Глава 2

Поїздка видалася… ем, цікавою. Навушники були десь на дні валізи, тож я півтори години слухала, як водій автобуса сварився зі своїм кумом щодо місця для риболовлі. І з якою пристрастю сварився! Здавалося, від цього залежить доля світу. Коротше, ду-у-у-уже цікаво, але нічого не зрозуміло. І, зізнатися, дещо виснажливо.

Але я не збиралася жаліти. Суто для себе підмітила, що відвикла від такого.

Та ось я нарешті вдома.

Ні, в рідне місто я приїжджала досить часто, але на авто й завжди із Захаром. А сама, своїм ходом — це вперше з часів першого курсу. Мабуть, саме тому вигляд місцевого автовокзалу викликав у мене приємну хвилю ностальгії. Настільки приємну, що я хвилин сім ще просто стояла і з усмішкою озиралася довкола, збираючи на собі здивовані погляди.

Гм, і від цього я вже теж відвикла. В столиці, зазвичай, всім байдуже, що ти робиш, якщо їм не заважаєш. А тут дивачка, що стоїть посеред дороги, наче якась блаженна, одразу привернула увагу перехожих. А враховуючи, що в дивачки ще й таке яскраве волосся — комбо!

Всміхнулася своїм думкам і нарешті викликала таксі. Можна було б і на маршрутці, звісно, але з валізою — таке собі задоволення. Та й вийшло в рази швидше, що не могло не тішити.

Також потішило, що Златина квартира знаходилася у відносно новому житловому комплексі, де всі будинки були зроблені в одному стилі — стримані чорно-коричневі кольори фасаду, великі панорамні вікна, де-не-де акуратні балкони зі скляними огорожами. 

Двір був чистий, просторий, з молодими деревами й охайними лавками. Також було декілька дитячих майданчиків, а перші поверхи традиційно віддали під комерцію. Кав’ярні, магазини, салони — тут було все для комфортного існування жителів.

А трішки далі, як я зрозуміла, починалося будування нової секції. Що ж, схоже, звуки будування тепер стануть моїми "найкращими" друзями, проте мені все одно райончик дуже сподобався.

Ніна Іванівна чекала мене біля потрібного під'їзду, як і попереджав Марк. Побачивши мене, вона привітно усміхнулася й урочисто вручила ключі з милим брелоком у вигляді котика. Я подякувала і майже одразу попрямувала знайомитися зі своїм новим житлом. Воно, до речі, знаходилося на останньому шістнадцятому поверсі.

Я ніколи не жила так високо, але… зовсім не засмутилася. Ближче до небес? Чудово, як на мене. І, якщо чесно, трохи навіть символічно, враховуючи мою ситуацію.

Сама квартира виявилася надзвичайно затишною, хоч і невеликою. Одна кімната з величезним ліжком і лоджією, ще одна — становила собою компактну кухню, об'єднану із залом. Також була гардеробна, суміжний санвузол і щось типу комори, де знаходилися пральна машина. Ремонт — мінімалістичний, але сучасний та продуманий. Світлі стіни, меблі теплого відтінку сономи, декоративні дощечки, підсвітка — це все, потрібно визнати, викликало у мені відчуття, ніби я реально "вдома".

Треба буде обов'язково сказати Златці, що у неї чудовий смак. І, звісно, домовитися про оплату.

Якщо вже вирішила піти на свободу, треба йти до кінця. Адже якщо з-під одного крила, та й під інше, то сенс тоді було взагалі рипатися?

Всміхнувшись власній рішучості, я замовила собі вечерю — грошові запаси хоч і були не безмежними, але від одного сету ролів нічого страшного не станеться, — а потім увімкнула музику і почала обживатися. Розвішуючи одяг, я помітила, що речей того самого друга брата залишилося досить багато, тож стало трохи незручно, що я так заявилася. Але, зрештою, сам погодився.

Як чемна дівчинка, я не стала чіпати чужого, а просто розмістила свій гардероб у вільних комірках. І коли майже закінчила з цією справою, у двері раптом гучно постукали.

Перша думка — кур'єр. Але ж тоді мав спрацювати домофон, тож довелося відкинути цей варіант.

І тоді стало тривожно. Зовсім трішки. Хоча кого я обманюю? Мене пробрала паніка, немов я не доросла жінка, а перелякане зелене дівчисько.

Та згадавши, що взагалі-то тут дехто вже майже тітонька, я взяла себе в руки і пішла хоча б подивитися, кого там принесло до мене.

У вічко побачила білявку з ідеальною укладкою і впевненим виглядом. Вона здавалася цілком безпечною, тож я вирішила відчинити. Тобто... Раптом знайома Злати? Чи сусідка? Чи якась адміністраторка? Загалом цікавість взяла верх.

— Добр… — почала я, прочинивши двері, але дівчина мене перебила.

— А ти ще хто така? — запитала з неприхованим викликом, після чого безцеремонно просунулася всередину. — З клінінгу, чи що? А Макс де? Ма-а-акс! Любий! — гучно покликала, озираючись по сторонах.

Я спочатку настільки очманіла від такої нахабної поведінки, що аж дар мови втратила. На секунду. А потім нарешті отямилася.

— Шановна, вийдіть геть, — спробувала сказати стримано, хоч голос зрадницьки тремтів.

— Дівчинко, йди прибирай і не заважай дорослим, — гидко всміхнулася вона, ніби була тут "господарем".

— Я схожа на працівницю клінінгу? — уточнила, вигнувши брову.

— Та начхати, схожа ти чи ні, — дівчина почала злитися. — Я прийшла до Макса. А ти, якщо не будеш заважати, отримаєш хороші чайові.