Глава 14.

Ксюші здавалося, що час зупинився. Десь там, за стінами цього будиночку, так само живе своїм життям великий світ. Але тут залишилися лише відчуття. Неймовірно приємні, несміливі, бентежні. Матвій лагідно стискав руки Ксюші у своїх долонях і від його пальців тілом розходилося приємне тепло. Дівчина зачаровано дивилася в темно-сірі очі та вперше за весь тиждень почувалася щасливою. Вона бачила, що Матвій страшенно злий. Але в його погляді була якась особлива ніжність, що ніяк не поєднувалася з суворим виразом обличчя. 

Ксюша дуже здивувалася, коли почула, що Матвій нічого не знав про її умови проживання. Але чомусь повірила одразу. Мабуть, Поліна б сказала, що не можна бути такою наївною і вірити всім словам досвідченого ловеласа. Але Ксюша була впевнена, що Матвій не збрехав. Насолоджуючись його обіймами, дівчина чула, як швидко билося в міцних грудях серце. Таке хвилювання неможливо підробити. І Ксюша вже просто не могла злитися на цього чоловіка. Та й як можна злитися, коли втрачаєш голову від його дотиків і понад усе у світі хочеш назавжди залишитися в цих теплих руках? Ксюша вже не пам’ятала, коли їй востаннє було так спокійно поруч із чоловіком. Єгор обіймав зовсім інакше, а в його діях завжди було більше владності та сили, ніж справжньої ніжності. А Матвій огортає затишком, поруч з ним почуваєшся захищеною. Ксюша помітила, що вже цілу хвилину мовчки вдивляється в темно-сірі очі, остаточно загубивши в них розум. Дуже боляче псувати цю казкову мить, але...    

— Завтра я їду додому, — Ксюша змусила себе звільнити пальці з теплих чоловічих рук і зробила крок назад.

— Чому? — обличчя Матвія стало ще похмурішим.

— Я фотоапарат сьогодні розбила. Тепер не маю з чим працювати.

Ксюша проковтнула сльози, що знову підступили до очей та опустила голову. Дуже хотілося сказати, що причиною розбитого фотоапарата став підступний вчинок Діани, але доказів не було. Рука Матвія повільно піднялася до обличчя дівчини, обережно торкнулася її щоки, змушуючи підняти голову. Ксюша не стала опиратися і знову зустріла погляд темно-сірих очей. 

— Ти через це плакала? — тихо запитав Матвій.

— Так.

— А що саме розбилося?

Ксюша взяла фотоапарат, який досі лежав на столі та простягнула його Матвію. Мабуть, він буде питати, як це сталося. Може варто розповісти про свою сутичку з Діаною? Матвій взяв фотоапарат і уважно поглянув на розбитий об’єктив.

— Стільки сліз через ось це маленьке розбите скельце? — Матвій знову зустрів погляд дівчини та посміхнувся. — Ти серйозно, Ксюш?

— Я розумію, що тобі це здається дрібницею, — Ксюша опустила голову. — Але це фотоапарат Христини, він дуже дорогий. У мене… нема грошей на новий. Я навіть роботу можу втратити через це.

— Ти вже сказала Христині? — спокійно поцікавився Матвій.

— Ще ні.

— Чудово! І не кажи! — Матвій віддав дівчині фотоапарат і підійшов до валізи.

— Навіщо приховувати це від Христини? Я ж тепер працювати не змо…

Ксюша замовкла на пів слові, бо Матвій знову підійшов зовсім близько та рішуче поклав руки на її плечі. Тепер його обличчя було серйозним, але темно-сірі очі продовжували випромінювати лагідне тепло.

— Бачу ти любиш робити з мухи слона, — промовив Матвій. — Пані фотограф, проблема зовсім не така страшна, як ти думаєш. Ходімо вже звідси!

В голові кружляв вихор запитань, але Ксюша не встигла нічого сказати. Матвій підхопив валізу, огорнув пальці дівчини вільною рукою та потягнув її за собою на вулицю. Замкнувши двері, він знову взяв Ксюшу за руку. З боку басейну тепер було чути не лише гучну музику, а й веселий сміх гостей. Схоже, вечірка в самому розпалі. Ксюші не хотілося йти через натовп, але вона розуміла, що найкоротший шлях до готелю йде через басейн. Проте Матвій раптом звернув на іншу доріжку, прямуючи до парковки. Схоже він вирішив зайти через центральний вхід. Дівчина подумки зраділа цьому. Але знову впала в ступор, коли на парковці Матвій зупинився біля свого сріблястого кросовера, який стояв поруч з центральним входом, розблокував дверцята і відчинив багажник, закинувши туди валізу Ксюші.

— Занесу ключі від складу на рецепцію, — Матвій закрив багажник, підвів дівчину до передніх пасажирських дверцят і відчинив їх. — Сідай, я швидко.

Ксюша не наважилася сперечатися та слухняно сіла на переднє пасажирське сидіння. Матвій зачинив за нею дверцята і зник за великими скляними дверима. Залишившись на самоті, дівчина замислилась. Схоже, що давати їй номер в «Pearl Royal Hotel» Матвій не збирається. Може немає вільних апартаментів? Мабуть, Матвій вирішив поселити її в «Sky Royal Hotel» і зараз вони поїдуть туди. Таке пояснення здалося Ксюші цілком логічним, а думки повернулися до розбитого фотоапарата. На новий грошей немає, але можна спробувати варіант ремонту. Можливо вдасться поміняти розбиту лінзу за вихідні? 

Через вікно Ксюша побачила Матвія, який вийшов з готелю і швидко наближався до машини. Відчинивши дверцята з боку водія, він сів за кермо, завів двигун і мовчки вивів авто з парковки. Обличчя Матвія знову стало похмурим і Ксюші чомусь здавалося, що він сердиться саме на неї. За що? Мабуть, ніколи не вдасться звикнути до перепадів настрою цього чоловіка. 

Їхали вони мовчки. Матвій впевнено вів автівку дорогами міста, а Ксюша милувалася яскравими вогнями нічної Одеси через прозоре скло вікна. Легка літня темрява огортала вулиці особливою атмосферою таємничості та казковості. Ксюші раптом страшенно захотілося прогулятися містом, яке тонуло в м'якому світлі ліхтарів. Було б добре забути про всі турботи та зануритися в романтику нічних вулиць. Відчути смак життя разом з чоловіком, присутність якого робить щось дивовижне з думками, емоціями та відчуттями. Цікаво, чи погодився б Матвій на таку прогулянку? Ксюша роздратовано обірвала хід своїх думок. Не можна дозволяти собі остаточно закохатися — так буде ще важче прощатися. Але що робити з почуттями, які вже непрохано з’явилися в серці?