Глава 9.

По склу вікна тихо дріботів дощ і Ксюша не мала жодного бажання вилазити з ліжка. Годинник показував пів на десяту ранку, але через похмуру погоду та щільно закриті штори в спальні було досить темно. В будинку панувала абсолютна тиша. Вчора Єгор поїхав у відрядження, сказавши, що повернеться лише післязавтра ввечері. Без нього Ксюші було набагато спокійніше і вона навіть попросила Валерію не приходити в маєток ці три дні. Хотілося побути на самоті, зібратися з думками. Ксюша тихо зітхнула та перевернулася на інший бік, прислухаючись до заспокійливого шелесту дощу. Що робити далі? Поліна казала, що притисне Давида та змусить його вмовити Матвія на діалог. Але що це дасть? Навіть якщо розмова відбудеться… Чи повірить Матвій її словам?

Ксюша підвелася з ліжка, накинула халат поверх темно-сірої флісової піжами, захопила телефон і рушила на кухню. Поснідавши йогуртом та парою бутербродів з сиром, дівчина взяла чашку з гарячим чаєм і підійшла до вікна. Небо було повністю затягнуте низькими сірими хмарами, а холодний дощ старанно поливав зелений газон біля будинку, залишаючи калюжі на вимощених бруківкою доріжках. Справжня осінь. Але хоч на душі й важко, а почуття самотності більше немає. Ксюша опустила голову і поклала долоню на свій поки що зовсім плаский живіт. Тепер вона не сама. Дуже хочеться, щоб цей малюк був схожим на Матвія. Але як вберегти свою крихітку від Єгора?

— Залишимося сьогодні вдома, — тихо промовила Ксюша, лагідно погладжуючи живіт круговими рухами. — Замовимо піцу, увімкнемо фільм і будемо весь день грітися під пледом на канапі.

Телефон, що лежав на столі видав коротке звукове сповіщення. Ксюша взяла гаджет, розблокувала екран і побачила повідомлення.

Поліна: «Привіт! Приїзди до мене в салон. Це терміново і дуже важливо!»

Ксюша стала похмурою. Навіщо Поліна так терміново викликає її до себе? Та ще й без жодних пояснень? Ксюша швидко допила чай, повернулася до своєї кімнати та переодягнулася в сірий светр і темно-сині джинси. Розчесавши своє густе розпущене волосся, дівчина спустилася на перший поверх, натягнула коротку куртку з капюшоном, взула зручні чорні кросівки та вийшла з дому. 

Дощ був не дуже сильним, але вогке повітря пробирало холодом до самих кісток. Ксюша поспіхом добігла до машини, сіла за кермо і завела двигун. Дорога до салону краси «Німфа» зайняла хвилин сорок. Припаркувавши авто неподалік від входу, дівчина одразу помітила збоку знайомий чорний джип, який повністю закривав від очей всю іншу половину мініатюрної парковки. Давид теж тут. Невже Поліна все ж таки вмовила його допомогти? Але коли вона встигла це зробити? Ксюша вийшла з машини, заблокувала дверцята і забігла всередину салону. На ходу привітавшись з Яною, яка сиділа на рецепції, вона швидко дійшла до кабінету Поліни, тихо постукала, відчинила двері… І завмерла на порозі, забувши, як дихати.

Шалений стук серця поглинув всі інші звуки, а ноги враз зробилися неслухняними. Ксюша зупинилася біля дверей, не наважуючись зробити бодай крок назустріч тому, до кого так хотіла пригорнутися душею. Вона дивилася на Матвія, який стояв біля вікна, засунувши руки в кишені своїх темно-синіх джинсів і не вірила власним очам. Як він тут опинився? Мабуть, це сон! Зараз вона прокинеться і все зникне. Але Матвій не зникав. Його темно-сірі очі дивилися на Ксюшу холодно і суворо, проте в них більше не було ненависті. Лише мовчазний докір і… ще щось. Дуже сумне і болюче.

— Може все ж таки почнемо щось говорити? — порушив тишу оксамитовий чоловічий голос.

Ксюша зробила глибокий вдих, даючи організму необхідну порцію кисню і нарешті помітила в правому кутку кабінету Давида та Поліну. Мозок повільно усвідомлював, що все це відбувається насправді, а серце почало калатати ще швидше. Поліна підійшла до подруги, затягнула її в кабінет і причинила двері. А потім нахилилася до вуха Ксюші та прошепотіла:

— Вони приїхали сюди годину тому. Я нічого не казала. Не знаю, що сталося, але тепер Матвій сам хоче з тобою поговорити. Розкажи йому все, Ксюш! 

— Досить вже там шепотітися! — Давид підійшов до Поліни та впевнено взяв її за руку. — Ходімо, німфо! Цим двом краще поговорити наодинці.

Ксюша знову перевела погляд на Матвія, який продовжував мовчки дивитися на неї. Давид вивів Поліну з кабінету та причинив двері. В кімнаті повисла важка тиша і Ксюші здавалося, що вона от-от знепритомніє від хвилювання. 

— Чому ти не сказала мені, що Єгор тебе переслідує? — пронизав повітря різкий голос Матвія.

— Я хотіла, але не встигла, — Ксюша більше не мала сил витримувати його крижаний погляд і опустила очі. — Звідки ти дізнався?

— Від Віки. Їй ти встигла розповісти! Якби не Віка, я б ніколи не дізнався, що ти до нестями боїшся свого нареченого!

— Я намагалася сказати тобі. Того вечора, на парковці. Але ти не став слухати.

— А ти б на моєму місці слухала?! — раптом крикнув Матвій. — Ти поїхала без пояснень і сказала, що нічого не відчуваєш до мене! І це після того, як я запропонував тобі жити разом! Хто дав тобі право так топтати мої почуття?!

— Я зробила це не з власної волі, — Ксюша проковтнула сльози, що вже підступали до очей та ще нижче опустила голову. — Єгор змусив мене.

— Кажеш змусив?! А от Світлана, яка бачила тебе в «Sky» того дня каже, що ти спокійно сіла в машину Єгора! Я знаю, що Діана і Марго заманили тебе в готель. Але якого біса ти навіть не намагалася чинити опір?!