Глава 5. Матвій

Матвій зав’язав на шиї краватку-метелик і ще раз поглянув на себе в дзеркало. Нечасто доводиться одягати смокінг, але сьогодні такий дрескод обов’язковий. І навіщо тільки він погодився на цю так звану відпустку? Зараз міг би спокійно сидіти на своєму пляжі, милуватися заходом сонця та глушити болючі думки склянкою віскі. Але Давид вмів вмовляти, а коли він ще й підключив батьків… У Матвія не було шансів відмовитися. Тепер доведеться знову йти у натовп і ввічливо посміхатися в той час, як серце нестерпно пече від болю. 

Відпустка у столиці тривала вже три дні. Давид водив друга до найкращих нічних клубів, знайомив з найспокусливішими красунями. Але Матвій залишався байдужим до розваг і жіночої краси, не в змозі позбутися думок про Ксюшу. Давид бурчав, що такими темпами можна йти в чоловічий монастир, але не полишав спроб розважити друга. Проте сьогодні замість клубу чомусь надумав піти на урочистий прийом. Почувши наполегливий дзвін дверного дзвінка, Матвій рушив у передпокій. Відчинивши двері, він побачив на порозі усміхненого Давида в смокінгу, який надзвичайно пасував до його чорних очей.

— Привіт! — Давид потиснув руку друга. — Це ж треба, майже зібраний! А я думав, що як завжди відмовлятися будеш і вже налаштувався тебе вмовляти!

— Не розумію, навіщо нам їхати на прийом до кандидата в мери? — буркнув Матвій, впускаючи гостя у квартиру. — Я б чудово провів час тут!

— Ага, разом з пляшкою віскі! Я теж не люблю ці урочисті прийоми, але вони дозволяють знайти нові ділові контакти, — Давид увійшов до невеликої вітальні, в якій було мінімум меблів та озирнувся. — Як тобі квартира? Подобається?

— Так, дякую! Зручно мати в Києві друга, який має власну агенцію нерухомості, — Матвій підхопив піджак і натягнув його на себе. — Їдьмо! Твій кандидат у мери вже, мабуть, зачекався!

Матвій увійшов до просторої зали розкішного заміського ресторану слідом за Давидом та озирнувся навколо. Вони приїхали одними з перших, тому гостей ще було небагато. Матвій вже не пам’ятав, коли востаннє бував на подібних заходах і тихо зітхнув. Схоже, що вечір обіцяє бути страшенно нудним. До Давида підійшов високий чоловік у смокінгу. Матвій одразу здогадався, що це і є організатор прийому. Незнайомець вів за собою темноволосу жінку, одягнену в темно-вишневу сукню.

— Доброго вечора, Олександре Борисовичу! Дякую за запрошення! — Давид потиснув руку чоловіка та посміхнувся його супутниці, яка кивнула гостям на знак привітання. — Інно Степанівно, радий вас бачити! 

— Давид Мирославович! Тішуся, що ви завітали в гості! — на обличчі кандидата в мери з’явилася привітна посмішка, а його погляд перемістився на Матвія.

— Сьогодні я прийшов з другом, — промовив Давид. — Знайомтеся! Матвій Сергійович. Одеський бізнесмен, який нині гостює у мене в Києві.

— Доброго вечора! — Матвій потиснув руку Олександра та кивнув його дружині. 

— Вітаємо вас у столиці, Матвію Сергійовичу! — прощебетала Інна.

— Матвію Сергійовичу, а ви не хочете стати київським бізнесменом? — хитро примружив очі Олександр. — Якщо я стану мером, то зроблю все, щоб створити найвигідніші умови для бізнесу в столиці.

— Мені подобається жити та працювати в Одесі, — спокійно промовив Матвій.

— Розумію, рідне місто завжди краще. Але можливо ви ще передумаєте? — Олександр знову посміхнувся та перевів погляд на нових гостей, що заходили до зали. — Відпочивайте і не сумуйте, панове!

Олександр повів дружину до інших гостей, а Давид і Матвій рушили до столу з накритим фуршетом. Давид підхопив келих з шампанським і простягнув його другу, взявши собі склянку з лимонадом. Вони відійшли в протилежний бік зали та зупинилися біля постаменту з декоративною вазою. Звідси можна було бачити всю залу, не привертаючи до себе уваги.

— Звідки ти знаєш цього Олександра Борисовича? — поцікавився Матвій.

— Перетиналися по роботі. Не скажу, що я в захваті від нього, але бізнес є бізнес, — Давид зробив ковток лимонаду. — Олександр недавно в політиці. До цього він був власником найбільшої в Україні будівельної фірми. Моя агенція купила у нього купу квартир і приміщень для дрібного бізнесу, які я тепер здаю в оренду.

— Якщо Олександр подався у політику, то хто керує фірмою?

— Його син Єгор. Неприємний тип. Манери бездоганні, але… Є в ньому щось таке, що відштовхує. А ще він трохи схиблений на владі. Мало йому таткової фірми, так він за минулий рік ще й хлібокомбінат та торговельну мережу будматеріалів викупив. Любить колекціонувати різні види бізнесу. А містом гуляють плітки, що Єгор та його батько нечисті на руку в сплаті податків. 

— Мені вже не хочеться знайомитися з цим Єгором, — буркнув Матвій.

— Тоді ховайся, бо він вже тут.

Матвій повернув голову до входу в залу, простеживши за поглядом друга… І завмер на місці, не в змозі повірити власним очам. До ресторану увійшов міцний чоловік у смокінгу. Коротке русяве волосся незнайомця охайно обрамляло його рішуче обличчя, а холодні карі очі видавали жорсткий характер. Проте Матвій швидко забув про Єгора, зосередивши погляд на його супутниці. Серце важко бухнулося об ребра і завмерло в грудях, відмовляючись битися. Матвій дивився на Ксюшу, яка геть не помічала його та відчував, що не може дихати. В довгій вечірній сукні, яка спокусливо відкривала плечі та шию дівчина виглядала неймовірно легкою і гарною. Ксюша підняла руку та відкинула з плеча розпущене густе волосся, підкручене крупними локонами. Матвій досі пам’ятав яке м’яке та шовковисте воно на дотик. Чи міг він подумати, що зустріне тут тендітну ніжність, яку так і не зміг забути?