Глава 11. Матвій

Опинившись біля виходу на вулицю, Матвій відчинив великі скляні двері та пропустив Ксюшу вперед. Дівчина мовчала, опустивши очі та притримуючи руками фотоапарат, який висів на її тендітній шиї. В спокусливих джинсових шортиках і світло-сірій шифоновій блузі з коротким рукавом Ксюша виглядала неймовірно гарненькою. Її розкішне темно-золотисте волосся вільно спадало по тендітних плечах ніжними хвилями і Матвію дуже хотілося торкнутися цього густого шовку. Один лише погляд на цю дівчину викликає в душі вихор чуттєвих емоцій. Що ж в ній такого особливого? 

Матвій і сам до пуття не розумів, навіщо запросив Ксюшу на обід. Після епізоду з фотоапаратом у номері він взагалі втратив здатність контролювати свою поведінку поруч з цією дівчиною. Але помітив, що за ці два дні страшенно скучив за нею. А ще дуже хотілося дізнатися, чому в світло-сірих очах знову з’явилася незрозуміла образа та стриманий холод. Контраст був надто помітним і Матвій не розумів, що саме викликало такі зміни. Проте пообіцяв собі, що обов’язково з’ясує причину.

— Сподіваюся, ти голодна? — запитав він, відчиняючи перед дівчиною передні дверцята свого авто.

— Ми могли б обговорити всі робочі питання у твоєму кабінеті, — стримано промовила Ксюша, опускаючи очі.

— За обідом це робити набагато приємніше, — Матвій обережно зняв з неї фотоапарат. — Сідай, Ксюш! Куди хочеш поїхати пообідати?

— Дивне питання до людини, яка зовсім не орієнтується в місті, — Ксюша слухняно сіла в авто.

— Хм, не подумав! Тоді я обиратиму сам, — Матвій зачинив за нею дверцята, поклав фотоапарат на заднє сидіння та сів за кермо. — Сподіваюся, що вдасться тобі догодити.

— Я не вередлива. А це лише робочий обід.

— Ксюш, — Матвій тихо зітхнув і розвернувся до дівчини обличчям, поклавши руку на спинку її сидіння. — Що відбувається?

— А щось відбувається? — Ксюша вперто уникала його погляду.

— Два дні тому твоя поведінка була зовсім інакшою. Чому ти раптом стала такою холодною і дивишся на мене так, наче я чимось завинив?

— Ну що ти?! Чим ти міг переді мною завинити? — дівчина нарешті повернула до Матвія обличчя і він помітив у світло-сірих очах сарказм. — Я лише підтримую з тобою ділову манеру спілкування. Ти ж замовник!

— Он як?! — чомусь це нагадування неприємно вкололо Матвія. — А ти всім замовникам дозволяєш натирати тобі спину сонцезахисним кремом?

Ксюша нічого не відповіла і відвернулася до вікна, ховаючи обличчя. Матвій важко перевів подих і завів двигун. Впертий розум стверджував, що дівчина має рацію. Їм не варто виходити за межі робочого спілкування. Проте чомусь спілкуватися з Ксюшею лише в офіційній діловій манері Матвій просто не міг. 

Їхали вони мовчки. Зупинивши машину поруч з одним із найкращих ресторанів Одеси, Матвій вийшов на вулицю. Роздратування минуло і тепер він шкодував, що відповів Ксюші так різко. Навіщо було взагалі починати цю розмову, якщо можна просто пообідати разом? Матвій швидко обійшов авто та відчинив перед Ксюшею передні дверцята, простягнувши їй руку. Дівчина підняла голову та зустріла його погляд. Тепер неймовірно гарні світло-сірі очі світилися сумом, а Матвій відчував, як глибоко в душі наростає почуття провини. Йолоп! Запросив дівчину на обід, щоб зробити їй приємність, а натомість знову засмутив. Як так можна? Ксюша поспіхом опустила очі, намагаючись сховати емоції. Але слухняно вклала пальчики в долоню Матвія та вийшла з авто.

— Ксюш, — Матвій зачинив дверцята і затримав пальцями тендітну долоньку, яка вже збиралася висковзнути з його руки. — Я не хочу сваритися. Давай просто пообідаємо разом. Звичайний обід і приємне спілкування. Що скажеш?

— Добре, — Ксюша зустріла його погляд та кивнула. — Звичайний обід.

Матвію до нестями захотілося пригорнути дівчину до себе. Як було б добре сховати цю тендітну ніжність від цілого світу у своїх обіймах і нарешті з’ясувати, що відбувається. Але тиснути на Ксюшу не можна, бо вона остаточно замкнеться в собі. Потрібен якийсь інший підхід. Матвій міцніше стиснув у своїй долоні тонкі пальчики та повів дівчину за собою до входу в ресторан. 

Обравши столик на відкритому літньому майданчику під тонким білим тентом, Матвій допоміг Ксюші сісти. Ресторан знаходився на узбережжі, тому всі відвідувачі могли вільно милуватися неосяжним морем. Зараз його темно-синя поверхня була вкрита дрібними хвилями, прикрашеними на верхівках білою піною. А легкий вітер з ледь помітним солонуватим присмаком огортав відкритий майданчик ресторану приємною свіжістю. Опустившись на стілець навпроти Ксюші, Матвій помітив, що вона задивилася на гарний морський краєвид. З ясних світло-сірих очей нарешті зник сум, а на обличчі дівчини навіть з’явилася легка посмішка. Матвій зрозумів, що вгадав з рестораном. Схоже, що цей мальовничий морський пейзаж подобається Ксюші так само сильно, як і йому самому. 

Коли офіціант приніс меню вони швидко обрали страви та знову залишилися наодинці. Ксюша мовчала та продовжувала милуватися морем, що виблискувало м’яким сріблом під яскравими променями сонця. А Матвій милувався нею. Ненароком повернувши голову, дівчина зустріла його погляд та помітно зніяковіла. А Матвій не зміг стримати усмішку. Легкий рум’янець робить це ніжне обличчя ще милішим, викликаючи нестерпне бажання торкнутися шовковистої шкіри, відчути її тепло, поцілувати… Матвій поспіхом обірвав думки, помітивши, що Ксюша остаточно зашарілася. Мабуть, його очі занадто сильно видають думки, треба бути обережнішим. Біля столика з’явився офіціант зі стравами. Він вправно розставив на білосніжній скатертині тарілки, побажав гостям смачного і пішов. Матвій взяв виделку, спостерігаючи за Ксюшею, яка вже куштувала свою рибну страву.