Розділ 2

Тим часом у маленькому норвезькому містечку Бревік, затиснутому між двома холодними фіордами, містяни готувалися до Різдва 1936 року. Господині зосереджено чаклували над святковими стравами, у домівках пахло корицею, рибою та хвоєю. Діти носилися вулицями, лишаючи на снігу плутані сліди, а глави родин поспіхом завершували справи, аби встигнути додому до Святвечора.

Стара церква гордо височіла над будинками, наче німий свідок сотен різдвяних ночей. Здавалось, вона знала, що на свято у ній збереться майже все населення містечка. Для Бревіка Різдво було не просто святом — воно було точкою опори у холодному й суворому світі. З неба повільно падали сніжинки, осідали на дахах і плечах перехожих, скрипіли під підошвами. Похмуре північне небо огортало місто, немов ковдра, створюючи ілюзію захищеності й спокою. Ще один Святвечір — такий самий, як торік, і майже такий сам, який буде наступного грудня.

Та в одному з будинків цей день був особливим. Тут святкували не лише Різдво, а й весілля. Лів Кушерон-Торп, донька місцевого бухгалтера, виходила заміж за Тура Хеєрдала — сина пивовара з Ларвіка. Священник повінчав пару просто у вітальні, поспіхом благословив молодят і побіг готуватися до вечірньої проповіді. Відмічати весілля напередодні Різдва — це, м’яко кажучи, дивна ідея, але у Тура й Лів були свої причини.

Вже наступного ранку вони залишали батьківський дім, засніжену Норвегію й вирушали до Марселя. Звідти пароплав «Комісар Рамель» мав доправити їх до берегів Таїті. Там молодята планували місяць навчатися мистецтву виживання в диких умовах у місцевого вождя, а згодом — знайти попутне судно й дістатися острова Фату-Хіва.

Це була не просто весільна подорож. Це було здійснення мрії Тура — мрії наївної, сміливої і майже безглуздої. Він прагнув віднайти рай і жити так, як, на його думку, жили перші люди на Землі. Тур знову й знову запитував себе: чи справді цивілізація є безумовним благом? Що приховується за комфортом кам’яних будинків та ілюзією впевненістю у завтрашньому дні? Чи не надто далеко люди відійшли від природи, забувши, що вони — її частина? А що, як спробувати жити, як Адам і Єва? Чи здатен європеєць ХХ століття повернути час назад?

Ці питання поглинали всі думки Тура Хеєрдала вже багато років. Вони не давали йому спати, змушували читати книжки з географії та зоології, тренувати тіло й дух. Тура магнітом тягнуло до карти, він годинами вивчав течії, моря, затоки, розглядав берегові лінії материків і атолів. І, зрештою, обрав його, той самий острів  Фату-Хіва— далекий, дикий, здатний стати прихистком для людини з холодної Норвегії.

Ідея здавалася дивною й навіть безглуздою. Спершу її сприймали як юнацьку фантазію, але з роками вона не зникла, а лише зміцніла. Вогонь у серці Тура запалив і Лів. Досі незрозуміло, як вдалося переконати її батьків відпустити єдину доньку в таку авантюру подорож, але факт залишається фактом. Формально, Тур і Лів їхали збирати зоологічні зразки за дорученням університету Осло. Насправді ж вони тікали від звичного світу й не планували повертатися.

Напередодні Різдва невеличка компанія родичів та друзів бажала молодятам щасливого сімейного життя та гарної дороги. І, здається, день для весілля був обраний не випадково. Адже на Різдво трапляються дива. То чому б Святвечору не стати добрим початком і для дива в житті Тура й Лів? У будь-якому разі, у той день вони в це щиро вірили.

Тур не був надто набожним, але тієї ночі перед сном він молився. Він говорив щиро, просто, як говорять із Тим, кому довіряють:

— Я не знаю, що мене чекає далі, але я точно знаю, що моя подорож важлива. Боже, я впевнений, що ти не вигоняв людей з рая, вони самі пішли. Не знаю чому: через цікавість, гординю чи примхи. Але я хочу зробити Тобі подарунок: хай всі люди побачать, що рай нікуди не зникав, що ось він, поруч, треба лише зробити крок і можна знову жити як Адам і Єва. Що ти не суровий батько, що тисячоліттями наказує дітей за єдину помилку, а люблячий тато, який завжди чекає своїх синів та донечок додому, в гості, у теплі обійми саду. Прийми, будь ласка, мій подарунок і допоможи у подорожі. І хай у нас з Лів буде щасливе сімейне життя, яке було у наших прабатьків. Адже це так просто й природньо — жити майже на екваторі, серед пальм і теплих хвиль Тихого океану, та згадувати, як на іншому кінці Землі, на Батьківщині, у тихий різдвяний вечір падає сніг.

На світанку, коли Тур міцно спав поряд зі своєю молодою дружиною, до його кімнати завітав архангел Гавріїл. Він тихо прошепотів:

— Дякую, Туре, за твій подарунок. Він його приймає. Не так часто людина хоче зробити подарунок Богу. Вибач, усе буде трохи не так, як ти собі уявляєш. Але його розчулив твій жест і у відповідь Він теж хоче тобі щось подарувати. Тепер, щоб ти не робив, де б ти не був, ти завжди будеш під Його захистом. Ти станеш великим мореплавцем, що боїться води і майже не вміє плавати, але який буде підкорювати моря та океани. Ти назвеш свій пліт, зроблений за старими чертежами з бальсових дерев, ім'ям язичницького бога Кон-Тікі, але під захистом єдиного Бога подалаєш на ньому Тихий океан. Він розіб'ється о рифи наприкінці подрожі, але ніхто не загине і всі успішно дістанутся берега. Але й цього тобі буде замало. Ти ризикуватимеш знов і знов, щоб довести цінність своїх ідей. Після Тихого океану ти захочеш підкорити Атлантичний і довести, що древні єгиптяни могли подорожувати на своїх папірусних лодках через Атлантику. Ти знов назвеш свій плавательний засіб ім'ям чужого бога, бога Сонця Ра, а Я знов охоронятиму тебе. І навіть коли тебе спіткає невдача, і твоя перша лодка Ра розвалиться на шматки за кілька днів до кінця подорожі, ти побудуєш ще одну, враховуючи попередні помилки. Ра ІІ будуватимуть майстри з озера Тітікака, чітко дотримуючись старої методології, і цього разу твоя папірусна лодка дійде з Марокко до Барбадоса. Але й цього тобі буде замало. Потім ти побудуєш Тигрис, щоб довести, що лодка з очерету здатна підкорити Індійський океан. Здається, тільки Північний Льодовитий Океан та Антарктика залишаться поза зоною твоїх інтересів.