Глава 8. Матвій

Похмурий дощовий день накрив Одесу щільною ковдрою сірих хмар, що повністю сховали сонце. Матвій стояв біля відчиненого вікна свого кабінету в «Pearl Royal Hotel» та дивився на потемніле море. Сполохані вітром хвилі роздратовано набігали на порожній пляж біля готелю та жадібно вбирали дрібні краплі дощу, що падали з похмурого неба. Осінь нарешті нагадала про свої права. За останню добу температура повітря різко впала, а сонце майже не визирало з-за хмар. Туристичний сезон закінчено, доведеться звикати до дощів і туманів. І на серці Матвія теж дощило вже цілий тиждень поспіль. З того самого моменту, як він повернувся додому з Києва.

Мабуть, правда повинна була принести полегшення, але чомусь все сталося навпаки. Матвію здавалося, що тепер він зненавидів Ксюшу ще більше. Проте водночас глибоко в грудях оселився неприємний хробачок сумнівів, який щоденно гриз душу. Що Ксюша хотіла пояснити того вечора на парковці? Матвію просто не вистачило витримки вислухати дівчину. Дізнавшись правду, змучений переживаннями розум остаточно вибухнув ненавистю. І цей вибух неначе оповив важкою поволокою все навколо, позбавивши Матвія здатності керувати своєю поведінкою. Мабуть, саме так і виглядає стан афекту. Коли дієш лише на емоціях і абсолютно не можеш їх приборкати.

Матвій поїхав додому вже наступного дня після зустрічі з Ксюшею. Його не відпускало два дні, а коли відпустило… з’явилося відчуття, що він вчинив неправильно. Матвій старанно проганяв це відчуття, нагадуючи собі, що вже з’ясував всю правду. Але внутрішній голос наполегливо стверджував, що варто було вислухати Ксюшу. І це були справжні тортури. На столі озвався дзвоном мобільний телефон. Матвій відійшов від вікна, взяв гаджет і прийняв виклик:

— Я слухаю, Віко!

— Матвію Сергійовичу, добрий день! — голос дівчини був дуже схвильованим. — Вам треба терміново приїхати в «Sky»! Це дуже важливо!

— Що сталося? — Матвій став похмурим, відчувши занепокоєння.

— Не можу сказати телефоном. Але це може бути питання життя та смерті!

— Добре, скоро буду!

Поклавши слухавку, Матвій поспіхом натягнув поверх білого джемпера чорну шкіряну куртку, підхопив ключі від машини та вийшов з кабінету. Вчора він виконав свою обіцянку та перевів Віку в «Sky», помінявши дівчину місцями з Марго, яка тепер виконувала обов’язки головної адміністраторки в «Pearl Royal Hotel». Віка точно не стала б турбувати боса через дрібниці. Цікаво, що там трапилося? Матвію знадобилося пів години, щоб потрапити до свого другого готелю. Опинившись всередині, він одразу помітив на рецепції Віку в стриманій темно-синій сукні. Дівчина поспіхом підбігла до боса.

— Матвію Сергійовичу, як же добре, що ви приїхали!

— Віко, поясніть нарешті, що сталося? — похмуро запитав Матвій.

— Ох, тут таке… — Віка шумно перевела подих. — Я розмовляла зі Світланою. Це одна з адміністраторок, яка тут працює. І вона розповіла мені дещо про Ксюшу. Будь ласка, вислухайте, Матвію Сергійовичу! Знаю, вам неприємна ця тема, але…

— Знайдіть Світлану і приведіть у мій кабінет.

Віка побігла за адміністраторкою, а Матвій піднявся ліфтом на десятий поверх і відімкнув двері свого кабінету. Ще зовсім недавно Ксюша приходила сюди відпочити, коли хотіла зробити перерву в роботі. Матвію здавалося, що тут досі відчувався легкий аромат парфумів дівчини та її невидима присутність. Це зводило з розуму та водночас дратувало, тому Матвій заборонив собі часто бувати тут. Так само як заборонив Вікторії заводити розмову про Ксюшу. Але зараз… Матвій розумів, що остаточно втратить спокій, якщо не вислухає. Він стягнув з себе куртку та опустився в крісло за столом. Вже через пару хвилин у двері постукали і на порозі з’явилася Віка в супроводі Світлани, одягненої у світло-синю форму готелю. Матвій вказав дівчатам рукою на стільці навпроти свого столу і приготувався слухати.

— Матвію Сергійовичу! Ксюша приходила в «Sky» перед своїм від’їздом, — Віка перевела погляд на трохи перелякану Світлану, яка сиділа поруч. — Кажи. 

— Того дня один з гостей забув кепку у мікроавтобусі готелю, — Світлана несміливо зустріла допитливий погляд Матвія. — Мене попросили принести її, тому я пішла на службову парковку.

— Далі, — Матвій ледь стримував нетерпіння.

— Я знайшла кепку на задньому сидінні мікроавтобуса і вже хотіла виходити на вулицю, але побачила біля службового виходу Марго… Тобто Маргариту Вікторівну, — Світлана опустила голову. — Вона мене насварила зранку, тому мені не хотілося потрапляти їй на очі. Я вирішила залишитися в автобусі та почекати, доки вона піде. Маргарита Вікторівна мене не помітила. А я побачила, як слідом за нею на парковку вийшла Ксюша та чоловік.

— Який чоловік? — Матвій напружився всім тілом.

— Він точно не заселявся в готель, я б запам’ятала такого гостя. Привабливий і одягнений, як бізнесмен. Він тримав Ксюшу за руку, а вона виглядала засмученою. Той чоловік сказав щось Марго, посадив Ксюшу в машину і поїхав.

— Чому одразу не розповіла про те, що бачила? — різко запитав Матвій.

— Не думала, що це важливо, — Світлана опустила очі. — Я й забула вже. Але сьогодні Віка згадала Ксюшу, коли ми пили чай і я…

— Ще маєш що розповісти? — суворо перебив її Матвій.

— Ні, — Світлана зробила паузу. — Тільки… Незадовго до цього до Марго приходила Діана. Вони про щось розмовляли біля рецепції, а потім пішли в кімнату для персоналу.