1.1

— А треба? — нервовий смішок вирвався сам, хоч я й намагалася його стримати.

— Ну, було б непогано, — гмикнув у відповідь. — А то дзвонить до мене Заха, охоплений траурним настроєм, а я ні сном ні духом. Негарно якось вийшло.

— Сварити будеш? — втомлено запитала, опускаючись на ліжко.

— Хіба за те, що не розповіла, — зітхнув він. — Мала, невже ти думала, що я не підтримаю тебе?

— Я не хотіла псувати вам відпочинок, — зізналася тихо. — Це лише моя драма.

— Не говори дурниць, — урвав він. — Ти важлива для нас зі Златою. До речі, вона передає тобі, що завжди готова вислухати. В будь-який час дня і ночі. Це пряма мова, якщо що.

— Передавай їй, що я почула, — відповіла зі щирою усмішкою.

— Ліно, — цього разу Марк звернувся серйозно, — є щось, про що я маю знати?

О, ось воно. Завуальована фраза між рядків. Щось типу: "якщо він тебе образив, я зараз же повернуся і надеру йому дупу". Суто у його стилі.

— Все нормально, — якомога спокійніше відповіла йому. — Просто… мені потрібно трохи часу.

І свободи… Та цього я вголос не сказала, оскільки не була впевнена, що Марк зрозуміє, що саме це означало для мене.

— Гаразд, — брат важко видихнув. —  Але розповісти доведеться. А поки — що плануєш робити далі?

— Не знаю. В мене є певні збереження, тож спочатку орендую квартиру…

— В мене є ідея, — зненацька перебив він, і я одразу насторожилася. — Поживи в нас.

— Ні, Марику, — засміялася, хоча радше з розпачу, ніж від гумору. — Ви скоро повернетеся, а третьою зайвою поряд з молодятами я не буду.

У відповідь — тиша. Така, що навіть крізь бозна-скільки кілометрів відчувалося, як він щось там напружено обмірковував.

— В мене є ще одна ідея, — раптом заговорив хитрим тоном. — Але вона потребує певного уточнення. Я наберу тебе за декілька хвилин.

— Марку, я сама можу про себе подбати.

А ще я втомилася, що всі завжди за мене все вирішують!

— Я знаю. Але дозволь мені побути старшим братом, мала. Обіцяю, що тобі сподобається мій новий варіант.

— Окей, — здалася, щоб не сваритися. — Чекаю.

Нічого не заважає мені відмовитися пізніше.

Брат скинув виклик, але майже одразу ж телефон засвітився від дзвінка колишнього.

Ні, ну невже так важко зрозуміти, що зараз мене краще не чіпати?!

Цього разу психанула і таки закинула його в чорний список. Правда, хвилиною пізніше передумала і розблокувала. Все ж ми були разом майже сім років. Не варто розходитися ворогами.

О, а ось вже й Марк знову об'явився. Швидкий. 

— Уважно тебе слухаю, — відповіла, в голові вже підбираючи фрази для відмови.

— Я знайшов тобі квартиру, — задоволено повідомив він. — Поживеш в Златиній.

— Виженеш квартирантів через мене? — я знала, що вони давно її здавали одним і тим самим людям. — Ні, не варто нікого турбувати.

— Там живе мій друг, але він саме займається переїздом у власне житло. Зараз він у відрядженні, але не проти, якщо ти в'їдеш. У нього там ще певні речі залишилися, але, думаю, це не буде проблемою для тебе.

Я замовкла на кілька секунд, зважуючи все. А потім вирішила погодитися.

Можливо, повернутися туди, звідки все почалося — це саме те, що треба?

— Добре, — зрештою промовила я. — Твоя взяла.

— Ласкаво прошу додому, сестричко, — зрадів він. — Адресу я надішлю, а ключі піднесе мама Злати. Ми домовимося. Коротше, можеш хоч сьогодні вже заїжджати.

— Тоді нехай буде сьогодні, — видихнула я.

А сенс відтягувати?

— Окей, тоді подзвони, коли доїдеш. Ти ж на машині?

Ем…

— Я взяла лише ті речі, що належали мені.

Тобто лише одяг. І то не весь, якщо чесно. А ще прихопила комплект постелі, яку мені колись подарувала бабуся. Захару вона здавалася занадто дивною через квітчастий візерунок, тож лежала в шафі роками. А мені ж вона дуже подобалася.

— А як же?..

— Марику, мені не десять, — м’яко перебила, намагаючись приховати роздратування. — Доїду на автобусі.

— Тоді точно подзвониш, коли будеш на місці.

Я скинула виклик і скривилася.

Знала, що він просто хвилюється, але… чорт забирай, я надто втомилася від постійної “опіки”.