Глава 7.

Натягнувши блакитні джинси, Ксюша поправила свій легкий світло-жовтий джемпер, взула кросівки та вийшла з-за білої ширми. А потім перевела погляд на лікарку, яка сиділа за столом і щось писала на маленьких бланках. Лікарку звали Катерина Богданівна. Вона виглядала років на п’ятдесят і мала добрі блакитні очі, що світилися спокійною впевненістю. Кругле обличчя жінки, обрамлене коротким темно-коричневим волоссям одразу викликало у Ксюші симпатію. Дівчина наважилася піти до жіночої консультації лише через тиждень після того, як зробила тест і досі не сказала про вагітність жодній живій душі. Навіть Поліні, якій в деталях розповіла про свою несподівану зустріч з Матвієм на урочистому прийомі батька Єгора. З посмішкою поглянувши на Ксюшу, яка нерішуче зупинилася біля ширми, Катерина Богданівна вказала їй рукою на стілець навпроти свого столу.

— Що скажете? — тихо запитала дівчина, сідаючи на м’яке сидіння.

— Вагітність розвивається нормально. Я поставлю вас на облік, — лікарка підхопила заповнені бланки та простягнула їх Ксюші. — Це направлення на аналізи. Здасте їх і прийдете до мене ще раз.

— А який термін?

— Не більше семи тижнів, — Катерина Богданівна зробила паузу, допитливо вивчаючи поглядом обличчя пацієнтки. — Мені здається… Чи ви не раді?

— Це все не зовсім вчасно, — Ксюша опустила очі.

— Ви вже сказали про вагітність батьку дитини?

— Ні.

— Тоді чому ви думаєте, що це невчасно? — здивувалася лікарка. — Скажіть йому. Знаєте, як зворушливо деякі чоловіки поводяться зі своєю вагітною жінкою? На руках носять!

— Це не мій випадок, — Ксюша тихо схлипнула, не в змозі стримати сліз. — Батько цієї дитини ненавидить мене. І має на це повне право. Господи, скільки ж помилок я наробила! Що тепер буде?

Обличчя Катерини Богданівни стало дуже серйозним. Вона підвелася з-за столу, налила в склянку води та простягнула її Ксюші. Дівчина взяла склянку тремтячими пальцями та повільно зробила пару ковтків. Проте легше не стало.

— Ксеніє, я працюю тут багато років, — спокійно промовила лікарка, повернувшись за стіл. — І за цей час бачила багато таких дівчат, як ви. Спочатку вони плачуть і благають позбавити їх цього небажаного тягаря. А через пару років приходять знову і так само благають допомогти їм знову завагітніти. Тож якщо ви думаєте про аборт…

— Що?! — Ксюша мало не впустила склянку. — Ні! Я не вбиватиму свою дитину! Як можна?! Вона ж жива! І така маленька...

Ксюша поставила склянку на стіл і тихо схлипнула, поклавши долоні на свій живіт. Хіба ця крихітка в чомусь винна? Маленька краплинка життя всередині неї потребує захисту та любові. Як же хочеться сховати її від усього світу! Ксюші ставало моторошно від самої лише думки, що вона може втратити це диво.

— Ось такий настрій мені подобається! — лікарка широко посміхнулася. — Ксеніє, я впевнена, що ви з усім впораєтесь! Навіть якщо доведеться ростити малюка самотужки. Повірте, дитина винагородить вас за всі пережиті труднощі!

— Я зовсім кепсько почуваюся останнім часом. Ця сонливість, запаморочення, нудота… Це не шкідливо для дитини?

— Ці симптоми цілком нормальні. Вагітність є додатковим навантаженням на організм, тому ви й почуваєтесь слабкою. Та й токсикоз у першому триместрі звична річ. Я призначу вам вітаміни, стане краще.

— Дякую!

— Вживайте більше овочів, фруктів, молочних продуктів і м’яса. Частіше бувайте на свіжому повітрі, — лікарка зробила паузу, а її блакитні очі стали надзвичайно серйозними. — Гадаю про елементарну обережність нагадувати вам не потрібно. І уникайте сильних нервових потрясінь. На ранніх термінах вагітності вони не менш небезпечні, ніж фізичні травми! До мене будете приходити раз на десять днів. Але якщо з’являться скарги одразу звертайтеся.

Відчинивши широкі двері чотириповерхової будівлі, в якій розташовувалося відділення жіночої консультації, Ксюша вийшла на вулицю. Осінній день був на диво погожим і теплим. Крони густих кленів, що росли навколо вже починали фарбуватися в яскраві золотисті кольори, а тонкі промінчики сонця блукали поміж широких листочків, неначе граючись у піжмурки. Ксюша підійшла до своєї машини, розблокувала дверцята, сіла за кермо і замислилася. Що робити далі? Казати про вагітність Єгору точно не можна. Моторошно навіть уявити його реакцію. Але довго приховувати це не вдасться. І що буде, коли дитина народиться? Перед очима Ксюші яскраво виникла картина, від якої шкіра вкрилася дрібними колючими мурашками. Міцна постать Єгора наближається до дитячого ліжечка, нахиляється над малюком, тягне до нього руки… Ксюша різко покрутила головою, проганяючи моторошне марення та несвідомо накрила долонями живіт, намагаючись дихати глибше. Ні, вона не дозволить Єгору навіть наблизитися до своєї крихітки. Треба гарненько все обміркувати, щось придумати. І поділитися своєю новиною з кращою подругою, яка точно підтримає та допоможе знайти рішення.

Дорога до салону Поліни зайняла у Ксюші хвилин двадцять. Зупинивши машину неподалік від входу, над яким красувалася вивіска «Німфа», дівчина відстебнула пасок безпеки та зацікавлено поглянула на величезний чорний джип, припаркований біля тротуару. Ця машина точно не для жінки. Мабуть, якийсь чоловік привіз свою дівчину чи дружину на косметичні процедури. Ксюша вийшла з авто, заблокувала дверцята та рушила до дверей салону. Опинившись всередині, вона підійшла до стійки рецепції, за якою сиділа Яна в охайній кремовій сукні.