IV – розділ

IV – розділ

На наступний день Сє Ляну стало набагато краще, але його хвороба ще зовсім не пройшла. На щастя, у нього не було лихоманки, та горло всерівно ще боліло, та тіло теж ломило. Ходити він довго не міг, без допомоги Сань Ляна; інколи боліла голова. Але це все не заважало Його Високості порпатися в якихось документах, як він сам казав Хуа Чену:

"Ці документи дуже важливі. Це стратегія, і мені потрібно її опрацювати". 

На що король демонів закочував очі та злився на Наслідного Принца:

"Ґеґе, не можна так перевантажувати себе, ти ще зовсім хворий, тобі потрібний відпочинок, а не це все!" 

Звісно, робив це він не зі зла до Сє Ляня, а з турботою. Адже він боявся, що його стан може тільки погіршитись від такої роботи. 

– Ґеґе, ти тільки собі уяви... — Хуа Чен прочинив двері, тримаючи у руках чашку з блюдцем 

— Га? — неуважно пробурмотів Сє Лянь, втупивши погляд у сторінку.

Хуа Чен підійшов ближче та поклав чашку з блюдцем на маленький комод поруч з ліжком та нахилився до Його Високості, щоб привернути його увагу. 

Коли Принц звернув увагу на Сань Ланя, то той продовжив говорити:

— Ґеґе, ти від самого ранку тут сидиш.

— Ну і... — запитався Принц, та знову перевів погляд на сторінку з текстом.

— І те, що тобі пора відпочити, вже опівніч. — Хау Чен сів навпроти Сє Ляня, — та й я був не проти, якби ти приділив мені трішки свого дорогоцінного часу. 

Король демонів помітив, як у Його Високості піднялися кінчики уст.

— Ґееееґе...— ніжно прошепотів Хуа Чен.

Сань Лан присунувся ближче, щоб Наслідний Принц точно не міг не звернути на нього увагу. Тоді легенько загнув сторінку, щоб побачити, що буде робити далі Принц.

— Сань Лане, дай мені ще п'ять хвилин, а тоді... всю свою увагу я приділю тільки тобі. — Промовивши це, Сє Лянь повернувся до сторінки.

— Ти мене не обманюєш, Моя Високосте? — Нетерпляче спитав король демонів.

— Ні, — коротко відповів Наслідний Принц.

— Гаразд, я зачекаю. — Хуа Чен повернувся на свою сторону ліжка та схопив книжку, яка стояла на маленькому комоді.

Сань Лан, майже одразу почав відволікатися на книгу, щось обдумаючи. Думками він вже давно був далеко звідси. А Сє Лянь все ніяк не міг вирішити, що йому робити з цими всіма документами — вони вже набридли йому за цілий день.

Так і пройшло п'ять хвилин, десять, та ось вже півгодини, як Сань Лан читав якусь книгу. Йому вже почало набридати читати. Його Високість обманув Хуа Чена, порпався він уже в сторінках значно довше ніж п'ять хвилин.

Тому він вирішив, хоч якось привернути увагу Принца. Король демонів обережно відклав книгу та присунувся ближче до Сє Ляня. Легким рухом пальців він дотулився до долоні Його Високості. 

Та Наслідний Принц не зрадів, що його відволікають. Він швидко прибрав свою руку і сувору відповів:

— Сань Лане, не зараз. Прибери руку.

Посмішка з обличчя Хуа Чена пропала. Він трішки обурився та не збирався ображатися на таку дрібницю.

— Ґеґе, ти любиш свої сторінки, більше ніж мене, — жартома додав король демонів. — То ти мене так любиш? 

На обличчі Сань Ланя з'явилася грайлива посмішка. Він очікував на відповідь Сє Ляня.

Сє Лянь почувши ці слова не зміг стриматися та не подивитися на Сань Ланя. На його обличчя з'явлилася грайлива усмішка, він очікував подальших дії від Його Високості.

— Та невже, — саркастично відповів Принц, не відриваючи погляд від паперу. 

Та Хуа Чен не перестав дражнити Його Високість. Сховавши свою усмішку, він грайливо показав йому язика. 

— Сань Лане! — з усмішкою дорікнув йому Сє Лянь, та нарешті подивився на Хуа Чена, — перестань мене дражнити!

Його Високість нарешті відклав документи та звернув увагу на короля демонів.

— Все, ти до дражнився! — жартома сказав Сє Лянь, та залоскотав Хуа Чена. 

Король демонів повалився на ліжко, сміючись, намагаючись захиститися від жартівливих нападів Наслідного Принца.

— Здаєшся? — грайливо спитався Сє Лянь, нахилившись ближче.

— Ні! — голосно засміявся Сань Лан, та спіймавши вдалий момент, почав лоскотати Принца.

Їхня весела гра, змогла розрядити серйозну атмосферу у кімнаті. 

Коли вони змучилися, то посідали на ліжко, закехкані, але усміхаючись одне одному. 

Хуа Чен простягнув Принцу свою руку, на що той лагідно доторкнувся до неї.

Демон затамувавши подих, подивився на Сє Ляня, а його очі блищали від радості. Їхні погляди зустрілися, і Сє Лянь не зміг стримати усмішки. Ця усмішка була щирою та гарною.

— Ґеґе... — тихо прошепотів король демонів. 

Сє Лянь наблизився до Сань Ланових губ. Залишалася тільки мить до того, як їхні губи доторкнуться. Хуа Чен відчував на собі нерівномірне дихання Його Високості.

— Сань Лане...

Принц обережно доторкнувся до уст короля демонів. Хуа Чен у відповідь турботливо притулив свою руку до щоки Наслідного Принца. Коли Сє Лянь відірвався від поцілунку, Сань Лан лагідно подивився на Принца, ніби питаючи в нього дозволу. Наслідний Принц на знак згоди посміхнувся. Хуа Чен помітивши, що Сє Лянь не проти м'яко притулився вустами до Його Високість. Цей поцілунок був набагато ніжнішим, глибшим та теплішим — ці відчуття не передати словами.

Пальці короля демонів легко стиснули тканину одягу Сє Ляня, ніби боячись втратити цю мить. 

У кожному дотику відчувалася вся ніжність та любов, яку вони хотіли подарувати одне одному.