Глава 11.

Ксюша сиділа за столом і не зводила погляду з блідого обличчя матері. Олена глибоко дихала, а Володимир стурбовано дивився на дружину. В руках він тримав склянку з водою, в яку додав кілька крапель заспокійливого. Ксюша бачила, як шокувала батьків її розповідь. Але просто не знала, як можна було сказати правду делікатніше. Дівчина тихо зітхнула та сховала тремтячі руки під стіл. І одразу відчула, як тепла долоня Матвія заспокійливо накрила її пальчики та почала лагідно пестити їх непомітно для батьків. Такий простий дотик, але скільки в ньому підтримки. Ксюша повернула голову до Матвія, який сидів поруч і несміливо стиснула його руку в своїх долонях.

— Оленко, випий ще трохи, — Володимир простягнув дружині склянку.

— Ох доню…, — Олена зробила ковток прозорої рідини та поставила склянку на стіл. — То от звідки ти ці гроші взяла?

— Пробач, мамо! — винувато промовила Ксюша. — Пробач за брехню. Я не хотіла тебе хвилювати.

— Але ж мені ти могла сказати! — обурено вигукнув Володимир. — Ох, Ксюш! Надавати б тобі лозиною по м’якому місцю! Заміж за такого покидька?! Навіть не думай! А з його звинуваченнями щось придумаємо!

— Я знайду Ксюші адвоката, — промовив Матвій. — Все буде добре.

— Я не розумію, — Володимир перевів погляд на його обличчя. — Матвію, а ти тут до чого? Як ти взагалі дізнався про всю цю історію?

Ксюша затамувала подих. Вона розповіла батькам майже все про Єгора, але нічого не сказала про свій роман з Матвієм. І навряд чи варто це робити зараз.

— Це довга історія і я не думаю, що вам вона буде цікава, — спокійно промовив Матвій. — Ксюша дуже допомогла мені з сайтом. Я хочу віддячити.

— Ох, Матвійчику! — важко зітхнула Олена. — Ти ж зовсім не знаєш Єгора. У нього батько майже мер і грошей ціла купа! Навіщо тобі це? Я й за Ксюшу хвилююся тепер. Сама в протистоянні з таким мерзотником…

— Ні, не сама, — посміхнувся їй Матвій. — Олено Микитівно, за Ксюшу не хвилюйтеся! Я нікому не дам її скривдити. А Єгору ми ще дамо по зубах.

У другій половині дня туман на вулиці розсіявся, але небо залишалося сірим і похмурим. Після смачного домашнього обіду Володимир повів Матвія в сад. Ксюша залишилася біля ґанку разом з матір’ю. Після гарячої їжі та теплої кухні прозоре осіннє повітря здавалося особливо холодним. Ксюша застебнула куртку та обвела поглядом двір. Наче ще вчора вона була маленькою і гралася біля цього будинку, а вже зовсім скоро у неї самої буде дитина. Як швидко плине час і як багато проблем несе з собою доросле життя.

— Чомусь мені здається, що ти не все розповідаєш нам з татом про Матвія і своє відрядження, — Олена з посмішкою підійшла до доньки та вклала в її руки пакет з булочками, які ще й досі були теплими. — Дивитесь ви одне на одного зовсім не як друзі.

— Ох, мамо, — Ксюша тихо зітхнула, опустивши очі. — Все так заплуталося.

— Якщо є почуття, то все можна розплутати, доню. Мені сподобався Матвій. І знаєш… Доки він поруч з тобою, я спокійна.

Ксюша не встигла відповісти, бо побачила батька та Матвія, які тягнули з саду великий кошик з рум’яними яблуками. Дівчина мимоволі посміхнулася, спостерігаючи за цією картиною. Помітно, що батьку Матвій теж сподобався. Якби ж все склалося інакше… Тоді це знайомство відбулося б за більш приємних обставин, а Матвій був би зовсім в іншому статусі. 

— А от і яблучки! — вигукнула Олена. — Матвійчику, бери он той білий мішок і висипай їх туди. Будете їсти з Ксюшею у місті.

— Олено Микитівно, — Матвій подивився на кошик і розгублено вигнув брову. — Та куди ж нам стільки яблук?

— Заперечення не приймаються! — Олена перевела погляд на чоловіка. — Володю, а ти хутко в сарай по картоплю!

Матвій слухняно взяв мішок, пересипав у нього яблука та потягнув їх до машини. Взявши матір під руку, Ксюша теж вийшла до автівки та поклала пакет з булочками на заднє сидіння. Матвій швидко завантажив яблука у свій кросовер, поклав туди ж мішок картоплі, який приніс Володимир і зачинив кришку багажника.

— Щасливої дороги, дітки! — сумно зітхнула Олена, цілуючи на прощання доньку. — Шкода, що так мало погостювали.

— Було приємно познайомитись! — Матвій потиснув руку Володимира та посміхнувся Олені. — Дякую за яблука та картоплю!

— Бережи маму, — прошепотіла Ксюша батьку, обіймаючи його на прощання.

— А ти себе бережи, — тихо відповів їй Володимир. — Цей Матвій… Мені він більше подобається, ніж Єгор. Ти б придивилася, доню!

Посадивши Ксюшу в машину, Матвій сів за кермо, завів двигун і рушив з місця. Дівчина мовчки спостерігала за тим, як повільно віддаляється у дзеркалі заднього виду сірий дерев’яний паркан навколо батьківської хати та перевела подих. Тепер батьки знають правду… Хоч і не всю.

— Яблука та картоплю тепер можна місяць не купувати, — промовив Матвій, порушуючи мовчанку. — Навіть продавати можемо!

— Ти сподобався моїм батькам, — Ксюша повернула до нього голову.

— Вони мені теж сподобались, — Матвій зустрів її погляд і трохи посміхнувся. — Твій батько мене на риболовлю запросив.

Ксюша зітхнула, опустивши очі. І чому не можна просто залишити всі образи в минулому? Невже стосунки з Матвієм вже не врятувати?