Глава 23.

Зробивши останні знімки яскраво освітленого сонцем пляжу, Ксюша опустила фотоапарат і сховала очі за сонцезахисними окулярами. Це була остання локація в «Sky Royal Hotel». Тепер є повний набір фото для майбутнього сайту. Закривши об’єктив фотоапарату кришечкою, дівчина швидко дійшла до готелю. Вишуканий хол зустрів Ксюшу приємною прохолодою, якої так бракувало на вулиці. Випадково повернувши голову до стійки рецепції, дівчина побачила Марго в легких білих штанах і блакитній шифоновій блузі з коротким рукавом. І чомусь одразу захотіла якомога швидше піти геть. За останні кілька годин Ксюша бачила Марго разів шість. Дівчині здавалося, що сині очі головної адміністраторки «Sky» всюди за нею стежать. І від цього було якось незатишно. 

Після тієї дивної розмови в кабінеті минуло дев’ять днів. За цей час Марго жодного разу не робила капостей. Але чомусь при кожній зустрічі з нею серце Ксюші огорталося холодною тривогою. Дівчина і сама не могла пояснити собі такої реакції. Проте інтуїтивно намагалася триматися від Марго якомога далі. Але нічого не виходило, бо головна адміністраторка постійно крутилася поруч. Це трохи дратувало, але Ксюша не стала нічого казати Матвію. Зрештою, в чому можна звинуватити Марго, якщо явної шкоди вона не робить? Краще якомога швидше сфотографувати всі номери та локації готелю, щоб не затримуватися тут надовго.

Минувши стійку рецепції, Ксюша піднялася на десятий поверх і увійшла в кабінет Матвія. Годинник показував пів на четверту. Поклавши фотоапарат у свою велику сумку, дівчина на пару секунд замислилась. Дуже хотілося зателефонувати Матвію, бо вони не розмовляли з самого ранку і навіть обідали окремо. Але Ксюша приборкала це бажання та поклала телефон в сумку слідом за фотоапаратом. Вона знала, що завтра в «Pearl Royal Hotel» буде дві перевірки — комісія з пожежної безпеки та санепідемстанція. Матвій зайнятий, не варто йому заважати.

Замкнувши кабінет, Ксюша спустилася ліфтом на перший поверх та одразу натрапила на Марго. Здавалося, що головна адміністраторка спеціально чекала її біля ліфта, а на її обличчі знову з’явилася легка посмішка.

— Вже йдеш, Ксюш?

— Так, я все тут сфотографувала, — спокійно кивнула дівчина.

— Водій по гостей поїхав. Почекаєш трохи?

— Ні, я піду сама. Бувай, Марго!

— Бувай! — Марго трохи примружила очі. — Може ще побачимось…

Чомусь ця фраза та дивна інтонація, з якою вона була сказана насторожили Ксюшу. Швидко подолавши хол, дівчина вийшла на вулицю та зітхнула з полегшенням тільки коли опинилася за межами готелю. Жодного бажання ще раз зустрічатися з Марго не було. І Ксюша раділа, що нарешті опинилася поза зоною досяжності головної адміністраторки «Sky».

За територією готелю починався величезний міський парк, який тягнувся вздовж усього узбережжя до самісінького будинку Матвія. Ксюша впевнено ступила на широку вимощену бруківкою доріжку, що йшла поміж дерев і рушила вперед. Вона вже не вперше ходила цим маршрутом. Вдень у парку завжди було багато людей, які хотіли відпочити від спеки під густими деревами. В’їзд для машин сюди був закритий, що давало змогу подихати чистим повітрям та насолодитися тишею, якої часто бракує у жвавому туристичному місті. Ксюші подобалося ходити через парк. Коли Матвій не міг сам забрати її додому, він доручав цю місію водію готелю. Але пройтися було набагато приємніше. Телефон у сумці озвався гучним дзвоном. Ксюша витягнула гаджет і взяла слухавку.

— Привіт, мамо!

— Привіт, Ксюнечко! — пролунав у динаміку лагідний жіночий голос. — Не заважаю я тобі?

— Ні. Як у вас справи?

— Та помаленьку. Тільки скучила за тобою страшенно! Сьогодні вже середа… Ти на цих вихідних повертаєшся?

Ксюша на пару секунд замовкла, намагаючись знайти відповідь на це питання. Вона не хотіла хвилювати матір, тому не стала їй нічого розповідати про Матвія. Такі новини краще повідомляти при особистій зустрічі. Але ж треба щось сказати зараз.

— Я теж дуже скучила за тобою і татом! — Ксюша вирішила уникнути прямої відповіді. — Думаю, що ми скоро побачимося.

Поговоривши з матір’ю, дівчина поклала слухавку та зітхнула, продовжуючи повільно крокувати доріжкою парку. Треба поговорити з Матвієм та щось вирішити. Місяць відрядження добігає кінця, а в неї досі жодного уявлення про те, що буде далі. Телефон в руках знову озвався гучним дзвоном і Ксюша поглянула на екран. Серце враз огорнулося бентежним хвилюванням, розганяючи тілом приємне тепло. Дівчина взяла слухавку та почула в динаміку лагідний голос Матвія:

— Привіт, моя ніжність! Що робиш?

— Я вже сфотографувала всі локації та номери в «Sky», — посміхнулася Ксюша. — Зараз йду до твого будинку через парк.

— Знову сама пішла? — в тоні Матвія почулося невдоволення. — Ксюш, мені дуже не подобаються ці твої прогулянки на самоті!

— До твого будинку йти лише двадцять хвилин! Навіщо ганяти водія готелю, якщо я чудово можу дійти сама?

— Мені не подобається, що ти ходиш сама! Ти зовсім не орієнтуєшся в місті!

— Цей маршрут я вивчила чудово, не хвилюйся. А у тебе як справи?

— Сьогодні доведеться затриматися допізна, — Матвій зітхнув. — Мушу все підготувати до перевірки.

— Чомусь мені здається, що ці комісії справа рук Діани.