянула мене з ніг до голови.

Ні, ну це вона дарма.

Нехай на королеву краси я мало була схожа, особливо у джинсах та звичайній футболці, але ж і страшною себе б не назвала. Та й одяг мій був далеко не найдешевшим. Тому нехай і не намагається мені понизити самооцінку.

— Ну, не з вами ж, правда? — і знову я не брехала. — Тому вам, жіночко, краще піти.

— Не вірю, – вона похитала головою.

— Ваше право, — незворушно знизала плечима.

— Я хочу поговорити з Максом!

— Та будь ласка, — пирхнула я. — Коли повернеться, я з радістю повідомлю, що ви його шукали у нас вдома.

Очі білявки панічно забігали в різні боки, наче вона злякалася, що Макс дізнається про її "візит ввічливості".

І в цей момент до мене дійшло: вона знала про відрядження! Знала, що його немає вдома, тому так зухвало себе і поводила! Спеціально влаштувала спектакль, щоб територію захистити і показати, хто тут головна!

Але як вона взагалі дізналася про мене? Може, сусідка? Це найбільш ймовірно. І, дивлячись на її особисту зацікавленість у свободі "території", вона, схоже, могла не лише цукор позичити, а й інколи по-сусідськи втамовувала певні чоловічі, гм, потреби цього Максима.

М-да... Хоча, якщо чесно, мене це мало хвилювало. Такого ставлення до себе терпіти я не збиралася, а вони потім між собою нехай розбираються. 

Тож я знову відійшла до дверей і розчинила їх ще ширше.

— Прошу, – вказала рукою на вихід, а потім не втрималася: – Розумію, що прощатися з минулим нелегко, але змиріться: вам тут більше не раді.

І теж не збрехала, до речі. Я справді тут була їй зовсім не рада.

— Макс — це моє майбутнє, зрозуміла? — прошипіла вона, різко випрямляючись, але потім все ж рушила до виходу. Однак в останній момент раптом розвернулася і нахабно промовила: — Не спіши розкладати речі! Ти тут ненадовго!

— Смілива заява, — відповіла я з усмішкою. — Але ось моя порада у відповідь: забудьте і живіть далі. Макс — не хлопчик вже давно. Він знає чого він хоче. А якби хотів вас — то інших в його житті не було б.

— Але після всіх "інших" він все одно повертався до мене! Завжди повертався і цього разу теж так буде! — майже з відчаєм вигукнула, підтверджуючи мою здогадку про допомогу “по-сусідськи”.

— Ці чоловіки, – я удавано зітхнула, – вони завжди повертаються до улюблених трусів з дірками, адже вони найзручніші. Але в один момент з'являється жінка, яка їх нарешті викидає. Зв'язок зрозумілий? До побачення, — з гуркотом зачинила двері перед її носом, щоб не слухати жовч у відповідь, а потім роздратовано додала: — Стерво.

А якби замість мене тут справді була дівчина цього Макса? І вона мала більш тонку душевну організацію? Тоді ця нехороша особа могла б розбити її віру в коханого!

Коротше, все я правильно зробила. З такими, як ця білявка, можна розмовляти лише їх мовою. Інакше до них нічого не дійде. А якщо Макс захоче її повернути (в чому я дуже сумнівалася), нехай сам все пояснює. Я ж себе винною перед цією неврівноваженою не вважала. До слова, якби вона одразу нормально запитала, хто я — я б сказала правду. А так — вийшло, як вийшло.

Коли через хвилин сорок привезли сет улюблених запечених ролів, мій настрій значно покращився. Я поїла, відкисла у ванній, одягнула улюблену шовкову піжаму з червоного кольору шортиками й білим вільним топом, застелила свою прекрасну бавовняну постіль з рожевими орхідеями і щаслива вклалася спати.

Проте, сон ніяк не йшов. Покрутившись з годину, я вирішила не мучитися, а краще випити теплого чаю. І ось саме в той момент, коли вже на кухні наливала окріп в чашку, я почула возіння в замку — хтось намагався потрапити у квартиру з того боку.

Серце завмерло.

Білявка вирішила помститися? Крадії? 

Байдуже! Живою не дамся!

Обережно поставила чайник, вхопила металеву лопатку, що лежала неподалік, і пішла зустрічати “гостя”.