Незвична скеля. V – розділ

V – розділ

Холод пробирав Його Високість до кісток. Вітер шалено куйодив йому волосся. Це місце було йому не знайомим. Висока трава, майже, синього кольору, гнулася до землі, через буревій. Небо затягнулося чорними хмарами, поблизу чувся грім. І ось-ось мав піти дощ. 

Десь там чулося ревіння хвиль моря, які розбивалися об скелі через шторм. Наслідний Принц відчув на губах солоний смак моря. Він поглянув на свій одяг та руки. Вони були брудні. Болото! 

Сє Лянь підвівся та озирнувся. Все навкруги таке незнайоме... 

Підійшовши до краю скелі, він помітив унизу он те синє море...

"Ось-ось, почнеться дощ, не можна гаїти часу." — подумки сказав собі Сє Лянь та здригнувся від холоду.

"Але де ж я... Цій траві не має кінця краю!" — він знову обвів поглядом це місце. 

У середині нього завирувала тривога.

В пошуках місця, де можна заховатися, він помітив сріблястого метелека. Який старався втриматися, аби його не здув вітер.

"Це ж метелик... Хуа Чена! Так Хуа Чена!"

— Сань Лане! — вигукнув Його Високість, нервово шукаючи власника метелика.

Сріблястий метелик не став чекати поки Його Високість когось знайде, тому швидко полетів геть.

— Стій, прошу! — Сє Лянь рвучко побіг за ним.

Його чобітки в'язли в цій багнюці. Вона була одночасно в'язка та слизька. Та така слизька, що Наслідний Принц впав. Вчасно закривши від болота тільки лице. Та дивитися, що сталося з одягом він не збирався. Його цікавив тільки метелик. Швидко підвівшись, він постарався його віднайти.

Та його ніде не було... Яке нещастя! Сє Лянь розізлився на себе. Якби він не впав, то знайшов Сань Ланя, а той вже пояснив, що відбувається. 

Його Високість відчув поколювання у долонях. Уважно придивившись на них він помітив кров. Напевно, коли він упав, то за об щось вдарився.

"Але це все дурниці, зараз є справи важливіші за це, і з ними треба розібратися." — стиснувши руки, він знову почав шукати метелика.

— Сань Лане, де ж ти знову подівся, — сказав сам до себе Сє Лянь, крокуючи вперед. 

Уважно придившись, він помітив червоний одяг! Невже Хуа Чен?!

— Сань Лане! — Сє Лянь швидко рушив уперед.

Та, ось нарешті!

Але перед собою він побачив не дуже втішну картину.

Хуа Чен сидів спершись на руку та відкинувши голову назад, однією рукою він прикривав рану. 

— Сань Лане! — Наслідний Принц зразує присів біля короля демонів. — Що сталося!? 

Хуа Чен, перш ніж відповісти притулився до Його Високості. 

— Все гаразд? Тобі боляче? Сань Лане, що сталося?! Чому ти весь у крові?!

— Ґеґе... все гаразд, не зважай, — тихо прошепотів король демонів. 

— Як все може бути гаразд?! Ти весь кров'ю стікаєш?! У тебе немає духовних сил? — Сє Лянь обережно розглядав рану Хуа Чена, причому кричавши на весь голос.

— Ні, ґеґе, духовні сили тут не діють. І ти мені тут нічим не зарадиш.— мляво промовив король демонів. Тепер він вже не спирався на Його Високість, а лежав в нього на руках.

— Що ти таке говориш Сань Лане! — Стривожино сказав Сє Лянь затуливши рану Хуа Чена, щоб він не втратив забагато крові.

Та кров була занадто дивна. Дуже темна та густа. Такою Наслідний Принц ще не бачив. Незважаючи на те, що вона була густа, кров встигла заплямити одяг Принца.

"Кляте місце! Що мені робити? Що я можу зробити серед цієї синьої трави?!" — думки Сє Ляня крутилися глові.

— Я зараз перев'яжу тобі рану, потерпи будь ласка, — Сє Лянь обережно стер кров з обличчя Сань Ланя.

— Ні, не треба, ґеґе! — Хау Чен схопив Його Високість за руку, — не зараз, тобі потрібно йти геть!

— Але чому?! — Сє Лянь не зважав на протест короля демонів. — Поясни, що сталося?! 

Сє Лянь не міг втамувати тривогу. Його серце билося дуже швидко. Він бачив, що рана докучала королю демонів, хоча він цього не показував.

— Ґеґе, я не можу тобі сказати. Просто йди геть.

— Та чому?! Що тут вбіса відбувається?—Сє Лянь не слухаючи Хуа Чена скинув свій верхній одяг та перев'язав йому рану.

"Він що клепку втратив! Я тут його не залишу!"  

Руки Його Високості тремтіли, але перев'язував рану він впевнено. Хоча боявся, що зробить тільки гірше.

Він чув, як зойкнув від болю Хуа Чен, тому постарався це зробити, якомога швидше, щоб не робити боляче Сань Ляню.

— Пробач... — тихо прошепотів Сє Лянь 

— Не вибачайся. — король демонів постарався посміхнутися — Все добре.

Завершивши з раною, він пригонув до себе Хуа Чена, ніби стараючись його зігріти. 

— Тут дуже холодно. Ти замерзнеш, не варто було це робити...— Провівши рукою по щоці Сє Ляня, ніжно промовив король демонів.

— Не верзи дурниць, Сань Лане. Краще я замрезну, ніж ти помреш! 

Сє Лянь ще сильніше пригонув Сань Ланя до себе, стараючись вгамувати паніку. 

Здавалося, що тут не Хуа Чен був поранений, а Його Високість. Адже боявся тільки він.

Сє Лянь почувався пригнічним, адже нічим не міг допогти Сань Ланю.

"Чому саме зараз?! Що відбувається?! Що я можу зробити?! Я роблю тільки гірше!" — Його Високість старався зберегти контроль над собою.

— Ґеґе, прошу...— тихо заспокоював його Хау Чен. — Не варто переживати. 

Незважаючи на те, що поранений говорив, голос короля демонів став слабшим.

Сє Лянь нічого не відповів, він і далі пригортав до себе Хуа Чена. Він не відчував ні холод, ні втому, йому було тільки жахливо від того що не може допомогти Сань Ланю.

Однією рукою Наслідний Принц доторкнувся до трави. Вона була теж незвична. На дотик — колюча, ніби сотня маленьких голок, які впиваються в руку Його Високості.

— Сань Лане чому ти не можеш використати духовні сили?! Що трапилося, я не розумію, що сталося?—Голос Сє Ляня тремтів. Принцу все далі тяжче ставало дихати.