Глава 5.

Ксюша намагалася хоч трохи відчистити свою сукню від бруду, проте швидко зрозуміла, що даремно витрачає час. Вона всією шкірою відчувала на собі погляд незнайомця та все більше ніяковіла від цього. Поруч з привабливим чоловіком особливо ніяково почуватися мокрою куркою. А цей нахаба хоч і влаштував їй халепу, але привабливий… дуже. Ксюша намагалася не дивитися на чоловіка, проте під час розмови встигла помітити його міцне тіло, та приємне обличчя, прикрашене короткою темною борідкою. Охайно підстрижене чорне волосся надавало чоловіку якогось особливого магнетизму, а його очі мали унікальний темно-сірий відтінок. Цей колір викликав у Ксюші асоціацію з грозовим небом напередодні бурі. В усій поведінці чоловіка читалася впевненість. Мабуть, характер у нього не цукор. Але приємно, що він все ж таки усвідомив свою провину та вибачився. Їхати з ним дівчина нікуди не збиралася. Але чомусь не змогла промовчати, коли незнайомець представився Матвієм та запитав її ім’я. Назвавши себе, Ксюша помітила, що темно-сірі очі Матвія примружилися і в них з’явилося щось схоже на зацікавленість. А дівчина остаточно зніяковіла під цим поглядом.

— Я доберуся сама, дякую! — промовила вона у відповідь на пропозицію Матвія її підвезти.

— Я тебе відвезу і це не обговорюється!

Матвій впевнено підхопив валізу та швидко рушив до свого кросовера. Ксюша на секунду розгубилася, але вже в наступну мить наздогнала чоловіка та спробувала забрати свій багаж. Нічого не вийшло. Пальці Матвія неначе приросли до валізи, а Ксюші стало трохи страшно.

— Віддай валізу! — вигукнула вона. — Я ж сказала, що нікуди з тобою не поїду!

— Поїдеш! — Матвій відчинив багажник авто та поклав туди валізу.

Ксюша зрозуміла, що треба терміново щось робити. Ще не вистачало сідати в машину до зухвалого незнайомця в чужому місті! Мозок не міг знайти жодного способу порятунку, тому запропонував рішучий наступ. Матвій вже збирався зачиняти багажник, але Ксюша не дозволила йому цього зробити. Стиснувши кулачки, вона кинулася на чоловіка, маючи намір відштовхнути його від машини та витягнути свою валізу назад. Здавалося, що Матвій зовсім не чекав такого нападу, проте зреагував блискавично. Ксюша не встигла навіть оком кліпнути, як міцні руки обхопили її всю та притиснули до широких чоловічих грудей, прикритих білою футболкою. 

— Пусти! — дівчина відчайдушно лупцювала кулачками міцні груди Матвія, прийнявши рішення боротися до кінця. — Віддай мою валізу! Негайно!

— Віддам, коли привезу тебе в готель, — Матвій ще міцніше притиснув її до себе, остаточно позбавляючи здатності рухатися і трохи посміхнувся. — Сама сядеш в машину, чи силою саджати?

— Я не поїду з тобою! — нерви почали потроху здавати і Ксюша схлипнула, продовжуючи опиратися. — Пусти! Нахаба! І де ти взявся на мою голову?!

Помітивши в очах дівчини сльози, Матвій одразу ж випустив її. Ксюша поспіхом відступила на два кроки назад, марно намагаючись приборкати емоції. Матвій став похмурим, вдивляючись в її обличчя, а потім спокійно промовив:

— Та не бійся ти! Якби я хотів зробити тобі щось погане, то вже б зробив!

На якомусь підсвідомому рівні Ксюша відчувала, що цей чоловік дійсно не зробить їй нічого поганого. Але продовжувала схлипувати, не в змозі заспокоїтися. Матвій закрив багажник і голосно присвиснув, ненароком опустивши очі на свою білу футболку. Дівчина прослідкувала за його поглядом і помітила на білосніжній тканині брудні плями. Ксюша згадала, як опинилася притиснутою до грудей Матвія під час битви за валізу. Нічого дивного в тому, що його футболка забруднилася від контакту з її мокрою брудною сукнею.

— Клас! — Матвій підняв голову, зустрівши погляд дівчини. — Якщо ти хотіла помститися за калюжу, то у тебе вийшло! Тепер я теж брудний!

Ксюша знову схлипнула, винувато опускаючи голову. В мокрій сукні ставало все холодніше і тіло починало тремтіти. Дівчина обхопила себе долонями за плечі, але це майже не допомогло зігрітися. Боковим зором вона помітила, що Матвій відчинив задні дверцята автівки та витягнув звідти світло-сірий піджак. А потім швидко підійшов до Ксюші та впевнено накинув піджак на її плечі.

— Змерзла? — Матвій трохи всміхнувся, загортаючи дівчину у свій одяг. — Так повинно бути тепліше.

— Я брудна, — голос досі тремтів, але Ксюша з подивом помітила, що від цих міцних чоловічих рук її тілом розповсюджується спокій і приємне тепло. — Забрудню тобі піджак так само як футболку.

— Це нічого, — Матвій підійшов до передніх пасажирських дверцят авто і відчинив їх. — Сідай та поїдемо вже! 

Ксюша підійшла до машини та слухняно сіла на м’яке сидіння. Побачивши своє обличчя в маленькому дзеркалі біля водія, вона тихо охнула. Туш розплилася під очима велетенськими темними колами, а густе волосся сплелося в повному хаосі, утворивши на голові кубло. Ксюша поспіхом витягнула з сумочки серветки та почала витирати ними обличчя. І чому відрядження почалося з такої халепи? Матвій сів за кермо та завів двигун.

— То тобі треба в «Pearl Royal Hotel»? — спокійно запитав він.

— Так, — Ксюші вже вдалося трохи привести до ладу обличчя, тому вона сховала серветки назад в сумку. — Знаєш де це?

— Хто ж не знає? — Матвій впевнено повернув кермо, розвертаючи машину на дорозі. — Це один з найкращих готелів у місті!

— Може й так, але власник цього готелю справжній дивак.