Глава 3.

Ксюша стояла перед високим дзеркалом і дивилася на своє відображення. Урочиста білосніжна сукня ідеально сиділа на фігурі, додаючи образу ніжності та невагомості. Вбрання мало пряму помірно пишну спідницю та спокусливе декольте, робило ще тоншою тендітну талію. Весільна сукня. Зазвичай наречена міряє її з посмішкою, замріяно вдивляючись у дзеркало та милуючись сяйвом щастя, яке випромінюють очі. Але для Ксюші це вбрання було настільки ненависним, що хотілося вити від розпачу.

— Можемо додати ще трохи мережива, — почувся поруч ввічливий голос майстрині, яка обдивлялася сукню з усіх боків.

— Робіть, що хочете, — тихо промовила дівчина. — Мені байдуже.

— Як вам може бути байдуже? Це ж ваше весілля! — вигукнула майстриня. — Найщасливіший день в житті кожної жінки! А наречений у вас який! Мрія!

Ксюша відчувала, що до очей вже підступають сльози та закусила губу, не в змозі нічого відповісти. Але майстриня і не чекала відповіді, продовжуючи зосереджено ходити навколо дівчини та намічати шпильками місця, які потребували допрацювання. Ксюша й сама колись думала, що весілля стане для неї найщасливішим днем у житті. А тепер доводиться виходити заміж за тирана, якого ненавидиш. Хіба це щастя? Перша сльозинка не втрималася на довгих віях дівчини та впала на ніжну щоку, покотившись вниз.

— Ем, Валентино… — почувся позаду голос Поліни. — Ви б не могли ненадовго залишити нас наодинці?

Ксюша поспіхом провела долонею по щоці, витираючи сльози та поглянула на подругу. Поліна стояла збоку, засунувши руки в кишені своїх вузьких чорних штанів, що гарно поєднувалися з червоною атласною блузкою. Чорні очі дівчини уважно спостерігали за Ксюшею та були надзвичайно сумними. Валентина кивнула і вийшла з кімнати. Поліна причинила за майстринею двері та кинулася до подруги.

— Йди до мене, сонечко! — тихо промовила вона, лагідно обіймаючи Ксюшу та притискаючи її до себе. — Хоч би ця Валентина язика собі прикусила! Треба бути сліпою дурепою, щоб не бачити твоїх емоцій від цього заміжжя!

— Єгор стільки їй заплатив, що вона готова нічого не помічати, — тихо схлипнула Ксюша, уткнувшись носом в плече подруги. — Навіть якби я тут вила від відчаю, Валентина продовжувала б повторювати, яка я щаслива.

— Ксюш, мені дивитися на тебе боляче! — чорні очі Поліни стали вологими, коли вона відсторонилася від дівчини та зустріла її погляд. 

— Вибач, Поль! Зазвичай я дозволяю собі сльози лише на самоті, — Ксюша спробувала посміхнутися. — Мабуть, це все через сукню.

— Ти згасаєш! Наче той вогник, якому бракує свободи, щоб яскраво горіти.

— Останнім часом я почуваюся страшенно виснаженою. Мабуть, це все через нерви. Важко постійно прикидатися перед усіма.

Тишу кімнати порушив гучний дзвін мобільного телефону. Поліна підбігла до стільця, на якому лежала сумочка Ксюші та передала її подрузі. Витягнувши гаджет, Ксюша поглянула на екран і втомлено зітхнула.

— Алло! — промовила вона, взявши слухавку.

— Де ти зараз? — пролунав у динаміку різкий голос Єгора.

— Міряю весільну сукню.

— В суботу батько влаштовує урочистий прийом. Купи вечірнє вбрання. Я вже скинув тобі гроші на картку.

— Дозволиш мені самостійно обрати сукню для урочистого заходу? — з іронією запитала Ксюша. — За що така честь?

— Не іронізуй, Ксень! Не маю часу ходити з тобою по магазинах! Ти й сама маєш непоганий смак у виборі одягу. Сукня мусить бути розкішною і дорогою! Нехай всі бачать, що я нічого не шкодую для нареченої! Все! Буду пізно!

У Поліни була вільна вся друга половина дня, тому дівчата вирушили на шопінг одразу після примірки весільної сукні. Зупинивши машину біля одного з найбільших торгових центрів столиці, Ксюша заглушила двигун і вийшла на вулицю. Осінній день був трохи похмурим і вітряним, тому дівчина щільніше загорнулася в довгий кардиган, накинутий поверх джинсів і бавовняної світло-рожевої сорочки приталеного крою. Настрою на шопінг не було зовсім. Поліна теж вийшла з машини та підійшла до подруги, вдивляючись в її обличчя.

— Ксюш, ти нормально почуваєшся? — стурбовано запитала вона. — Бліда дуже. І в кардиган ховаєшся, хоч на вулиці не дуже холодно. Не захворіла?

— Мабуть, просто не виспалася. Я в нормі, Поль! Ходімо.

Заблокувавши дверцята машини, дівчина підхопила Поліну під руку та рушила до входу в торговий центр. Витративши дві години, Ксюша нарешті знайшла вбрання, яке їй сподобалось. Сукня мала космічну ціну, але виглядала урочистою та водночас легкою. Довга шовкова спідниця ніжно-рожевого кольору була прикрита зверху прозорим темно-сірим фатином і вільно спадала по стегнах, маючи спокусливий розріз збоку. Ліф сукні являв собою щільний корсет, обтягнутий темно-сірим гіпюром з елегантним тонким візерунком. Рукави вбрання теж були зроблені з гіпюру та доходили до ліктів, відкриваючи верхню частину плечей та шию. Одягнувши цю сукню, Ксюша навіть посміхнулася. Невідомо, чи сподобається Єгору, але вона сама була в захваті від цього вбрання.

— Вау, подруго! — ахнула Поліна, спостерігаючи за нею. — Ти розкішна в цій сукні. Її наче спеціально для тебе шили.

— Мені теж подобається, — кивнула Ксюша. — Навіть настрій покращився.

Після шопінгу Ксюша відвезла Поліну до салону краси та поїхала додому. Єгор жив у розкішному двоповерховому маєтку, що стояв на околиці міста в елітному приватному секторі. Будинок був оточений садом з охайними доріжками та пишними клумбами. Ксюша завела машину у просторий двір, зачинила за собою ворота та витягнула з заднього сидіння пакет із сукнею. Колись цей маєток і його доглянута територія неймовірно подобались дівчині. Але зараз це місце здавалося їй в’язницею. Яскраві квітники та зелені кущі виглядали бездоганно завдяки зусиллям садівника, який приходив у маєток двічі на тиждень. Але тепер яскраві барви зовсім не тішили Ксюшу. Подолавши кілька високих сходинок ґанку, дівчина відчинила вхідні двері та увійшла в просторий передпокій. Стягнувши кросівки, Ксюша почула поруч тихі кроки, підняла голову і побачила невисоку жінку років п’ятдесяти в стриманій світло-сірій кухні. Чорне волосся жінки було зібране в охайну просту зачіску, а її сіро-блакитні очі зупинилися на обличчі Ксюші.