Глава 10. Матвій

Матвій вийшов з кабінету слідом за Ксюшею та одразу помітив у коридорі Поліну і Давида. Вони про щось тихо розмовляли, але одразу повернули голови до друзів. Помітивши заплакане обличчя Ксюші, Поліна нагородила Матвія нищівним поглядом. А потім відвела подругу убік і пригорнула до себе, починаючи щось шепотіти їй на вухо. 

— Ну що, поговорили? — тихо запитав Давид, зупиняючись біля друга.

— Все погано, — важко зітхнув Матвій. — Єгор шантажує Ксюшу.

— Поліна розповіла мені про цю маячню з пограбуванням, — чорні очі Давида стали дуже серйозними. — Завжди підозрював, що Єгор козел, але щоб настільки… Що будеш робити?

— Для початку треба розповісти все батькам Ксюші. Краще нехай дізнаються все від доньки, ніж від того мерзотника.

— Думаєш Єгор дасть хід цій справі?

— Я впевнений в цьому. Ксюша каже, що цей покидьок страшенно впертий та мстивий. Але я так просто не здамся.

— Будеш боротися за неї? — Давид примружив очі. — Супротивник дуже серйозний. Буде нелегко.

— Ми ще побачимо, хто кого! Треба забрати Ксюшу з маєтку Єгора. Знайдеш їй квартиру?

— А ви хіба не разом будете жити? — здивувався Давид.

— Жартуєш?! — Матвій зустрів погляд друга. — Навіть якщо Єгор змусив її поїхати… Всі ці півтора місяця вони жили разом, спали в одному ліжку… Трясця, я навіть уявляти не хочу, що вони робили ночами!

— А може у них той… не було нічого? Це ж фіктивні стосунки.

— Ага, не було… — фиркнув Матвій. — Я навіть доби не витримав з Ксюшею під одним дахом! А Єгор з нею півтора місяця живе! Не вірю, що в них нічого не було! Я б міг багато чого пробачити, але тільки не зраду. Нічого не буде!

Холодний осінній дощ розгубив свою силу, а на місто опустилася сіра мряка. Вона нагадувала легку вуаль, яка щільно огортала високі багатоповерхівки, машини та людей, залишаючи на всіх поверхнях дрібні краплі вологи. Поліна і Давид залишилися в салоні, а Матвій з Ксюшею вийшли на вулицю. Дівчина підійшла до припаркованої поруч червоної автівки та дістала з кишені ключі. Матвій кинув на машину зневажливий погляд. Найновіша модель, яка коштує купу грошей. Схоже, що Єгор бавить свою наречену подарунками. Можливо, Ксюша не дуже й страждає від того, що мусить виходити за нього заміж? В грудях спалахнула пекуча злість, а перед очима яскраво повстала картинка того, як саме Ксюша розраховувалася з Єгором за цей подарунок.

— Гарна машина, — роздратовано кинув Матвій. — Наречений купив?

— Ця машина частина мого штучного щасливого образу, — спокійно промовила Ксюша, зустрівши його погляд.

— Я в неї не сяду! — Матвій підійшов до свого сріблястого кросовера, який стояв на іншій половині парковки, закритий джипом Давида. — Поїдемо на моїй!

Ксюша мовчки кивнула. Матвій відчинив перед нею передні пасажирські дверцята, допомагаючи сісти. А потім сів за кермо, завів двигун і виїхав на дорогу. Ксюша підказувала, де треба повертати, але майже не дивилася на Матвія і це його страшенно дратувало. Коли автівка опинилася на прямій дорозі за містом, дівчина остаточно замовкла і відвернулася до вікна. 

Вогке повітря вкривало все навколо сірим туманом, який нагадував молоко. Матвій трохи скинув швидкість та увімкнув фари. Час від часу він кидав погляд на Ксюшу, але вона вперто не повертала обличчя. Серце тихо стиснулося від суму, але Матвій заборонив собі давати йому волю. Тендітна ніжність знову поруч, але тепер між ними величезна прірва. Матвій страшенно злився на Ксюшу за той біль, який довелося пережити їм обом. Таке не можна пробачити. Але чому ж так хочеться знову сховати цю дівчину в обіймах, зігріти, поцілувати...

— Чим займаються твої батьки? — запитав Матвій, намагаючись приборкати дивні бажання, що аж ніяк не узгоджувалися з рішеннями розуму. 

— Тато працює на птахофабриці, а мама вчителька української мови та літератури, — Ксюша нарешті зустріла його погляд, відвернувшись від вікна. — Тато вмовив її звільнитися. Не хотів, щоб мама перевтомлювалася.

— Сьогодні робочий день. Твій батько буде вдома?

— Він працює позмінно. Вчора був на роботі, тому сьогодні у нього вихідний.

Матвій мовчки кивнув, продовжуючи стежити за дорогою. Проте раптом помітив, що Ксюша важко перевела подих і трохи розстебнула куртку. Повернувши голову до дівчини, Матвій зупинив погляд на її блідому обличчі та відчув занепокоєння.

— Ксюш, з тобою все гаразд?

— Т-так, я просто… Дуже хвилююся, — Ксюша так міцно зчепила пальці рук у замок, що вони побіліли. — Що ми скажемо моїм батькам?

— Правду. Але точно не всю. І дуже обережно.

— Я боюся за матір.

Ксюша вимовила це зовсім тихо та закусила губу, опустивши голову. Матвій більше не міг мовчки спостерігати за нею. Простягнувши руку, він лагідно накрив долонею тремтячі дівочі пальчики. Хотілося заспокоїти, підтримати тендітну ніжність та вгамувати її страх. 

— Все буде добре, — тихо промовив Матвій, упіймавши трохи здивований погляд неймовірно гарних світло-сірих очей. — У тебе руки холодні. Змерзла?

— Ні, це від хвилювання, — Ксюша почервоніла та несміливо огорнула його долоню обома руками. — Але зараз мені значно краще!