Глава 27.

Машина Єгора швидко летіла трасою, з кожною секундою все більше віддаляючись від Одеси. Ксюша мовчки дивилася у вікно та почувалася так, наче назавжди втратила частинку себе. У дзеркалі заднього виду дівчина бачила величезну темно-синю хмару, яка впевнено накривала небо. Мабуть, в Одесі зараз злива. Але тут дощу ще немає, хоч небо теж похмуре.

Ксюша повернула голову до Єгора, який впевнено вів машину, стискаючи руками кермо. Як вона могла колись кохати цього чоловіка? Це навіть не людина. Потвора без жодних моральних принципів, безжальний тиран. Як же хочеться заплющити очі, а потім прокинутися в обіймах Матвія. І зрозуміти, що все це лише страшний сон. Телефон Ксюші, що лежав біля лобового скла, озвався наполегливою мелодією вхідного виклику. Єгор не віддав дівчині гаджет, поклавши його біля себе в машині. Але тепер поглянув на Ксюшу та хитро промовив:

— Мабуть, це твій любчик! Треба остаточно з ним розібратися, щоб відчепився. Бо ще в Київ припреться, додасть мені клопоту. Візьми слухавку, Ксень! І зроби так, щоб цей одесит більше ніколи не захотів тебе бачити.

— Я не можу, — тихо схлипнула Ксюша. — Я кохаю його. І не знаю, як…

Єгор натиснув на гальма так різко, що дівчина навіть перелякано скрикнула. Машина зі свистом пронеслася майже порожньою дорогою ще кілька десятків метрів і зупинилася на узбіччі. Єгор швидко відстебнув свій пасок безпеки, підхопив телефон, який продовжував наполегливо дзвонити та всунув його в тремтячі пальчики Ксюші.

— Візьми слухавку і позбудься свого дружка назавжди! — гаркнув він. — Даю три секунди! Кирило все ще може познайомити твою матір зі слідчим!

Ксюша відчувала, що Єгор не жартує. Поспіхом прийнявши виклик, вона притулила гаджет до вуха і промовила:

— Алло!

— Привіт! — до болю знайомий та такий рідний голос Матвія неначе пройшовся по тілу невагомою ласкою, але завдав ще більших страждань змученому серцю.

— Привіт! — дівчина на секунду замовкла, щоб перевести подих і проковтнути сльози. — Як комісія?

— Вже пішла. Порушень не знайшли.

— Це добре.

— Ксюш… — Матвій зробив паузу. — Пробач за ранок. Я трохи нервував через цю перевірку і образив тебе. Ми ще обов’язково все обговоримо!

— Немає чого обговорювати, — Ксюша зустріла наполегливий погляд Єгора і зрозуміла, що відступити він не дасть. — Ти мав рацію, мені треба було сказати тобі одразу.

— Що сказати? — в голосі Матвія почулися нотки занепокоєння.

— Я не переїду до тебе. Нам було добре, але… На цьому все. Кожному з нас час повертатися до свого життя.

— Що ти таке кажеш, Ксюш? Я зараз приїду і ми ще раз про все поговоримо, добре?

— Ні, я вже прийняла рішення, — Ксюша бачила, як задоволено посміхнувся Єгор і розуміла, що просто зараз мусить зробити нестерпно боляче тому, кого кохає понад усе. — І повертаюсь до Києва.

— Це через те, що я натиснув на тебе? Ксюш, я ж вже вибачився!

— Я багато думала і зрозуміла… — Ксюша заплющила очі, сподіваючись, що так буде легше, але пекучий біль безжально стиснув серце, заважаючи дихати. — Я нічого не відчуваю до тебе. Зовсім. Це була лише пристрасть, але вона вже майже згасла.

— Ти сама віриш в те, що кажеш?! — голос Матвія дзвенів відчаєм. — Ні, я нікуди не відпущу тебе!

— Вже відпустив. Прощавай! 

Ксюша поспіхом завершила виклик і дала волю риданням, що буквально роздирали її зсередини. Щойно вона сама поставила остаточну крапку у своїх стосунках з Матвієм. Тепер він її ненавидить. І ніколи не буде шукати, не робитиме жодних спроб помиритися. Але так треба. Заради матері.

— Браво! — уїдливо вигукнув Єгор. — Ти чудова акторка! Так зворушливо, я мало сльозу не пустив! З любчиком розібралися, тож телефон більше не потрібен!

Відчинивши дверцята машини, Єгор замахнувся та з розгону жбурнув гаджет на асфальт. Телефон жалібно хруснув, а Ксюша здригнулася від несподіванки. Чомусь здавалося, що її серце теж остаточно розбилося разом з цим шматком скла та пластику. Єгор підхопив вщент розбитий телефон і закинув його кудись далеко в кювет. А потім повернувся за кермо, спокійно пристебнув пасок безпеки та поїхав далі. Кинувши швидкий погляд на Ксюшу, яка тихо плакала поруч, Єгор витягнув з кишені свій телефон і набрав чийсь номер.

— Кирило, відбій! Їдьте звідти! Скажи слідчому, що я поки що не хочу давати цій справі офіційний хід.

Поклавши слухавку, Єгор зосередився на дорозі, а Ксюша мимоволі перевела подих. Нарешті матері нічого не загрожує! Але як же боляче від того, що довелося вчинити так з Матвієм.

— Навіщо ти це робиш? — тихо схлипнула вона. — Чому не відпускаєш мене? Невже я настільки зачепила твоє самолюбство тим, що пішла?

— Ти стала першою жінкою, яка сама мене покинула. Це дійсно дуже неприємно, але… зовсім не критично, — Єгор кинув на дівчину швидкий погляд. — І я б міг спокійно забути тебе і жити далі. Якби не одне величезне «АЛЕ»!

— Ти про що?

— Ксень, ти ж знаєш, що у листопаді вибори мера. І чудово знаєш, що мій батько теж збирається балотуватися на цей пост.

— До чого тут це?