На жвавих дорогах столиці було повно машин, тому їхати швидко у Ксюші не виходило. Зупинивши авто на величезному перехресті, дівчина роздратовано поглянула на світлофор, що загорівся червоним і зітхнула. На метро було б швидше. Але нареченій відомого бізнесмена та сина кандидата в мери негоже користуватися громадським транспортом.
В якості подарунка до весілля Єгор купив своїй нареченій елегантну червону машину однієї з найновіших моделей. Мабуть, кожна дівчина мріяла б про такий подарунок, проте Ксюша не полюбила цю автівку з першого погляду. Машина зовсім не пасувала до її душі та характеру і набагато краще б підійшла якійсь самовпевненій кралі, що звикла бути піддатливою іграшкою в руках багатія. Але сперечатися з Єгором було марно. І якщо подумати… Ксюша розуміла, що вона теж стала свого роду іграшкою в руках заможного і владного чоловіка. Єгор взяв під контроль кожен її рух і подих. А зовсім скоро він ще й стане її законним чоловіком. Вже через два місяці, на початку листопада. За тиждень до виборів мера.
Після повернення до столиці Єгор змусив Ксюшу звільнитися з роботи. І забрав дівчину жити до себе у свій шикарний маєток на околиці міста. Всі навколо знову почали вважати їх закоханою парою, але самій Ксюші був огидний такий статус. Фальшиве життя з чоловіком, якого ненавидиш всією душею. Фальшиве кохання, яке вони щоразу демонстрували суспільству, опиняючись на якомусь урочистому прийомі. Нічого справжнього, нічого щирого. Залишається сподіватися, що через пару років Єгор дійсно погодиться на розлучення. Але якщо його батько переможе на виборах, суспільство буде ще прискіпливіше стежити за особистим життям єдиного сина мера. Чи погодиться Єгор її відпустити? І як же набридла постійна брехня! Навіть перед найріднішими людьми тепер доводиться прикидатися.
Повернувшись до Києва, Ксюша сказала батькам, що помирилася з Єгором. І повідомила про свій намір все ж таки вийти за нього заміж. Збрехати рідним було непросто, але дівчина розуміла, що вибору в неї немає. Батьки Ксюші були шоковані її заявою. Спочатку вони гаряче відмовляли доньку, бо вважали зраду Єгора неприпустимою помилкою, яку в жодному разі не можна пробачити. Ксюші було дуже складно зберігати витримку під допитливими поглядами рідних, але вона наполегливо повторювала, що не змінить свого рішення. І зрештою батьки перестали сперечатися. Проте жодної радості від цього весілля у них тепер не було. Ксюша дуже боялася, що рідні помітять її справжній настрій, тому старанно грала роль щасливої нареченої. Шляху назад немає, доведеться звикати. Лише з Поліною можна залишатися справжньою, не ховаючи емоцій.
Подолавши ще два жвавих перехрестя, Ксюша зупинила машину на мініатюрній парковці, заглушила двигун і вийшла на вулицю. День був погожим і теплим, але в повітрі вже відчувалися легкі аромати пожовклого листя, які нагадували про осінь. Воно й не дивно, на календарі вже початок вересня. Літо пішло, залишивши по собі лише яскраві спогади та розбите серце. Ксюша заблокувала дверцята автівки, сховала ключі в кишеню своїх світло-блакитних джинсів та рушила вперед — до нової багатоповерхівки, на першому поверсі якої розташовувався салон краси Поліни. Над охайними скляними дверима красувалася яскрава вивіска «Німфа». Опинившись всередині, Ксюша підійшла до маленької стійки рецепції, за якою сиділа симпатична дівчина в стриманій темно-жовтій сукні.
— Привіт, Яно! — кивнула їй Ксюша. — Поліна у себе?
— Привіт, Ксюш! — Яна посміхнулася, відкинувши з плеча неслухняний локон свого довгого світло-золотистого волосся. — Так, вона в кабінеті. Проходь!
Ксюша впевнено повернула у вузький короткий коридор, який починався одразу за рецепцією. Зупинившись перед дверима, що розташовувалися у самому його кінці, дівчина постукала та увійшла всередину, опиняючись в маленькому кабінеті. Поліна сиділа за столом зосереджено вдивляючись в екран свого телефону. Її чорне пряме волосся сьогодні вільно спадало по плечах, прикритих ніжно-фіолетовою сукнею приталеного крою з рукавами до ліктів. Обличчя Поліни було надзвичайно серйозним. Вона одразу посміхнулася, побачивши подругу. Але Ксюша все ж таки помітила в чорних очах дівчини легкий сум.
— Привіт, Поль! Не зайнята?
— Ксюш! — Поліна підвелася з-за столу та підійшла до подруги, цілуючи її в щоку. — Привіт! Рада тебе бачити! Знову втекла від свого тирана?
— Ти ж знаєш, що я поставила Єгору дві умови. Жодного інтиму та жодних обмежень на спілкування з тобою.
— Спілкування зі мною він ще витримає. А от стосовно інтиму я б не була такою впевненою. Тільки імпотент не захоче в ліжко до гарненької дівчини, яка живе в його будинку та ще й носить статус його нареченої.
— Єгор пообіцяв не чіпати мене. Він мерзотник, але не ґвалтівник, — Ксюша зняла легкий блакитний жакет, під яким ховався білий топ на тонких бретелях і сіла на стілець, закинувши ногу на ногу. — І у нього чудово виходить задовольняти природні потреби з Мартою.
— І як та секретарка йому досі не набридла?
— Вчора ввечері навіть додому її притягнув, — Ксюша невесело усміхнулася. — Я вже думала, що ми зранку снідати втрьох будемо, але ні… Знявши напругу, мій наречений одразу відправив Марту додому на таксі. Мабуть, не хотів, щоб економка побачила.
— Він принижує тебе. Хоче зробити боляче, — Поліна підійшла до кавоварки, що стояла на маленькому столику в кутку кімнати та дістала дві чашки.
— Мені байдуже на його коханку. Хоч і гидко. Головне, що мене не чіпає, — Ксюша опустила очі. — Це буде не шлюб, а мрія! Живеш в розкоші, спиш в окремій спальні та не маєш жодних турбот!
#707 в Жіночий роман
#2562 в Любовні романи
#1211 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 04.11.2022