Розділ 3

Різдво 1937 року було зовсім не схожим на той Святвечір, коли Тур і Лів побралися у засніженому Бревіку. Замість святково прикрашеної ялинки — високі пальми, замість запаху хвої — терпкий аромат тропічних квітів і вологого ґрунту, замість звичних норвезьких страв - плоди з дерев, що зростають навколо, замість церкви - зелена гора Туауого, замість скрипу снігу під ногами — теплий пісок на пляжі. Тут, на іншому кінці світу, не було ні колядок, ні церковних дзвонів. Їх замінював безперервний шум океану — рівний, глибокий, схожий на повільне дихання живої істоти.

Тур і Лів зустрічали Різдво у власноруч збудованому будинку на сваях, захованому в одній із долин острова Фату-Хіва. Дім був простий і грубий, але саме в ньому вони вперше відчули гордість за те, що здатні вижити без звичних благ цивілізації. Кожна балка, кожен лист на даху були результатом їхніх зусиль, подряпин та мозолей на руках.

Молодята свідомо не взяли із собою на острів ані запасів їжі, ані радіо, ані зброї. Тур наполягав: якщо вони хочуть наблизитися до того, як жили перші люди, то мають прийняти світ таким, який він є, зменшивши вплив цивілізації до мінімума. Але таїтянський вождь, який навчав цю дивну, божевільну пару мистецтву виживання, зумів переконати їх узяти мачете та металевий котел.

Дні Тура та Лів складалися з простих та важливих справ. Вони вчилися добувати їжу, керувати лодкою, ловити рибу, лагодити дах після тропічних злив. Молодята завзято досліджували флору та фауну острова, робили нотатки, спостерігали за вітрами, океанськими течіями, припливами та відливами. Тур годинами міг стояти на березі, вдивляючись у горизонт, ніби намагався побачити не просто воду, а сам рух історії.

Окреме місце у їхньому житті займало спілкування з місцевими жителями, хоча не всі з них були налаштовані дружелюбно. Тур і Лів уважно слухали легенди, перекази, міфи, у яких перепліталися пам’ять і вигадка. Ці історії зачаровували пару. Вони усе частіше ловив себе на думці, що люди минулого були значно сміливішими, ніж прийнято вважати. Вони не боялися океану — вони довіряли йому. Їсторії про сміливого Кон-Тікі, що привів свій народ до островів Полінезії, займали центральне місце у фольклорі жителів Фату-Хіва.

За цей рік молодята багато чого збагнули та навчились. Але, нажаль, ідея про життя у раю не витримала випробування часом. Те, що здавалося романтикою, коли пара жила у Норвегії, обернулося виснаженням, тропічними хворобами та необхідністю звернутися по допомогу до європейського лікаря, якого, нащастя, вони знайшли на сусідньому острові. Лів усе частіше слабшала, а Тур, упертий і захоплений ідеєю, не одразу помічав, що їхні сили не безмежні.

Додатковим випробуванням стали конфлікти з місцевим населенням. Те, що спочатку здавалося незначними розходженнями у світогляді, іноді оберталося непорозуміннями та напругою. Аборигени недвозначно давали зрозуміти, що вони не раді компанії Тура та Лів. При цьому ще недавно на острові був поширений каннібалізм. Тож пара розуміла, що ситуація може загостритися та вийти з під контролю. Рай, який собі намалювали молоді європейці, був вже зайнятий і їх тут не чекали. Вони почали усвідомлювати, що у будь-якому місці земного шару люди залишаються людьми — зі своїми забобонами, традиціями, страхами,  й образами.

Саме тоді Тур і Лів вголос сказали те, про що давно вже думали: час повертатися додому, у Норвегію. Рай, який вони шукали, виявився не таким вже спокійним і безтурботним місцем.

Різдво 1937 року стало для них першим і, водночас, останнім, яке вони зустріли на острові своєї мрії. У той вечір вони сиділи поруч, слухали океан і мовчали. Слова були зайві. Вони вже знали: повернення неминуче.

Чи були вони розчаровані? Безперечно. Чи була ця подорож безсмістовною та зайвою? Аж ніяк. Вона навчила їх більше, ніж роки спокійного життя в Європі. Вона зруйнувала ілюзії, але, натомість, дала нове бачення світу. І саме тут, на Фату-Хіва, серед пальм, океану й теплих тропічних ночей, у свідомості Тура народилася ідея, яка згодом змінить усе його життя. Він дедалі частіше думав про течії, про напрямки вітрів, про можливість подорожей на простих судах у доколумбовський період. Чи не могла Полінезія заселитися людьми з Північної Америки?. Адже так логічно плити за течією, а не боротися з нею, віддатися їй і розраховувати на те, що Кон-Тікі приведе свій народ до бажаної мети.

Коли вони залишали острів, Тур відчував дивне змішання смутку й вдячності. Рай не прийняв їх так, як вони мріяли, але він подарував дещо важливіше — напрямок. Ідею. Віру у те, що навіть помилки мають сенс.

У житті Тура Хеєрдала буде ще багато дивних Святвечорів. Деякі він проведе на службі у армії під час Другої світової війни. Різдво 1946 року зустріне, готуючись до відплиття «Кон-Тікі», що мало статися через декілька місяців. Святвечір 1955 року проведе під зорями острова Пасхи у складі норвезької археологічної експедиції, що вивчала давню історію та культуру. А в 1977 році мандрівник зустріне Різдво на очеретяній лодці «Тигріс», що прямуватиме від місця злиття Тигра та Єфрата до Червоного моря.

Але найчастіше він згадуватиме саме те Різдво, коли зробив перший крок до мрії — крок, що почався з віри у власні сили й бажання зробити подарунок Богу.

А що ж Лів? Після повернення з Фату-Хіва, вона народила двох синівв і більше не могла подорожувати разом із чоловіком, бо повинна була виховувати дітей. Подружжя разом написало звіт про свою подорож до Маркізських островів, Лів активно допомогала Туру у підготовці до відплиття Кон-Тікі, але їх сімейний корабель не витримав життєвих штормів. Через дванадцять років після одруження, теж напередодні Різдва, у судді йшло слухання по ділу про розлучення чети Хеєрдалів, а вже наступного року Тур та Лів офіційно перестали бути чоловіком та дружиною. Так, нажаль, у різдвяних казки бувають і сумні сторінки. Але Тур та Лів на все життя зберегли теплі стосунки. Тур розумів, що, якби він не знайшов своєї “Єви”, що погодилась колись поїхати з ним на край світу, його життя склалося б зовсім інакше. Лів була вдячна за можливість бути частиною цікавої пригоди. Її другий чоловік, Джеймс Стіллмен Рокфеллер-молодший, теж був мандрівником та дослідником. Мабуть, з іншими людьми їй було не цікаво проживати поряд своє життя.